Читати книгу - "Аліса в Задзеркальній країні, Льюїс Керрол"

сідлі висить вулик… Чи щось схоже на нього,- зауважила Аліса.

- Так, це дуже гарний вулик,- незадоволено промовив Вершник,- один з найкращих. Але досі жодна бджола навіть близько не підлетіла до нього. А он то - мишоловка. Може, то миші відганяють бджіл… а може, бджоли мишей, не знаю.

- А цікаво, нащо вам потрібна мишоловка? - сказала Аліса.- Навряд, щоб якась миша забралася на спину коневі.

- Може й так,- відповів Вершник.- Але якщо вони таки заберуться, я не хочу, щоб вони тут бігали.

- Розумієш,- провадив він, помовчавши,- краще бути готовим до всього. Саме тому в коня є он ті кільця на ногах.

- Але нащо вони? - запитала страшенно зацікавлена Аліса.

- Щоб оберігати від укусів акул,- відповів Вершник.- Це мій власний винахід. А зараз допоможи мені сісти на коня. Я доїду з тобою до кінця лісу. Для чого в тебе це блюдо?

- Для кексу з ізюмом,- пояснила Аліса.

- Краще взяти його з собою,- сказав Вершник.- Якщо нам трапиться кекс, блюдо буде під рукою. Допоможи мені засунути його в торбу.

Довгенько довелося їм морочитися з тим блюдом. Хоч Аліса дуже старанно тримала відкриту торбу, але Вершник страшенно незграбно засовував блюдо. Кілька разів він сам падав у торбу.

- Торба надто переповнена, розумієш,- пояснив він, коли вони нарешті засунули блюдо.- У ній дуже багато свічників.- Він повісив торбу на сідло, на якому вже висіли пучки моркви, камінні щипці і багато інших речей.

- Сподіваюсь, волосся в тебе міцно тримається на голові? - продовжував він, коли вони вирушили.

- Як і у всіх,- посміхнулася Аліса.

- Навряд чи цього досить,- мовив він занепокоєно.- Тут надзвичайно кріпкий вітер. Кріпкий, як бульйон.

- А ви винайшли засіб уберегти волосся від здування вітром? - запитала Аліса.

- Ще ні,- відповів Вершник.- Але я знаю засіб уберегти його від випадання.

- Я дуже хочу знати його, дуже.

- Треба взяти рівну тростинку,- пояснив Вершник,- і хай волосся плететься нею вгору, як повзучі рослини. Чому випадає волосся? Тому що воно звисає вниз. Адже ніщо не падає вгору, вірно? Цей засіб я сам винайшов. Можеш перевірити його на собі, коли хочеш.

Нічого хорошого Аліса не вбачала в цьому засобі, тому кілька хвилин йшла мовчки, дивуючись, як таке могло спасти йому на думку. Час від часу вона зупинялася, щоб допомогти Вершникові, бо з нього був таки поганенький їздець.

Як тільки кінь зупинявся (що траплялося дуже часто), Вершник, сторчма летів через його голову, а коли кінь рушав (робив він це завжди дуже раптово), Вершник перекидався назад. Якби не це, він загалом тримався на коні досить добре, коли не враховувати його звички звалюватися з коня набік. Найчастіше він падав на той бік, де йшла Аліса, і вона швидко зрозуміла, що найкраще для неї триматися далі від коня.

- Боюсь, що у вас невеликий досвід у верховій їзді,- наважилася вона сказати, коли допомогла йому підвестися після п’ятого падіння.

Це зауваження здивувало і навіть трохи образило Вершника.

- Чому ти так думаєш? - запитав він, коли видряпався на коня, вчепившись одною рукою за волосся Аліси, щоб не звалитися на другий бік.

- Тому, що досвідчені вершники не падають з коня так часто.

- Я маю величезний досвід,- поважно промовив Вершник.- Величезний досвід!

Аліса не знайшла нічого кращого у відповідь, як: «Справді?», але сказала вона це якомога щиріше. Після цього вони деякий час продовжували свій шлях мовчки. Вершник заплющив очі і щось бубонів про себе, а Аліса занепокоєно очікувала, що він знову впаде.

- Велике мистецтво верхової їзди,- раптом голосно почав Вершник, розмахуючи правою рукою,- полягає в умінні зберігати…

Тут речення обірвалося так само раптово, як і почалося, бо Вершник полетів сторчма і важко гепнувся головою об землю перед самим носом Аліси. Цього разу вона зовсім перелякалася і запитала занепокоєним голосом, підводячи його:

- Сподіваюсь, кістки цілі?

- Нічого, не варто згадувати,- відповів Вершник, ніби дві чи три зламані кістки - дурниця.- Велике мистецтво верхової їзди, як я сказав, полягає в умінні зберігати рівновагу. Ось так, розумієш…

Він випустив поводи і витяг руки, показуючи Алісі, як це робиться. Цього разу він гепнувся на спину, прямо під ноги коневі.

- Величезний досвід! - повторював він весь час, поки Аліса допомагала йому підвестися.- Величезний досвід!

- Все це занадто безглуздо! - скрикнула Аліса, бо в неї увірвався терпець.- Вам потрібен дерев’яний кінь на колесах, ось що вам потрібно!

- А він ходить спокійно? - страшенно зацікавився Вершник. Він своєчасно встиг вхопитися за шию коня і цим уберігся від нового падіння.

- Набагато спокійніше від живого коня,- відповіла Аліса крізь сміх, якого вона не могла стримати.

- Треба придбати такого коня,- сказав собі Вершник в роздумі.- Одного або двох… Декілька.

Після короткої мовчанки Вершник почав знову:

- Я дуже здібний винахідник. Ось зараз ти, мабуть, помітила, коли підводила мене останнього разу, що я був дуже замислений?

- Ви були трошки похмурі,- відповіла Аліса.

- Ну от, я саме тоді розробляв новий спосіб перелазити через ворота. Хочеш знати його?

- Так, дуже хочу,- ввічливо погодилась Аліса.

- Ось в чому він полягає,- розповідав Вершник.- Розумієш, я сказав собі: все залежить від ніг. Голова розташована достатньо високо. Отже, спочатку я чіпляюсь головою за верх воріт… Тепер голова на потрібній висоті. Тоді я стаю на голову: отже, і ноги вже достатньо високо, розумієш. От і кінець, розумієш.

- Так, коли ви все це проробите, це буде кінець,- погодилася замислена Аліса.- А чи не здається вам, що це досить важкий спосіб?

- Я ще не перевіряв його,- поважно відповів Вершник,- тому не можу нічого сказати напевне. Але боюся, що він буде справді важкуватим.

Його так схвилювала ця думка, що Аліса поспішила змінити розмову.

- Який дивний у вас шолом,- весело промовила вона.- Це також ваш винахід?

Вершник з гордістю подивився на шолом, який висів на сідлі.

- Так,- відповів він.- Але я винайшов ще кращий: схожий на головку цукру. Коли