Читати книгу - "Сніговий дракон, Крістіна Логоша"

Розділ 3 (3)

Мені й самій було ніяково, що я промовила зайвого. Терр урятував мене, хто знає, скільки б я блукала печерою.

Лускатий розчинився в темряві печери. Переконавшись, що його немає поблизу, знову обернулася снігиром і полетіла назад до замоку. Потрібно поспішати, час на вагу золота.

Снігопад припинився, і незабаром я влетіла у вікно своєї кімнати. Від перельоту  я почувала себе втомленою та розчавленою. Очі проти волі заплющувалися, але я хотіла якнайшвидше розповісти подругам про те, що дізналася.

На ватяних ногах добрала до дверей і хотіла вийти в коридор, але завмерла — за дверима хтось крався. Виглянувши у щілину, побачила Тому зі свічкою в руці. Вона злодійкувато обернулася, але мене не помітила і пішла до сходів.

Мене насторожило, що подруга гуляє одна вночі зловісним замком. Я не могла допустити, щоб вона потрапила в якусь халепу. Пішла за нею, але її й слід пропав. Перехилилася через перила і помітила вогник від її свічки на нижньому поверсі. Побігла сходами, хоч і валилася з ніг від втоми. Проліт за прольотом підійшла до місця, де бачила Тому. Варто було ступити з останньої сходинки, як виявилася на своєму поверсі, наче нікуди і не спускалася.

Може, здалося? Я знову спустилася, але знову опинилася на початку шляху. Зачаровані сходи не давали простежити за Томою. Стало страшно за подругу. Раптом чаклун перетворить її на крижину і поставить у свою колекцію у підвалі?

Ні заклинання, ні вмовляння не допомагали. Зневірившись, я побігла до Аси. Вихрем увірвалася до її кімнати — Сніжинка мирно спала, навіть не підозрюючи, що наша подруга в небезпеці.

— Вставай швидше! Мені потрібна допомога! - трясла її за плече, пробуджуючи від сну.

— Що за поспіх? — сонно пробурмотіла Ася.

- Швидше, Томо в біді!

Мої слова подіяли, як крижаний душ. Ася підвелася і як була боса і в нічній сорочці рвонула за мною. Ми ступили на зачаровані сходи, втекли по них... і опинилися на першому поверсі. Нічого незвичайного не сталося.

- Де вона? Що з нею? — спитала Ася, на кінчиках її пальців зародилися сполохи.

— Тома вийшла з кімнати, а я пішла за нею, але сходи не пустили мене. Я кілька разів пробігала їх, але щоразу виходила на наш поверх.

- Ясно. В яку сторону вона пішла? — Ася озирнулася на всі боки.

— Що ви тут кричали? Весь будинок на вуха поставили, — пролунало за нашими спинами.

Я обернулася — на сходах стояла Тома, тримаючи свічку в руках. Вона виглядала заспаною та абсолютно неушкодженою. Ася зміряла мене незрозумілим поглядом.

— Анфіса сказала, що з тобою трапилося лихо. Ти пішла сходами, а сходи виявилися зачарованими,- пояснила Ася.

На обличчі Томи з'явився щирий подив.

— Я весь час була в кімнаті і не виходила нікуди.

— Але я тебе бачила! І готова присягнутися в тому, я не переплутала!

— У це крило тільки одна драбина. Як би я могла пройти повз вас непоміченою?

— Але я бачила... — тільки і могла вимовити.

Подруги мені не вірили. З кожним днем ​​у замку Стефана Фроста їхня довіра до мене танула, як сніг у сорокаградусну спеку. І якщо Тома весь час залишалась у кімнаті, то кого я бачила у коридорі?

 

                                                                      ***

Стефан відчинив двері. У великій кімнаті з легкістю розмістилася б рота солдатів із наметами та бойовою зброєю. Ми пройшли усередину. Орнамент мозаїчного паркету ховався під товстим шаром пилу, дубові стіни покривала павутиння, ліпнина на стелі почорніла від кіптяви. У великому порожньому каміні замість дров лежали кучугури снігу. Тяжкі штори на вікнах перешкоджали попаданню світла, через що кімната здавалася ще зловіснішою.

- Бальна зала. Її не прибирали років триста, - сказав Лорд.

— Тут проходили свята та урочистості? — з натхненням спитала Ася.

— Дуже давно. Поки в наших місцях не оселився злий дракон і не налякав усіх сусідів.

- Чому ж зараз страшний дракон не нападає на замок? Ми тут стільки часу, а бачили його всього раз, — вирішила уточнити, хоча відповідь мені була відома.

Томі та Асі не сподобалося, що я поставила небезпечне запитання. Впевнена, вони мені ще викажуть, як лаяли вчора вночі, не повіривши в зачаровані сходи.

— Мабуть, Терр почув, що в замку з'явилися захисниці, і причаївся, підгадуючи, коли напасти… Ну що, Анфісо. Ти ж хотіла допомогти?

Я розгубилася. Не пригадаю, аби хоч раз обмовилася про бажання щось зробити. Хіба що подумки і навряд чи вбивство Лорда можна вважати допомогою.

- Зовсім небагато, - вирішила не провокувати чергову сварку.

— Тоді наведи лад у залі. Все одно, поки Терр причаївся, вам нема чим зайнятися.

— Але ж я не прислуга. Я чарівниця!

— Використовуй магію і наведи порядок як чарівниця. Покоївка в мене одна, і вона не справляється з обсягом роботи.

Згадка про глухоніму жінку стала сильним аргументом. Нехай я не виношу Стефана, але відмовити у допомозі бідній жінці не могла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍