Читати книгу - "Жагучі бажання , Ксана Рейлі"

Розділ 18

Божена

Я прислухалася до кожного мінімального звуку, але нічого, здається, не відбувалося. Хоча, коли я повернулася додому, то навіть не була впевнена, що Вадим у себе. Може, він одразу ж після нашої розмови зустрівся з Женев'євою, і вони зараз десь розважаються. Від цих думок у роті стало гірко. Я скривилася та сильніше притиснула олівець до аркуша паперу. Вже декілька годин намагалася намалювати красивий ескіз, але мені нічого не вдавалося. Я майже повністю сиділа в зім'ятих листках, що валялися навколо.

Важко зітхнувши, я сперлася на спинку дивана та втомлено потерла своє обличчя руками. Так сильно розлютилася, коли побачила їх удвох, що досі не могла зібратися. Вони ще так мило спілкувалися. Він навіть усміхався їй. Я знервовано постукала пальцями по своїх колінах, міцно стискаючи щелепи. І хоч це я першою відштовхнула Вадима, який виявився Іслеро, все одно була надто сильно ображена на нього. І невже він так швидко забув Коко, що готовий уже зараз зустрітися з іншою.

Я почула, як сусідні двері грюкнули, а потім клацнув замок. Швидко підбігла до дверей, виглядаючи сходовий майданчик. Я так сильно притиснулася до них, що мені забракло дихання. Якраз у цей момент повз пройшов Вадим у чорному піджаку. Щось неприємне осіло десь у грудях, а тоді обірвалося вниз, як і всі мої сподівання. Уже було пізно. Він ніколи раніше не виходив о такій порі. Отже, щось його змусило. Мабуть, зустріч з дівчиною. Я сперлася до дверей, ображено опустивши голову вниз. Відчувала неабияке розчарування, а ще мені хотілося зачепити його, помститися йому, вдарити у відповідь. Але хіба можливо це зробити, якщо у нього зовсім нема почуттів до мене?

Я сиділа за ескізами з відсутнім бажанням робити хоч щось. З останніх сил трималася, аби не заплакати, хоча горло стискалося від неприємного клубка. Я глибоко вдихнула, і уже хотіла зібрати усі малюнки, як раптом почула телефонний дзвінок. Я здригнулася від несподіванки та потягнулася до свого телефону. Трохи здивувалася, коли побачила на екрані номер Філіпа, але все ж вирішила відповісти.

— Хей, ти прийдеш? — одразу ж спитав він.

Я насупилася та повільно підвелася з дивана. На фоні голосу Філіпа було чутно гучну музику.

— У мене сьогодні день народження, — нагадав хлопець, а я мало не вдарила себе долонею по чолі. — Я запрошував тебе на вечірку ще минулого тижня.

Точно! Точно він запрошував, але я відмовилася, бо була впевнена, що Вадим не відпустить мене. Але ж тепер йому байдуже. Чому б тоді не провести вечір в приємній компанії? Вадим же сам сказав, що я можу робити все, що завгодно.

— Я мала справи, — почала пояснювати, — але вже все завершила. Довго ще буде вечірка, бо не впевнена, що встигну зібратися?

— До ранку, — якось надто задоволено відповів Філіп.

О! Мої брови злетіли вверх. Оце так вечірка на мене чекає. Я ніколи раніше не була на таких святкуваннях.

— Тоді я почну збиратися і приїду. Надішли мені адресу, гаразд?

— Так, звісно. Уже надіслав.

— Супер! Тоді до зустрічі.

— До зустрічі, — повторив він.

Найпершим ділом я прийняла душ, а тоді почала наносити макіяж. Враховуючи, що це вечірка, я вирішила зробити красивий яскравий макіяж. Своє волосся залишила прямим і розпущеним. Коричневі пасма рівно спадали по моїй спині, закриваючи виріз сукні. Я швидко провела руками по приємній тканині чорної сукні, що обтягувала мене наче друга шкіра. До свого образу я підібрала чоботи на високих підборах. Я вирішила не брати верхнього одягу, хоча на вулиці уже було прохолодно.

Застрибнувши в таксі, назвала водію адресу. Очікувала, що він підвезе мене в клуб, але ми опинилися в темному житловому районі. Я трохи напружилася, коли вибралася з автомобіля. Тут майже не було освітлення, а ще це місце на іншому кінці міста. Я ніколи раніше не була тут. Відчула дурне хвилювання, що підступило аж до горла. Звісно, я могла б написати Вадиму свою адресу, щоб він приїхав за мною в разі чогось, але моя гордість не дозволила мені цього зробити. Хто я така, щоб заважати йому на побаченні з Женев'євою? Мабуть, ці образливі думки додали мені сміливості, бо я попрямувала до під'їзду. Усередині смерділо старими стінами та чимось схожим на плісняву. Я помітила, що подекуди в під'їзді валялося сміття. Не змогла стриматися, тому скривилася. Коли я підійшла до дверей, то не встигла навіть подзвонити, як вони відчинилися. Мене зустрів Філіп з широкою усмішкою на вустах, наче стояв тут і чекав, коли я підійду.

— Привіт, — привіталася я.

— Привіт, — сказав він те саме та пригорнув мене у свої обійми. — Радий, що ти прийшла.

Він поцілував мене в щоку, а я натягнуто усміхнулася йому.

— Вибач, що так пізно. Чомусь зовсім забула про твоє запрошення. А де всі?

— Усередині. Ходімо! Я проведу тебе.

Я очікувала побачити кімнату, повну людей, що танцюють і веселяться. Але мене зустріла компанія дорослих хлопців, що сиділи на дивані навколо столика, на якому валялися залишки піци та багато пляшок алкоголю. Моя усмішка впала, а серце забилося швидше, коли я усвідомила, що тут зовсім нема дівчат. З колонок лунала гучна музика, від чого я ще більше напружилася.

— Це не дуже схоже на вечірку, — пробурмотіла сама до себе.

— Воу! Філіпе, що за кралечку ти нам привів? — нахабно спитав смуглявий хлопець, відкинувшись на спинку дивана.

Його хитра посмішка та зацікавлений погляд налякали мене. Він так детально вивчав моє тіло, що я пошкодувала про свій вибір сукні. Мені хотілося стягнути її якнайнижче, але мої руки тим часом міцно стискали ремінці сумочки.

— Це Божена, — представив мене Філіп. — Ми разом навчаємося.

— Привіт, — привіталася я, оглядаючи усіх цих хлопців.

Може, все не так жахливо? Вони ж просто святкують день народження Філіпа! Не думаю, що ці хлопці щось зроблять мені.

— Це Кіліан, Луї та Ензо, — Філіп познайомив мене зі своїми друзями. — Сідай!

Він повів мене до вільного місця на дивані одразу ж біля Ензо, який продовжував так нахабно витріщатися на мене. Я почувалася некомфортно тут, а ще мені було лячно. Так міцно стискала пальці на своїх колінах, що мало не зламала їх. Я поглядом оглянула кімнату зі старенькими пошарпаними стінами. Навіть меблі тут були настільки старими, що здавалося, ніби вони от-от зламаються. Мій погляд зупинився на старих вікнах, з яких, упевнена, дуже сильно продувало. Я здригнулася, коли долоня Філіпа накрила мою. Він сидів на кріслі поруч. Я глянула на нього, сподіваючись відчути, що в безпеці поряд з ним. Але все було далеко не так.

— Це тобі, — сказав він, простягаючи мені склянку з алкоголем. Я заперечливо похитала головою. — Чого ти, Божено? Я бачу, яка ти напружена. Розслабся!

Я опустила погляд на склянку, усе ще вагаючись. У мене були сумніви, адже краще залишатися тверезою, щоб захистити себе.

— У твого друга день народження, — втрутився Ензо, який нахилився ближче до мене. — Негарно, якщо ти відмовлятимешся випити з нами. У нас тут весело, лялечко. А тобі справді треба розслабитися. Будь хорошою дівчинкою, Божено.

Я мало не затремтіла, коли він дивився на мене так своїми темними очима. Було очевидно, що він зацікавлений у мені. Мабуть, усі вони зацікавлені. Я ж одна тут дівчина в їхній компанії. Філіп з очікуванням дивився на мене. Я задумалася про те, що він справді непоганий хлопець. До того ж мій справжній перший поцілунок був саме з ним. І якщо він запросив мене до себе, то точно не дозволить образити. Я таки прийняла склянку з алкоголем і зробила незначний ковток.

— Молодчинка! — прокоментував це Ензо, поклавши свою руку на моє коліно.

Я одразу ж подивилася на Філіпа. Думала, що його обурять такі зухвалі дії друга, але він, здається, був цілком задоволений. Я насуплено глянула на міцну долоню, що стискала моє оголене коліно. Це було занадто, тож я наважилася скинути його руку. Помітила, як він хмикнув поруч, а губи хлопця розтягнулися в кривій посмішці. Якщо Філіп здавався мені хорошим, то його друг просто-таки лякав мене. Щоб хоч якось розслабитися я зробила ще один ковток алкоголю, а тоді ще. Вони обговорювали якісь абсолютно нецікаві теми, в яких я мало що тямила.

Згодом відчула якесь надто сильне розслаблення. Я глянула на склянку, в якій рідина здалася мені розмитою. Не випила навіть однієї склянки, а відчуття були такими, наче я осушила всю пляшку.

— Мені треба до вбиральні, — пробурмотіла я, намагаючись підвестися.

— Так, звісно! — погодився Філіп. — Я проведу тебе.

Він обійняв мене за талію. Я хотіла відштовхнути його від себе, але мій стан не дозволяв мені цього зробити. На щастя, він не пішов зі мною до вбиральні, а залишився у коридорі.

Я підійшла до дзеркала, дивлячись у свій розмитий відбиток. Господи, що зі мною? Я відкрила кран з холодною водою та мокрими долонями торкнулася свого обличчя і шиї. Було зрозуміло, що це не допоможе мені прийти до тями, але я сподівалася, що хоч трішки стане легше. Я знову глянула на себе в дзеркало, зауважуючи те, як розширилися мої зіниці. Мені треба втекти звідси! Потрібно якнайшвидше забиратися.

Спочатку я думала, що просто тихо виберуся з вбиральні та піду геть, але коли я ледь відчинила двері, то побачила, що Філіп досі був у коридорі та чекав на мене. До нього раптом підійшов Ензо. Я напружилася, вслухаючись у їхню розмову:

— Довго ще будеш тягнути? — невдоволено спитав хлопець. — Мені здається, що вона уже готова.

Готова? До чого готова? Я сперлася рукою до ручки, щоб не впасти.

— Якщо будеш тягнути, то я перший візьму її, — сердито додав він, смикаючи Філіпа за футболку.

— Е, ні! — заперечив той. — Це я привів її сюди. І ми з тобою домовлятися, що я буду першим.

Боже, про що вони говорять? Про що сперечаються? Я була налякана, адже попри свій стан розуміла, чим може закінчитися для мене ця ніч.

— Тоді дій! — буркнув Ензо. — Скажи їй, що вона винна тобі подарунок на твій день народження, а тоді заведи її в кімнату. І дивись не проговорися, що ніякого дня народження насправді нема.

Мої очі розширилися, я вражено ахнула та знову зачинила двері. Отже, мене обдурили... Обдурили й заманили сюди як дівчинку за викликом. Я відійшла від дверей та глибоко вдихнула повітря через ніс. Почала швидко в сумочці ритися в пошуках телефону. Мої руки тремтіли, але я схопила його та набрала номер єдиного чоловіка, який міг допомогти мені. Я не знала, чи він взагалі прийме мій дзвінок, але відповідь почулася після першого ж дзвінка:

— Божена? — сонно спитав Вадим.

— Забери мене звідси, — пошепки й тремтливо сказала я крізь сльози.

Він не витрачав часу на пояснення та одразу ж уточнив:

— Де ти?

Я назвала йому адресу, після чого мій телефон вимкнувся, адже я не встигла його зарядити. Ідіотка! Яка ж я ідіотка. Стукіт у двері ванної кімнати налякав мене.

— У тебе все добре? — поцікавився Філіп. — Ми уже сумуємо за тобою.

— Я... Я зараз вийду, — тихо відповіла.

Мені варто було замкнутися у цій ванні, доки не приїде Вадим, але не хотілося, щоб Філіп і його друзі щось запідозрили. Потрібно просто потягнути час.

Але коли я вийшла в коридор, то одразу ж опинилася притиснутою до стіни міцним чоловічим тілом.

— Ходімо зі мною, — сказав мені Філіп. — Хочу дещо показати тобі.

— Я н-е-е-е хочу, — схвильовано вимовила. — М-е-е-ні треба додому.

Я спробувала вислизнути з-під нього, але ці намагання лише втомили мене. У голові запаморочилося, я навіть не могла зв'язати двох слів. Лише відчула, як він схопив мене на руки та поніс у темну кімнату.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍