Читати книгу - "Обійми пристрасті, Альона Гейруш"

Руслан Андрійович

Розділ 20

Прокинувшись розумію, що в ліжку знаходжуся один. Невдоволено встаю та прямую у ванну. Заходжу і одразу кидаю свій погляд на маленькі округленні сідниці.

-Ммм, яка ж ти все ж таки спокуслива!

Заходжу в душову та притягую її до себе.

-А ти і справді розпусна дівка. - шепочу їй на вушко. Вона намагається відійти, але я їй не дозволяю цього зробити. Легко нахиливши, входжу в неї. 

Не пам'ятаю коли так сильно хотів жінку. Не можу нею насититись. З нею отримую неймовірну насолоду.

Намотую її волосся на кулак. Вигинаю її тіло дугою та кінчаю в неї. По приїзду додому  накажу їй, щоб пішла до лікаря та почала приймати протизаплідні.

Приймаю холодний душ та повертаюся в кімнату. 


-Сьогодні у мене справи, буду пізно ввечері, - роблю не велику паузу і додаю: -  Завтра повертаємось додому. Тому сьогодні з Кариною можете пройтися по магазинах і можеш придбати собі все, що захочеш. Карта безлімітна.

Вона нервово закидає волосся та розлючено говорить:

-Мені від Вас нічого не потрібно. 

- Ну чому так фамільярно? Здається ще вчора, коли кінчала під мною, називала мене Русланом?! Чи в тебе провали в пам'яті?

Підходить ближче і замахується на мене. Ловлю її руку та дивлячись чітко в очі кажу:

-Востаннє тебе попереджаю. Перестань вести себе як вередливе дівчисько.

- Це я вередливе дівчисько?! А можливо це ти забагато на себе береш? Поводишся так, ніби ти ОСОБЛИВИЙ, а всі інші так, ЗВИЧАЙНІ люди. Думаєш, що ось так просто можеш ламати, вбивати, знищувати інших? Ти помиляєшся, бо всі ми одинакові, просто тобі трішки більше пощастило, маючи гроші та владу. І у тебе немає жодного права лізти в чуже життя.

- Пощастило, кажеш, дуже влучне слово. Ти нічого не знаєш про мене. І що мені довелося пройти, щоб стати тим, ким я є. На відміну від тебе, я не виріс в тепличних умовах.

-О, так.  Постійно дивлячись, як твоя мама обирає замість тебе пляшку з горілкою. Коли в домі замість затишку, постійно п'яні люди, які матюкаються та сваряться. А в ночі ти боїшся, щоб знову не зайшов «мамин друг» та не зґвалтував тебе? - на останніх словах притихає. 

-Знаєш, інколи самі ж батьки ламають своїх дітей. Краще коли вони тебе залишають одразу. І ти кожного дня не плекаєш надії, що ось-ось і все зміниться. Мама тебе обійме і скаже тобі що любить. Від тебе батьки відмовилися тільки раз. А я ці відмови переживала кожен день.


Зовні я залишався непохитний. Але в середині серце стискалася від болю. Ні, не від свого. Мені страшенно стало її шкода, я жалкував, що мене не було поряд, коли її було самотньо та боляче. І тоді я злякався того, які почуття у мене зароджувалися до неї. Багато років у мене пішло на те, щоб вичавити з себе ці почуття. Мені на мить здалося, що можливо не все втрачено і я зможу відчути любов. Але вже занадто пізно. Вона просто одна з небагатьох, яка також пережила дитячу травму. Я дійсно загрався з нею в гру, яку пора закінчувати.

-Збирайся, ти вилітаєш через годину. Гроші, які ти заслужила, отримаєш на свою карту. - говорю так легко здається, а на душі так паршиво. Вона вибігла за двері, а я не стримався і з усієї люті ударив кулаком об стіну.

-Сука! Це ж просто мале дівчисько! Я її одразу забуду, як вона зникне. - хотів вірити я собі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍