Читати книгу - "Хрест із сапфірами"

що видавалася театральною декорацією, і всі на якусь мить забули про невисокого чоловіка, котрий стояв на порозі. Це, очевидно, був посильний, запорошений і в обтріпаному одязі.

— Джентльмени, хто з вас — містер Блавнт? — запитав він, простягаючи листа.

Містер Блавнт стримав свій радісний вигук. Він розірвав конверт і з видимим здивуванням почав читати лист. Його обличчя спочатку трохи спохмурніло, потім прояснилося, і він повернувся до свого шваґра й господаря.

— Мені неприємно створювати вам якісь труднощі, — сказав він із бадьорістю колоністів, — та чи я не зловживатиму вашою гостинністю, якщо сьогодні увечері один мій знайомий зайде сюди в справах? Йдеться про Флоріяна, відомого французького акробата й коміка. Я познайомився з ним багато років тому на Заході (у нього французько-канадійське походження), і тепер він має якусь справу до мене, хоча я й не знаю, яку саме.

— Звичайно, звичайно, — безтурботно відповів полковник. — Мій хлопче, ви можете запрошувати кого завгодно. Безсумнівно, він буде тут якраз доречним гостем.

— Він замастить сажею своє обличчя, якщо вам про це йдеться, — і, не сумніваюся, наставить усім синців під очима. Я не проти, я не надто вишуканий. І мені подобаються старі веселі пантоміми, де чоловік сідає на свій циліндр.

— Будь ласка, тільки не на мій, — з гідністю сказав сер Леопольд Фішер.

— Гаразд, гаразд, — з легкістю завважив Крук, — давайте не будемо сваритися. Це аматор-жартівник, якщо він сидить на своєму циліндрі.

Неприязнь до молодого чоловіка в червоній краватці, котра зародилася через його гострі думки й очевидне упадання за гарненькою похресницею, спонукала Фішера саркастично і владно сказати:

— Я не сумніваюся, що ви знаєте й більш аматорські жарти, ніж людина на циліндрі. Можна попросити бодай про один?

— Дозволити циліндрові сидіти на вашій голові, — відповів соціяліст.

— Годі, годі, годі, — вигукнув канадійський фермер з доброзичливістю варвара. — Не треба псувати святковий вечір. Ось що я скажу: давайте сьогодні зробимо щось для компанії. Не будемо замащувати обличчя сажею чи сидіти на капелюхах, якщо вам це не подобається, а придумаємо щось у тому ж дусі. Чому би нам не зіграти стару англійську пантоміму — з клоуном, колумбіною й іншими? Я бачив щось подібне, коли мені було дванадцять років і я покинув Англію. З тих пір у мене залишилися яскраві спогади, котрі можна порівняти хіба що з багаттям. Тепер не грають нічого, окрім плаксивих казок. Я б хотів побачити гарячу кочергу й поліцейського, з котрого роблять сосиски, а інші приносять мені принцес, котрі моралізують при місячному сяйві, синіх птахів і таке інше. Синя Борода — це мені більше пасує, та навіть він мені подобається, коли переодягнений у панталони.

— Я повністю підтримую пропозицію зробити сосиски з поліцейського, — сказав Джон Крук. — Це краще визначення соціялізму, ніж те, що ми чули. Та, поза сумнівом, зробити щось подібне — це складна справа.

— Та ні, — вигукнув Блавнт, цілковито захоплений новою ідеєю. — Ми можемо зробити арлекінеаду з двох причин. По-перше, можна говорити різні дурниці і, по-друге, ми можемо використати все з домашніх речей — стіл, рушники й кошик на прання, і так далі.

— Це правда, — визнав Крук, похитуючи головою й походжаючи по кімнаті. — Та я боюся, що не зможу знайти поліцейський мундир. Останнім часом я не вбивав поліцейських.

Блавнт на мить похмуро задумався й потім ляснув себе по стегні.

— Так, ми зможемо! — вигукнув він. — Я маю в листі адресу Флоріяна, а він знає всіх костюмерів у Лондоні. Я задзвоню до нього й попрошу взяти зі собою костюм поліцейського.

І він побіг до телефону.

— Хресний, це просто чудово! — вигукнула Рубі, майже танцюючи. — Я можу бути Колумбіною, а ви — Панталоне.

Міліонер випростався й завмер з деякою язичеською урочистістю.

— Думаю, дорогенька, — відізвався він, — вам краще пошукати когось іншого на роль Панталоне.

— Я можу бути Панталоне, — вперше і востаннє встряв у розмову полковник Адамс, вийнявши з рота сигару.

— Вам за це повинні поставити пам’ятник, — вигукнув канадієць, котрий повернувся від телефона з сяючим виразом обличчя. — От ми й усе влаштували. Містер Крук буде клоуном, він — журналіст і знає всі застарілі жарти. Я можу бути арлекіном, для цього лише потрібно мати довгі ноги і вміти стрибати. Мій друг Флоріян сказав мені в телефонній розмові, що забезпечить нам костюм поліцейського й відразу переодягнеться в нього. Ми можемо зробити виставу в цьому холі, глядачів посадимо на широкі сходинки сходів, ряд за рядом. Вхідні двері будуть задньою частиною сцени, інші — зачинені або відчинені. Якщо двері будуть зачинені, в нас буде інтер’єр англійського будинку, якщо ж відчинені, то матимемо сад, заповнений місячним світлом. Все буде, ніби зачароване.

Вихопивши з кишені кавальчик крейди, котру він виніс із більярдної, канадієць намалював на підлозі впоперек холу лінію, котра відділяла вхідні двері й сходи, тобто уявну сцену.

Як за такий короткий час їм удалося підготувати таку нісенітницю, залишається загадкою. Та вони взялися за справу з тією сумішшю відчайдушности й ретельности, котра з’являється тоді, коли в домі живе юність. А юність того вечора жила в цьому домі, хоча не всі відрізнили ті два обличчя й серця, де вона полум’яніла. Як буває в таких випадках, задум ставав усе безглуздішим і навіть неприборканим, не дивлячись на буржуазну згідливість, з якою він створювався. Коломбіна виглядала просто чарівно в широкій і настовбурченій спідниці й дивно нагадувала великий абажур з вітальні. Клоун і Панталоне посипали себе мукою, котру взяли на кухні, і нафарбували щоки рум’янами, що їх роздобули у когось із домашніх, когось, хто побажав залишитися (як і належить християнському благодійникові) анонімним. Арлекіна, котрий одягнувся в шати із срібного паперу, що його вийняли з коробок із сигарами, ледве вдалося зупинити, щоб він не розбив старий канделябр у вікторіянському стилі, щоб прикрасити свій одяг блискучими кристалами. Він здійснив би свій задум, якби Рубі не роздобула для нього кілька старих фальшивих діямантів, котрі колись прикрашали костюм Королеви Діямантів. Справді, її дядько, Джеймс Блавнт, настільки захопився, що ніхто не міг стримати його збудження, він нагадував школяра-бешкетника. Він одягнув на отця Бравна віслючу голову, а священик сприйняв це доволі терпляче й навіть знайшов спосіб, щоб рухати вухами. Блавнт навіть зробив спробу причепити паперовий віслючий хвіст до фрака сера Леопольда Фішера. Однак той спохмурнів і не погодився.

— Дядько поводиться надто безглуздо! — вигукнула Рубі до Крука, коли із серйозним виразом обличчя вішала йому на шию низку сосисок. — Що це з ним?

— Він — Арлекін для