Читати книгу - "Подвійне диво для генерального, Тая Смоленська"

Глава 14

Насилу стримую свою міміку, тому що мої очі так і хочуть вилізти з орбіт. Надто вже раптова й приголомшлива пропозиція надійшла від Сашка. Хоча... можливо, це просто по-дружньому і від нудьги, а не тому що він раптом вирішив повернути час назад.

- Вибач, але я надто зайнята. Я проходжу практику на заводі. Власне, тому я і приїхала додому. Плюс дипломна робота. Потрібно показати керівнику перший розділ за два тижні, тож, - розводжу руками, стискаючи губи. З усіх сил намагаюся зобразити досаду.

- Та годі, прям щохвилини зайнята, - сміється він і робить крок до мене, скорочуючи між нами дистанцію.

- Ну, ці вихідні, як бачиш, у мене вільні. Піду пройдуся, - кажу і спритно зістрибую з веранди вниз.

Чую як слідом за мною йде хлопець, по снігу хрустять його кроки.

Злюся і прискорюю крок.

- Куди так поспішаєш? Від мене тікаєш? - його голос звучить розслаблено, він усміхається. - Якщо це через те, що сталося між нами кілька років тому, то кинь. Немає нічого такого в тому, що я подобаюся тобі.

Від нього так і віє самовпевненістю.

Я зупиняюся і обертаюся до нього, відчуваючи, як моє терпіння вичерпується.

- Ти правильно сказав, це було три роки тому. Відтоді багато чого змінилося. Зокрема й мої смаки, - кажу я, намагаючись підкреслити сенс своїх слів.

- Та годі тобі, Тань, не вдавай, що я тобі не подобаюся. Я пам'ятаю твої погляди, спроби привернути мою увагу і твої слова, - він підходить ближче, але я відступаю на крок назад. - Ти просто боїшся зізнатися, що я тобі все ще подобаюся, - Саша посміхається, але його посмішка здається мені зарозумілою. - Зізнатися, зараз, коли ти так змінилася, я був би не проти завести стосунки.

Він хапає мене за лікоть, не даючи піти.

Я усміхаюся йому у відповідь.

- Не витрачай даремно на мене свого часу. Краще Ангеліні подзвони, вона точно погодиться на все. Чи ти вже їй дзвонив? Відшила чи що? - запитую зарозуміло, даючи знати, що в курсі того, що він із моєю подругою в мене за спиною роман закрутив. Щоправда, тривало їхнє кохання всього три тижні. Саші Ангеліна швидко набридла.

Я намагаюся висмикнути з його захоплення свою руку, але його пальці з силою вчепилися в мене.

- Проблеми? - лунає поруч із нами чоловічий голос. Дуже знайомий голос.

Я різко повертаю голову в бік і зустрічаюся поглядом з Артуром Золотарьовим.

Розгублено кліпаю очима, не розуміючи, звідки він тут узявся.

Я роздивляюся чоловіка і мене вражає контраст між його звичайним виглядом в офісі й тим, який він має вигляд зараз. Замість звичного строгого костюма, Артур одягнений у куртку і джинси. Так дивно бачити його в такому неформальному образі. Зараз я зовсім не сприймаю його суворим і зарозумілим начальником.

- Потрібна допомога? - запитує Артур, його погляд ковзає від мене до Саші й назад.

Я повільно вивільняю свою руку із захоплення Саші і відступаю на крок назад, щоб опинитися ближче до Артура.

- Ні, все гаразд, просто старий знайомий, - відповідаю я, намагаючись звучати впевнено. - Ми разом приїхали сюди на відпочинок.

Хочеться запитати, а як Золотарьов тут опинився, але не наважуюся.

- Ясно, - Артур киває мені. - Тетяно, собаку тут не бачила? Чіхуашку в червоному комбінезоні, - раптово запитує він.

Мої брови злітають угору, висловлюючи здивування.

- Ні, - мотаю головою.

У такого грізного боса домашній улюбленець чіхуахуа?

Смішно!

- А ти взагалі хто? - запитує Саша, явно не радий тому, що в нашу розмову втрутився хтось.

Золотарьов переводить на нього погляд. І перш ніж я встигаю відкрити рота і сказати, що це мій начальник, вимовляє:

- Близький друг Тетяни.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍