Читати книгу - "Чаротворці, Террі Пратчетт"

щастя, — пояснив Ринсвінд. — Звісно, це не так.

— Але багато хто в це вірить, — мовила вона.

— О, для інших це може й на щастя, але не для мене. Я не вмію плавати.

— Що, навіть гребти руками?

Ринсвінд задумався, обережно крутячи зірку на своєму капелюсі.

— Як думаєш, яка тут глибина? Приблизно? — запитав він.

— Гадаю, десь дюжина сажнів.

— Тоді, мабуть, я б проплив з дюжину сажнів.

— Перестань так тремтіти, я тобі ледь вухо не відрізала, — випалила Коніна. Вона злісно зиркнула на моряка, який проходив повз, і помахала ножицями. — Що сталося? Ніколи не бачив, як людину стрижуть?

Дехто нагорі, на щоглі, зробив зауваження, яке викликало хвилю брутального сміху на брам-стеньзі — хоча, можливо, це був бак.

— Зроблю вигляд, що я цього не чула, — сказала Коніна й люто смикнула гребенем, виганяючи з волосся Ринсвінда численних нешкідливих дрібних створінь.

— Ай!

— Спокійно, не смикайся.

— Трошки важко не смикатися, коли знаєш, хто саме махає парою сталевих лез навколо твоєї голови!

Такі минав цей ранок, зі стрімкими хвилями, скрипом щогли й доволі складною поетапною стрижкою. Дивлячись в уламок дзеркала, Ринсвінду довелося визнати, що його зовнішність однозначно змінилася на краще.

Капітан повідомив, що вони прямують у місто Аль Халі, розташоване на серединному березі Хапонії.

— Воно як Анк, тільки там пісок замість грязюки, — пояснив Ринсвінд, перехиляючись через поручні. — Зате там непоганий ринок рабів.

— Работоргівля — аморальна, — твердо заявила Коніна.

— Дійсно? Та невже! — вигукнув Ринсвінд.

— Хочеш, я тобі ще й бороду підстрижу? — з надією запитала Коніна.

Вона зупинилася, тримаючи в руці розчепірені ножиці, і поглянула на море.

— А хто ці люди, які плавають на каное з якимись додатковими деталями збоку, чимось подібним на червоне риб'яче око, намальованим спереду, і невеликим вітрилом?

— Я чув, що в Хапонії є пірати-работорговці, — повідомив Ринсвінд, — але це великий корабель. Не думаю, що хтось із них насмілиться напасти на нього.

— Один ні, — відізвалася Коніна, досі вдивляючись у нечітку лінію, де море переходить у небо. — Але ці п'ятеро насміляться.

Ринсвінд поглянув на віддалену імлу, а тоді перевів погляд на вахтового. Той похитав головою.

— Та годі тобі, — хихикнув він із гумором, притаманним забитій каналізації. — Звідси ж нічого не розгледіти. Чи ти можеш?

— По десятеро людей у кожному каное, — похмуро відізвалася Коніна.

— Послухай, жарти жартами...

— З довгими вигнутими шаблями.

— Але я не бачу ні...

— ...Бачу довге й доволі брудне волосся, що розвівається на вітрі...

— Ймовірно, з посіченими кінчиками? — кисло додав Ринсвінд.

— Ти жартувати зібрався?

— Я?

— А в мене з собою ніякої зброї, — мовила дівчина, кидаючись через палубу. — Можу закластися, на цьому кораблі не знайдеш пристойного меча.

— Не хвилюйся. Можливо, вони просто хочуть нашвидкуруч помити голову.

Поки Коніна відчайдушно рилася в мішку, Ринсвінд непомітно підкрався до коробки з капелюхом архіректора й обережно підняв кришку.

— Там же нікого немає? — запитав він.

Звідки мені знати? Надягни мене.

— Що? На мою голову?

О боги.

— Але я не архіректор, — вигукнув Ринсвінд. — Звісно, я чув про холоднокровних людей, але...

Мені потрібно використати твої очі. Надягни мене. На свою голову. Негайно.

— Гм.

Повір мені Ринсвінд не міг не підкоритися. Він обережно зняв свій потріпаний сірий капелюх, тужливо поглянув на неакуратну зірку й витягнув капелюх архіректора з коробки. Він був дещо важчим, ніж Ринсвінд очікував. Октарини на верхівці тьмяно виблискували.

Він обережно опустив його на нову стрижку, міцно стискаючи криси на випадок, якщо раптово почує перші пориви крижаного холоду. Насправді Ринсвінд просто відчув себе неймовірно легким. З'явилося відчуття величезних знань і сили — вони не були фактично присутні, але крутилися на кінчику його метафоричного язика.

У його мозку замиготіли уривки старих спогадів, однак не тих, про які він згадував раніше. Він обережно досліджував їх, як перевіряють язиком хворий зуб, і от вони всі...

Дві сотні покійних архіректорів дивилися на нього порожніми сірими очима, вишикувавшись у шеренгу, яка маліла в похмурому, льодяному минулому.

«Тому-то так холодно, — пояснив собі Ринсвінд. — Тепло проникає у світ мертвих. О ні...»

Коли капелюх заговорив, він побачив, як дві сотні блідих губ заворушилися.

Хто ти?

«Ринсвінд, — подумав Ринсвінд. І десь у потаємному сховку своєї голови спробував звернутися до самого себе: — Допоможіть!»

Він відчув, що його коліна підгинаються під тягарем багатьох століть.

«Як це, бути мертвим?» — подумав він.

Смерть — всього лиш сон, — відповіли мертві маги.

«Але що ви відчуваєте?» — запитав Ринсвінд.

Ринсвінде, ти отримаєш неперевершений шанс довідатися про це, коли ці каное доберуться сюди.

Ринсвінд скочив на ноги з криком жаху й зірвав капелюх з голови. Його знову накрило реальне життя та звуки навколишньої дійсності, але оскільки поруч із його вухом хтось шалено бив у гонг, це не дуже допомогло. Інші теж помітили каное, які в зловісній тиші прорізали воду. Ці постаті в чорному, які керували веслами, мали б галасувати й викрикувати; це б не покращило ситуацію, однак було б набагато доречнішим. Ця тиша свідчила про їхню неприємну цілеспрямованість.

— Господи, це було жахливо, — сказав Ринсвінд. — Май на увазі, те, що відбувається зараз — теж.

Команда бігала палубою з абордажними шаблями в руках. Коніна доторкнулася до плеча Ринсвінда.

— Вони спробують взяти нас живими, — пояснила вона.

— О, — слабко видушив Ринсвінд. — Чудово.

Раптом він згадав ще дещо про хапонських работорговців, і в нього пересохло в горлі.

— Ти... насправді їх цікавитимеш лише ти, — мовив він. — Я чув, що вони роблять з такими, як ти...

— Мені варто це знати? — запитала Коніна.

На Ринсвіндів жах, вона, здавалося, так і не знайшла зброї.

— Вони кинуть тебе в сераль!

— Могло бути й гірше, — знизала плечима дівчина.

— Але там повсюди цвяхи, а коли вони зачинять двері... — насмілився Ринсвінд.

Тепер каное були так близько, що можна було розгледіти цілеспрямовані обличчя гребців.

— Це не сераль. Це «залізна діва». Ти що, не знаєш, що таке сераль?

— Гм...

Дівчина йому пояснила. Той зашарівся.

— У будь-якому разі, їм доведеться спочатку мене впіймати, — сухо