Читати книгу - "Небезпечнi мандри"

вас, то він і пішов.

— Але хто у вас вирішує як бути з елілями? Хто призначає, кому рити нори, кому йти на розвідку і все таке?

— А ми ніколи нічого такого й не робимо! Елілі обходять ці місця стороною. Взимку тут крутилася гомба — лисиця, але чоловік, що обходить поля, недавно її застрелив.

Ліщина здивувався:

— Але люди в цю пору не полюють лисиць!

— І все-таки він ту гомбу застрелив. Ще він убиває сов. А рити нам не доводиться. За мого життя ніхто з нас не вирив жодної нори. Адже тут і так багато порожніх нір. У деяких норах живуть самі пацюки, але цей чоловік і їх намагається нищити. Ні ходити на розвідку, ні грабувати городи нам не треба. Ми тут маємо кращу їжу, ніж будь-де. Твої друзі будуть тут щасливі та веселі!

Але чомусь тон його був не дуже веселий, і Ліщина знову збентежився.

— А де ж той чоловік… — почав він, але його перепинили.

— Мене звати Суниця, а мою кролицю — Нільдрогайн, тобто Співайдрізд. Поруч є кілька чудових порожніх нір. Я покажу їх тобі — може, твої друзі схочуть поселитися в них? А наша велика зала, правда ж, прекрасне місце? Я певен, що в небагатьох колоніях знайдеться така нора, де б кролі могли зібратися всією зграєю! Стелю тримають корені дерева, і дощ на голову не капає. Дивно тільки, як те дерево досі не всохло!

Ліщина запідозрив, що Суниця просто забалакує його, щоб гість ні про що не питав. Це його роздратувало й заінтригувало заразом.

«Але дарма, — подумав він. — Все одно нам поталанило, якщо ми зуміємо так розпастися-розтовстіти, як ці хлоп’ята! Десь тут поблизу має бути якийсь добрий харч. І кролиця в нього просто красуня! Може, в них іще є не гірші вродливиці…»

Тим часом Суниця рушив до іншої, глибшої нори, й Ліщина пострибав слідом за ним. Це була справді чудесна колонія! Іноді, коли вони перетинали хід, що вів нагору, Ліщина чув лопотіння дощу, який не припинився і на ніч. Але ніде не було ані найменшої сирості чи вологи. Дренаж і вентиляція тут були кращі, ніж у колонії Треари. Скрізь туди-сюди снували кролі. Нарешті, старанно минаючи отвори, звідки тхнуло пацюками, вони опинилися в якійсь глибокій ямі. Звичайно кролячі нори бувають вигнуті, мов лук, а цей тунель був зовсім прямовисний, так що над головою в себе Ліщина побачив листя на тлі нічного неба. Він розгледів, що одна із стін шахти все-таки не прямовисна, а ввігнута й зроблена з чогось твердого. Він недовірливо понюхав ту стіну.

— Раніше тут був колодязь, але люди закидали його, — пояснив Суниця. — Оця стіна — з цегли, а ця — земляна.

— Тут щось прилипло до стіни, — сказав Ліщина. — Та це ж камінці, забиті в землю! Але навіщо?

— А тобі це подобається? — спитав Суниця.

Ліщина спантеличено придивився до камінців.

Всі вони були однакового розміру й через однакові проміжки увіткнуті в землю. Він нічого не міг зрозуміти.

— Нащо вони? — спитав він знову.

— Це Ель-аграйра, — пояснив Суниця. — Давно-давно це зображення склав кріль на ім’я Лабурнум — Золотий Дощ. У нас іще е такі картини, але це найкраща. Є на що подивитися, правда?

Ліщина не знав, що й думати. Він ніколи не бачив рослини лабурнум, що означає «золотий дощ», та й саме слово збивало з пантелику, бо по-кролячому «лабурнум» означає «отруйне дерево». Як можна наректи кроля таким «отруйним» ім’ям? І як це прості камінці могли бути Ель-аграйрою? Він пробурмотів розгублено:

— Я не розумію!

— Ми називаємо це Образом, — пояснив Суниця. — Невже ти досі не бачив ніяких образів? Камінці утворюють на стіні образ Ель-аграйри, який краде королівську салату. Тепер ти розумієш?

Ліщині аж у голові запаморочилось — як тоді на березі річки, коли Ожина заговорив про пліт. Хіба не ясно: камінці й Ель-аграйра — це різні речі? З таким самим успіхом Суниця міг би сказати, що в нього не хвіст, а дубовий листочок! Він ще раз понюхав стіну, а тоді підніс до неї лапу.

— Обережно! — застеріг Суниця. — А то ще пошкодиш Образ. Ну, та дарма. Ми ще прийдемо сюди якось іншим разом.

— А де… — почав Ліщина, але Суниця знов його урвав:

— Мабуть, ти хочеш їсти. І я голодний. Надворі задощило на цілу ніч, але, знаєш, ми можемо годуватися й тут, під землею. А потім ти можеш лягти спати у великій норі чи в моєму лігві, якщо хочеш. Ми можемо вернутися швидше, ніж прийшли сюди. Тут є прямий наскрізний хід. Він веде…

Всю дорогу Суниця базікав, не змовкаючи ні на мить. Ліщина завважив, що будь-яке його запитання, що починалося з «де» чи «куди», спонукає Суницю негайно урвати співрозмовника невтримним потоком балаканини. Він вирішив перевірити, чи правильне його спостереження. Коли Суниця сказав: «Ось ми вже й підійшли до великої нори, тільки іншим шляхом!», Ліщина знов спитав:

— А де…

Вмить Суниця вскочив у бічний вхід, гукаючи:

— Жовтець! Ти йдеш у велику нору?

Ніхто йому не відповів.

— Дивно! — сказав Суниця, вернувшись і знов ведучи перед. — У цей час Жовтець завжди буває там. Я часто кличу його, щоб разом іти на вечерю.

Трохи відставши, Ліщина швидко обстежив бічний хід. На порозі лежала земля, що осипалася день тому. На ній виразно видніли сліди Суниці, але ніяких інших слідів тут не було.

14. «МОВ ДЕРЕВА У ЛИСТОПАДІ»

Цього разу в залі було не так багато кролів. Перша їм трапилася Нільдрогайн.