Читати книгу - "На мені та в мені, Анастасія Бойд"

Глава 12

Життя здавалося зовсім незвичним без Іва. Було так дивно, що ми не бачилися з ним на роботі, не перезиралися, не цілувалися в його кабінеті, і не виїжджали разом. Я працювала, спілкувалася з колегами, чекала на кінець робочого дня, але все було позбавлене сенсу. Те, що відбувалося, було байдуже.

Прийшовши додому, я перекинулася парою слів із рідними, і пішла до своєї кімнати. Без цікавості прочитавши кілька сторінок книги, я взяла в руки телефон, і через кілька хвилин упіймала себе на тому, що просто хотіла подивитися фото Мореля. Так, ми зідзвонювалися з ним днем, але це не заповнило мою порожнечу і не заглушило нудьгу. Телефон завібрував, і я побачила повідомлення з невідомого номера.

- Привііііт, Лулу! - я прочитала текст, і одразу зрозуміла, що це точно не від Іва.

– Салют.

- Це Дені. Пам'ятаєш, хлопець з вечірки Поля? Ми так раптово розбіглися, що я навіть не проводив тебе додому, - от воно що. Поль звідник, таки дав йому мій номер, а я про це вже встигла забути, як і про свою обіцянку погодитися на побачення з Дені.

- Так, я пам'ятаю. Не хвилюйся, я сама чудово дісталася додому, - відповіла я, згадавши, як саме я провела ту ніч. З Івом.

- І все ж таки разом нам було б веселіше. Може якось зустрінемося?

- Так, давай. Коли ти вільний? - Я відразу взяла ситуацію в свої руки. Потрібно якнайшвидше його позбутися, і бажано це зробити до повернення Іва.

- Вау... Не очікував, що все буде так просто, - його явно здивувала моя доступність.

– Поль мене підготував морально.

- Ось мерзотник. Я просив його не казати тобі про наші обговорення.

– За мовчанням – не до Поля.

- Це точно.

Ми домовилися про зустріч, і, на жаль, Дені був вільний лише в неділю. А в цей день була ймовірність повернення Іва до Ортеля. Я повинна бути максимально акуратною та швидкою. Розчарую Дені за експрес-методом, і можна буде одразу бігти в ліжко до Мореля. Я зловила себе на думці, що більше не дотримувалася свого плану – я не шукала кохання всього свого життя паралельно зв'язку з Івом. Відкладала це на потім. А може, мені просто було так добре з ним, що не хотілося нікого іншого? Одне знала точно – Дені треба ліквідувати. За ним точно не сумуватиму.

День четверга був спокійним, і я навіть встигала сумувати за шефом, але він не дав мені довго ледарити. Ів зателефонував, велів пройти до його кабінету, і знайти якийсь договір, укладений між ним та Вів'єн. Невже він мені вже довіряв? Обшукавши стіл та шафу, я так і не знайшла потрібний документ, після чого Морель сказав мені код від сейфа, звідки я дістала ключі від його квартири. Мені треба було їхати до нього додому, але я не поспішала. Пройшлася його кабінетом, сіла в крісло, і ніби відчула тепло Іва. На столі було прибрано. Морель був дуже охайним. Біля підставки для ручок стояла снігова кулька з маленькою дівчинкою всередині. На ньому було вигравіровано: "Щасливого Різдва, татко". Я вдихнула запах спинки крісла, яке ввібрало парфум Мореля, і вирушила в квартиру свого коханця.

Коли я знайшла документ і відправила його фото Іву, прийшло усвідомлення, що мені не хотілося йти одразу. Я побродила по його квартирі, у пошуках якихось зачіпок, що дали б можливість дізнатися щось нове про мого шефа. Зазирнула у шафу, оглянула його одяг, витягла білу футболку з язиком "The Rolling Stones", і переодягнулася в неї. Яка зухвалість. Сподіваюся, він нічого не зрозуміє, коли повернеться. Але як мені було приємно відчути на собі його одяг, ніби таким чином я виявилася ближче до Мореля. Оглянула книжкову полицю – здебільшого наукова фантастика, англійські детективи та кулінарні книги його батька Огюста Мореля. На стіні фотографії батьків та доньки. Гаразд, годі.

Я зазирнула в його кімнату і стрибнула на ліжко. Втягуючи запах подушок, я звивалася на покривалі і згадувала все, що тут відбувалося. Думка про те, що незабаром ми лежатимемо на цьому ліжку разом, змусила пульс почастішати. Я остаточно переконалася, як сильно сумую за Морелем.

Я помітила на тумбі товстий щоденник, і не змогла придушити свою цікавість. Це виявився блокнот із малюнками Іва у графіці. Маленькі замальовки людей, природи, вулиць, кафе, тварин були прописані так реалістично і емоційно, що я навіть зробила собі кілька фотографій. Він талановитий. У всьому. Я завмерла, коли майже на самому кінці блокнота побачила себе. Побачила себе зовсім різною – мрійливою офіціанткою, що сидить на підвіконні, спокусницею без сукні в кабінеті Іва, красунею з розкиданим по подушці волоссям під час сну. Я зрозуміла, якою він мене бачив. В його очах я була прекрасною, витонченою, ніжною дівчинкою. Можливо, Ів просто ідеалізував мене, але хотілося вірити, що я й справді була такою. У будь-якому випадку, тепер мені було відомо, якою я хочу бути для нього взагалі.

Мої мрії перервав скрип дверей.

Будучи впевненою в тому, що окрім Іва тут ніхто не може з'явитися, я кинулася до вітальні. На мене округлими очима дивилися Вів'єн і Жанна. Було дивно бачити їх тут, бо я думала, що Ів поїхав щось вирішувати з колишньою дружиною.

- Луїза? - вигнувши брову, запитала Вів'єн. - Якого біса ти тут?

- Вибачте, мадам Лоран. Я прийшла за проханням мсьє Мореля, але вже йду. Можете зателефонувати йому, він все підтвердить, - я м'ялася на місці, немов винна школярка, і не знала, чи можна вже йти переодягатися, чи треба продовжувати виправдовуватися. Ще трохи і, здавалося, мене охопить паніка. Вів'єн злісна відьма. Дивно, як вона могла мені подобатися раніше. Я тоді не знала, що за її привітною усмішкою ховається стерво.

- Так, саме це я й зроблю. Хоча, не думаю, що він доручив тобі ходити в його одязі нашою квартирою, - фиркнула Вів'єн, і відійшла вбік, щоб зателефонувати. Я випадково глянула на Жанну. Вона не змінилася з того моменту, як я її бачила кілька років тому - чорне каре до плечей зі шпильками з боків, розкосі карі очі, гостреньке личко, щупла худа фігурка. Вона дуже гарненька. І здається цілком милою. На ній була коротка жовта сукня та босоніжки на високих підборах. Жанна посміхнулася, і як мені здалося, це було не глузування.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍