Читати книгу - "Спробуй приборкати , Аріна Спел"

Наслідки

Він вніс мене в кімнату. Поставив на землю. Пильно дивлячись у очі, сказав:

-У мене теж є бажання. Памʼятаєш?

Я сковтнула й кивнула головою. 
-Поцілунок. Я хочу його!

Губи закололо в передчутті. Я привідкрила їх і потяглася до нього. 
-Ні,- провів він великим пальцем по них- Не сюди. 
Одним помахом руки розірвав на мені топ, той впав ганчіркою до ніг. 
-Вони дражнили мене весь вечір. Я розривався між бажанням схопити тебе і вбити Закерія.

 —Це був би міжнародний скандал .- прошепотіла я.

-Над цим я роздумовував найменше.

Схилився, обхопив губами мій сосок, втягнув, потім ніжно прикусив і лизнув. Перейшов до другого. Кішка в середині мене замурувала. Мій звір був у захваті. А я була поза реальністю. Стогін зірвався з моїх вуст. Я впялася руками в його волосся. 

—Це не всі місця , які не дають мені спокою. 

Він стає на коліна. Ще один рух і я вже абсолютно гола стою перед повністю одягненим чоловіком. Це збуджує ще сильніше. 
Він застигає на мить, наближається до мого лона, втягує запах. Це так вульгарно і так прекрасно. Проводить язиком і зупиняється на кліторі. Всмоктує його, доводячи мене до божевілля.

-Я не зупиняюсь. Не зможу!!- чую хриплий голос.

-У мене ще залишилось одне бажання. Ти пам’ятаєш про це?- питаю.

Очі сповнені жаги і відчаю підводяться на мене. Він підіймається. 
-Так.- важко дихає й супить  брові. Як же йому це личить. Чого ж він гарний такий? 
Продовжую мовчати.

-Якщо ти чекаєш, поки я охолону, нічого не вийде.- я бачу як важко даються йому ці слова. -Кажи вже , не бійся. Слово своє я тримаю. 
-Хочу, щоб ти перестав вже теревенити. Хочу бути твоєю цієї ночі. Хочу, щоб ти роздягнувся також, врешті решт.

-Це межа, з-за якої мені не повернути. Ти впевнена?

-Так.- Шепочу йому в губи. 
Я повністю розчиняюся в поцілунку, яким він зминає мене. Вривається в мій рот своїм язиком. Що я там казала йому, що цілувалася раніше? Це навіть й близько не можна порівняти. Ті дитячі забавки і те що відбувається зараз - повна протилежність. 
Він підхоплює мене на руки, вже теж роздягнений. Коли встиг? Й несе до ліжка. 
Холодна постіль ще більш підсилює мій жар, важке чоловіче тіло наді мною зараз необхідніше за повітря. —Я кохаю тебе. Мабуть, з першого погляду. Мені важко було це усвідомити, а потім і прийняти. Я не розумів, що зі мною. Але зараз чітко усвідомив, я кохаю тебе.

Ніжний поцілунок накрив мої вуста. Я відчула, як гаряча плоть вперлася в мене. Поштовх. Різкий але короткий біль змусив затамувати подих. Він завмер. 
Почав вкривати дрібними поцілунками моє лице. 
-Пробач.- шепотів.

Я штовхнулася йому на зустріч. Було таке відчуття, якщо не продовжимо, то мене розірве на частини дика напруга , що зібралася внизу. 
Він застогнав  і почав повільні рухи. Що було далі? Я не знаю. Його руки стискали моє тіло. Його губи, що впилися в мої. Його член, що заповнив мене повністю. Розтягуючи й даруючи болісно приємну насолоду. Я загубилася у просторі. Коли я відчула як він лиже мою шию, а потім прикушує шкіру, оргазм накрив мене. Крик зірвався з мого горла. Судома пронизала все тіло. 
Дайрен застогнав в унісон зі мною. Його рухи пришвидшились. Ще декілька сильних поштовхів і він скінчив. 
Важко дихаючи, впав на подушку, тягнучи мене на себе зверху. Я зручно вмостилася на ньому. Під моїм вухом гупало його серце. Рука й нога були закинуті зверху. Що я відчувала зараз? Щастя. Ось воно.

 —Я думав цей день доконає мене. А він став найкращим у моєму житті. Ти як?

Як я? Я влипла. Чи зможу я без цього чоловіка? Чи зможу я з ним? Так, ці думки геть. Подумаю про це завтра, зараз я не взмозі . 

-Я думав, ти зажадаєш, щоб я пішов. Не знав, звідки взяти сили на це.

-Я думала, ти ніколи не перестанеш теревенити. Накрутиш сам себе й підеш геть. Тому й скористалася бажанням. 
Він підвів голову й прикусив мене за вухо. 
-Ти нестерпна. Знаєш про це?

-А ти зводиш на мене наклепи. Таке янголятко як я треба пошукати. 

—Янголятко? Ти? Те, що таку як ти більше не знайти , я згоден. А от на рахунок янголятка. Знаєш що?

-Що? Що знову вигадав?

-Виходь за мене заміж!!!

На мене ніби вилили відро крижаної води. 

—А Омелію дружкою покличемо?

-Якби ти захотіла, одне твоє слово, і вона поїде.

-Я захотіла? Це мені треба цього хотіти? А якщо не захочу, то тоді що? Заживемо дружньою сім’єю? Я, ти , Омелія. Пізніше інші приєднаються? Моїх коханців можна буде залучати в нашу дружню родину?

-Кого? -проричав він.- ти нестерпна. Я не це мав на увазі. 
-Байдуже. Залиш мене. Йди до себе.

-І не подумаю- відповів мені цей нахабна. - втечеш, шукай потім по всьому королівству. 
Розвернувся і мирно засопів. А мені куди йти? Я ж у себе в кімнаті. Зі злості потягла на себе ковдру. Хай мерзне. Закуталася під шию, розвернулася спиною.

-На добраніч! Сподіваюся, не домагатимешся мене у сні. Хоча, я вже звик. 
-Рррррр. - як же бісить.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍