Читати книгу - "Клуб «Афродіта»"

222
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 49
Перейти на сторінку:
ви порушили своє слово!

— Я свого слова не порушував. Я дістав кулю, ви це розумієте? Я лежав поранений і не міг нічого для вас зробити. Був заклопотаний самим собою. Те, що з вами сталося, викликає в мене справді щире співчуття, але це не моя вина. Може, мені зайти й поговорити з вашими батьком і матір'ю?

Дівчина гірко розсміялася.

— Ви навіть не уявляєте, скільки людей раптом захотіли поговорити з моїм батьком і матір'ю! Сусіди, поліцейські, оті зануди із служби в справах молоді, мої вчителі, пліткарки з усієї вулиці, а крім того, ще й усі наші родичі. Вам тут додати вже справді нічого. То коли я можу взяти ключа?

Тоні відчув себе припертим до стіни. Як допомогти цій дівчині й заразом позбутись її?

— Мені шкода, але я мушу покласти трубку. У мене розмова по іншому телефону. Добре, що ви подзвонили. Я зв'яжуся з вами.

Тоні поклав трубку й відчув себе негідником. Йому не слід було цього робити. Адже хтось повинен потурбуватися про дівчинку. Вона сама вибрала його. Але що таке відповідальність? Він повинен знайти вбивцю!..

Скоріше для того, щоб не сидіти на службі, а не тому, що Тоні справді чогось від цього чекав, він відвідав матір Маркуса Бергера. Вона жила в одному кельнському будинку для старих. Візит цей справив на нього гнітюче враження.

Усім жінкам, яких доти допитували, Маркус Бергер розповідав, що його мати померла. Може, він хотів тільки запобігти, щоб котрась із жінок у крайньому разі не звернулася до його матері? Чи вона для нього справді померла?

У крихітній кімнатці, яку займала стара жінка, було крісло-гойдалка, круглий стіл, ліжко, стара шафа.

«Хоч він і заробляв більш як тридцять тисяч на місяць, — подумав Тоні, — але його мати з цього багатства нічого не мала».

Він назвав себе й заговорив спокійно, ввічливо, запитання ставив ненав'язливо. В будинку для старих жінка жила вже п'ять років. Вона й досі була дуже прихильна до сина й нічого поганого про нього сказати не могла. Потім показала комісарові фотографію.

— Це Кріста. З Маркусом. Вони були такі щасливі разом. Така гарна пара… Кріста вже давно до мене не приходила. Чому? Може, вона хвора? Чи з нею щось сталося?

Жінку на фотографії Тоні не знав. Сміючись, вона йшла рука в руку з Маркусом Бергером через пшеничний лан. Фотографія була сповнена юного кохання, весни й сонячного світла.

Дівчина, була, мабуть, однією з Маркусових жертв. Комісара вразило те, що вона регулярно відвідувала пані Бергер. Тоні спитав у пані Бергер повне ім'я та адресу дівчини. Кріста Беккер, наречена Маркуса Бергера. Вони збиралися незабаром одружитись.

— Уся в білому, вона була б дуже гарною нареченою. Я завжди казала, що на вінчання прийду будь-що. Від цього я не відмовлюсь. Навіть якщо доведеться нести мене туди на ношах.

Вінчання… Це так не пасувало до образу Маркуса Бергера.

Вуст вирішив негайно відвідати Крісту Беккер. Але піти з дому для старих йому було не так просто. Пані Бергер заходилася плакати й розповідати йому про своє життя. В її розповіді могло виявитися щось цікаве для слідства, і першу чверть години Тоні слухав стару уважно. Потім її історії почали повторюватись. Вона виливала душу в довгих описах хвороб та нарікала на непривітний персонал.

Коли стара починала говорити про сина, в її очах знов і знов з'являлися сльози. Вона нічого не знала про його справжнє життя. Вважала його зразковим сином з добрими манерами, який не забував раз на тиждень відвідувати матір. Він завжди щось приносив: квіти, шоколадні цукерки чи лікер.

— Вам відомо, чим ваш син заробляв на життя?

— Так, він за дорученням фармацевтичних фірм відвідував лікарів і знайомив їх із найновішими ліками. Ви не думайте, він був не таким собі простим представником! У тому ділі вимагалося багато знань. Та він і сам був майже лікар. Він і мені часто приносив ліки, і тоді я не завжди пила пілюлі, які дають тут. Те, що приносив Маркус, діяло багато краще.

Чому він, Тоні, має позбавляти цю жінку ілюзій щодо її сина? Чому вона має доживати віку із свідомістю того, що її син був злочинцем?

Тоні все більше цікавила Кріста Беккер. Нарешті йому вдалося попрощатися. Він попросив фотографію Маркуса Бергера та його нареченої. Пані Бергер люб'язно погодилася дати, кілька разів нагадавши, що повернути її комісар повинен у повній цілості.

Він пообіцяв це.


12

Тоні поїхав назад на службу. Він хотів повідомити там про свій від'їзд і прихопити протоколи допитів, щоб відразу після відвідання Крісти Беккер вирушити додому.

Йому пощастило, місце для стоянки він знайшов просто перед своїм управлінням. Він поставив свого «ауді» й бігцем подався східцями вгору.

Дівчину на другому боці вулиці він не помітив. А вона за ним спостерігала. Щойно він зник у поліційному управлінні, дівчина відразу опинилася біля його автомобіля й спробувала відчинити дверцята. Як завжди, замкнути їх Тоні забув. Дівчина сіла в машину поруч із місцем водія.

За чверть години знову з'явився Тоні Вуст. Він відчинив дверцята, кинув на заднє сидіння протоколи допитів, а тоді сів за кермо.

Аж тепер він помітив дівчину.

— Що вам тут потрібно?

— Дай ключа!

Вона простягла руку. Ситуація для Тоні була не з приємних. Поруч із ним сиділа надокучлива дитина, блискала на нього своїми чорними очима й казала йому «ти», тоді як він — на двадцять років старший від неї — звертався до неї на «ви». Проте йому не хотілося зчиняти скандал просто перед поліційним управлінням.

Тоні завів машину й від'їхав на кілька кварталів. Він хотів спробувати домовитися з нею по-доброму.

— Ти повинна зрозуміти, що тобі до мене

1 ... 19 20 21 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клуб «Афродіта»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Клуб «Афродіта»"