Читати книгу - "Фольклорно-етнографічні нариси та статті, Свидницький А. П."

йому в очі, як то кажуть, то, може, було б і помогло, а то я так як несла в жмені, так і розсипала. А той москаль все за мною. Тут я рвонула що сили мала і вже не пам’ятаю, як додому добігла і що зо мною сталося»... До вечора того ж дня, як це розказувала, небіжка, хай їй царство небесне, ще й на лаві належалася».

Оце вам, панове, оповідання самий смак! Всіх людей, що в нім спотикаються, я сам в лице навіть добре знав!.. І переказую вам як сам чув, а мені розказували за правду, то я й вам так.

Чарівниці помагають ніби, кажуть, але і пошкодити можуть ще лучче, хоч самі від себе, хоч як хто їй напросить…

1) Може з чоловіка зробити вовка, мовляв я попереду. Я знаю оповідання про це діло і казку, та скажу колись, іншим часом, як буде мова про вовкулаків.

2) Дання́ дають. Це така штука, що дасть чогось напитися або із’їсти, та й у животі замножаться ящірки або жаби (що це проти науки йде - не моє до того діло). Кому дали дання́, той все жовкне та й жовкне, і наче не слабий, а все нездужає і скаржиться, що під грудьми тисне і нудить. Так і вмре, що наче не хорував. Як впору вдатись до знахарки, то часом може й очуняти, а часом таки і вмре - найбільше як спізнишся за порадою. Кажуть, як напоїть знахарка якимось зіллям, то начнуться во́ніти, і доти блюватимеш, аж доки гнізда з себе не викинеш. Гніздо теє, наче жабориння зелене. І ящірки йтимуть горлом чи жаби - яке там дання буде - та такі все білі, як опарені, не такі, як на полі вони.

3) Наслання́ насилають. Нашле яку хворобу абощо, або чоловік розіп’ється до останку, або так наброїть, що будуть любитися, як голуби, а після сваряться, б’ються і бог знає що! Все це наслання, значить, наслано. А що ще й жабів або гадюк нашлють на обійстя, найчастіше жабів насилають, мабуть, це найлегше. Ні з сього ні з того десь у хаті жаби наберуться, і не трохи їх, а стільки, що й ногою ніде ступити і одна на подушках сидить, а ті решта по всій хаті і по посуді, і поза образи, і в скринях, і в боднях - всюди їх повно. А часом одну тільки насилають, що цілий день сидить на подушках, а як ляжеш спати, то, на кого вона наслана, вилізе тому на груди і сидить. Скільки хоч кидай - нічого не поможе. Ще поки не спиш, то її нема, а як заснув, вона ізнов на грудях. І та людина все жовкне, сохне, а далі й вмре, бо, кажуть, та жаба кров зіссе. От що розказували мені про таке наслання. Єсть на Поділлі село Скарженівка, а в тім селі титар є і жінку має. «Довелось мені, розказували, ночувати в Скарженівці. До кого б тут вдаритись? - Ну, до титаря. Пішов, і прийняли. Та самого титаря не було вдома, тільки вона була - така добряща душа! Та така суха, як скіпка (скалка - лучина), аж страшно дивитись.

- Що ви, слабі, хазяйко? - поспитав я.

- Еге,- каже,- слаба.- Та жовта, як з воску зліплена.

Переночувавши у теплій хаті, подякував я та й поїхав. Через кілька часу довелось мені ізнов бути в Скарженівці, я й зайшов до титаря, до старого вже знайомого і цікавий був побачити, що то з титаркою сталося. Входжу до хати, молодиця, як ягідка, діжу місить, повна, хороша, що куди!

- Помагайбі вам,- кажу,- молодице!

- Благослови, боже! - відказала вона, як належить, і засміялась. Я насамперед думав, що не в ту хату попав, і питаю:

- Чи тут живе титар?

- Тут! - вона каже,- або ж ви мене не пізнаєте?

Здивувався я: ніколи молодиці не бачив, а вона признається до мене.

- Ні,- кажу,- не пізнаю.

- Адже я,- каже,- титарка. Пам’ятаєте, як ви в нас ночували?

- Таже я пам’ятаю,- кажу,- що ночував у титаря, і оце прийшов ще раз подякувати за добре діло. Але хоч мені очі,- кажу,- виколіть, то я вас не пізнав би... Тепер аж пригадую, що є щось схоже в лиці. Але ж тоді не ви ходили, а тінь ваша; теперь же, слава богу!..

Слово по слову, вона й розказала, що дев’ять місяців, чи що, вона бідувала за насланням: «День і ніч було жаба сидить на подушках, а ляжу спати, каже, то вона й сяде на груди. Що я вже не виробляла! Хай з тим не вертається, і віником била, і за третє обійстя в ганчірках виносила... А прийду до хати, сюди-туди обернуся, а вона ізнов на подушках. До того дійшло, що в мене вже й сили не ставало скинути її з себе, як було сяде на груди. Далі вже й горшка в піч не могла засунути - було сусіди, спасибі їм, приходять і варять. Вже й висповідалась, і на смерть собі сорочку наготовила - зовсім, як належить, на той світ прибралася, а на цім такою непотрібною й жити не хотілося.

Після того, каже, як я ночував, розказувала, ночувала в неї - щось з тиждень по мені - якась баба, бо їх люди, каже, спасибі їм, не забувають. Так сиділа собі ця баба на припічку, грілася, а титарка сидить на дзиглику перед піччю. Коли та жаба, що було на подушках сидить та спить на грудях, тепер уже лізе рачки до неї - так на всіх чотирьох лапах лізе собі помалесеньку, аж наче постогнує, та надулася так!

- А це що в вас за гість? - баба каже. А жаба так і присіла до землі і сидить, наче влипла, наче її хто гвіздком пройняв та до землі прибив.

- От, як бачите,- озвалась молодиця,- вона десятий місяць так.

- І ви нікого не радились?

- Та тут-таки, правду сказавши, і нікого, хоч би й хотіла.

- То я ж її відучу від вас, підождіть лишень.- І злазить з припічка. А жабисько, щоб ворухнулась від того часу,