Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

- Діене, все гаразд? – питання безглузде, знаю, що він спустошений.

- Вона зникла на світанку, - вимовив ледь чутно.

Я прилягла поруч, і він притягнув мою голову до себе на плече, гладить волосся, так само тупо дивлячись вгору. Невдумливо я притягла простирадло і прикрила його оголений пах. Будь-якого іншого моменту це викликало б у кожного з нас смішок, але зараз ніхто не відреагував. Я відчуваю його біль, розумію як ніколи.

- Може, варто сказати Есмі, що таких подарунків більше не треба?

- Ні, - каже голосом сповненим смутку, - щороку я розгадую, скільки приховано послань у моїй дівчинці. І завжди помиляюся, так і не знайшовши, що в ній ще заховано і де. На цей раз знайшов десять, а Есма сказала, що їх одинадцять.

Слухаю тихе спокійне мовлення, відчуваю биття його серця, вдихаю запах чоловічого тіла. Ліжко пахне ще чимось схожим на лаванду. Тільки зараз помітила, що під нами все жахливо зім'ято. Ніч у Діена була напевно бурхлива. Може й лежить тут не так через душевний біль, як через фізичне виснаження.

- Коли я гладив її долоню, вона казала, що кохає мене. Коли проводив по спині, шепотіла, що я – найкращий, а якщо по волоссю – муркотіла, повторюючи «не зупиняйся». Я знайшов десять таких точок на її тілі, а одинадцяту ні. Не уявляю, де Есма могла знайти ще місце, до якого я не торкнувся.

- Клітор перевіряв? - Мені вдалося посміхнутися.

- Звичайно, але там жодних послань. Есма уникає вульгарних натяків, напевно, Енді стоїть над душею, коли вона створює мій подарунок.

- А як щодо «не зупиняйся»? Звучить багатозначно, схоже на вульгарний натяк.

- Це глузування, - цього разу і він посміхнувся, - як можна вставляти член і водночас гладити по голові? Це вони так веселяться, але мені однаково подобається. Я знайшов позу, в якій можна все поєднати. У мене була для цього доба. Але де може бути ще послання – не уявляю.

- Може всередині?

- Перевіряв. Ні. Обійшов її тіло, нічого не знайшов.

- То може це послання передається інакше? Може його запускає якесь слово чи дія, а не просто дотик.

- Так, може… - він задумливо хмикнув. - Есмеральда знову не розколеться, а мені цікаво.

- Отже, загалом день пройшов добре? - Нарешті я вловила його настрій, він більш позитивний, ніж я очікувала.

- Так. Я розумію, що це нереально. Щоразу знаходжу цьому підтвердження в ілюзорній Естеліті. Вона розмовляє не так, як справжня Есті, хоч і схоже. Вона рухається інакше, стогне зовсім не так. І оргазму у неї не буває. Натякав Есмі, щоб вона і це додала до мого подарунка, але ні, нічого не змінюється. А я б так хотів відчути її оргазм…

- Есми чи Есті?

- Естеліти... Хоча, знаєш, що гріха таїти, і Есмеральди теж. Вона спеціально не додає цих відчуттів у свою ілюзію, бо може їх списати лише зі своїх власних. Напевно, Енді забороняє їй створювати для мене щось таке відверте.

- Його можна зрозуміти.

- Що в тебе сталося, Аліто? - Запитує Діен, продовжуючи водити рукою по моєму волоссю. - Я відчуваю твій біль, зараз він сильніший за мій власний. Мені доводиться захищатись від твоїх емоцій.

Я затремтіла, переключивши увагу на особисті проблеми. Говорити про інших людей простіше. Через розмову можна поринути в чуже життя і на кілька хвилин забути про своє власне, що я й зробила щойно. Я перейнялася проблемами друга, уявила собі його відчуття, приглушила свої. Забутися простіше, ніж жити.

- Він трахнув мене в лісі і назвав повією, - видавила з себе на одному вдиху, - мій призначений...

А далі розплакалася гіркими сльозами, заливши груди Діена. Мої здригання стримали його сильні руки, на деякий час полегшало, але біль не відпустив.

- Плач, дівчинко, плач, якщо тобі так хочеться, - шепоче мені над вухом.

Не знаю, скільки ще я плакала, але чоловік по-дружньому мене обіймав, даючи можливість виплеснути все, що накопичилося всередині. Пізніше я розповіла йому в деталях все, що сталося. Він перший, з ким я поділилася своїм справжнім болем.

- Не так багато в мене було чоловіків, щоб зараховувати мене до повій, - продовжую свою сумну промову вже без сліз.

Ми сидимо у вітальні Діена, продовжуючи розмову. З вікон пахне морською прохолодою. Він змушує мене їсти, мало не насильно запихає в рот фрукти. Я вимушено підкоряюся.

- У мене і сексу регулярного не було до тебе. Я роками жила без чоловіка, боячись, що подумають люди, якщо я раптом заведу інтрижку. Повія - це зовсім інше! Я ніколи не спала з першим зустрічним.

Діен підняв брови, дивиться на мене з усмішкою, натякаючи на випадок на магічному фестивалі, де ми з ним познайомилися і одразу ж переспали у фотобудці.

- Тоді я вперше дала слабину, - виправдовуюсь за свої вчинки. - Але до цього я ніколи нічого подібного не робила. Та й чоловіків моїх можна перерахувати на пальцях. І це при тому, що мені сімдесят п'ять! Я не підстилка для кожного зустрічного! Якби так було, я б точно не страждала від нестачі сексу, не накупила б собі вібраторів цілу коробку! - я зробила паузу і продовжила: - Може й не варто було відмовляти собі в задоволенні, якщо вже все одно мене зарахували до доступних жінок? Краще б гуляла ліворуч і праворуч з кожним красенем, що трапився. А їх було багато на моєму шляху! Дуже багато! Навіщо я жила монашкою?