Читати книжки он-лайн » Детективи 🔍🕵️‍♂️🔪 » Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна

Читати книгу - "Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна"

195
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 59
Перейти на сторінку:
здивовано перепитав Батлер.

— Так, з иншого боку ці двері виглядають як дзеркала, — пояснив отець Бравн. — Коли я був у кімнаті міс Ровм, то помітив, що деякі дзеркала водночас виконують роль дверей у провулок.

У залі суду знову запанувала напружена і якась неприродна тиша. Цього разу тишу порушив суддя:

— Ви справді вважаєте, що, коли ви бачили постать у провулку, то ви бачили себе у дзеркалі?

— Так, ваша честь. Саме це я і хотів сказати, — відповів отець Бравн, — та ви запитали мене про обриси, а на моєму капелюсі вигини подібні на роги, от я й…

Суддя нахилився уперед, його старечі очі заблистіли ще виразніше, і він промовив особливо виразно:

— Тобто, ви хочете сказати, що, коли сер Вілсон Сеймор бачив щось незрозуміле, з нібито жіночими вигинами, волоссям, але в штанах, то він бачив сера Вілсона Сеймора?

— Так, ваша честь, — відповів отець Бравн.

— І ви стверджуєте, що коли капітан Катлер побачив у провулку шимпанзе з сутулими плечима і свинячою щетиною, то він просто побачив себе?

— Так, ваша честь.

Суддя задоволено відкинувся на спинку крісла, й у його виразі обличчя важко було відрізнити захоплення від цинізму.

— А чи ви не могли б пояснити, — запитав він, — чому ви змогли впізнати власну постать у дзеркалі, тоді як двоє таких видатних людей не змогли цього зробити?

Отець Бравн почав кліпати ще швидше, аніж до цього, а потім, заїкаючись, відповів:

— Ваша честь, правду кажучи, не знаю. Напевно, тому, що я не надто часто дивлюся у дзеркало.

Помилка приладу

Якось під вечір Фламбо та його друг священик сиділи в парку Темпл і розговорилися про судочинство. Чи цьому посприяло сусідство адвокатських офісів, чи була на те инша причина, так ніхто й не знає. Спочатку вони розмовляли про зловживання під час перехресного допиту, потім — про давньоримські та середньовічні тортури, потім — про французьких слідчих, і врешті — про американські допити третього ступеню.

— Я недавно читав, — сказав Фламбо, — про цей новий психометричний метод, про який стільки всі говорять, особливо в Америці. Та ви, напевно, знаєте. На зап’ясті прикріплюють особливий пристрій і слідкують, як б’ється серце, коли людина вимовляє ті чи инші слова. Що ви про це думаєте?

— Ну що ж, — відповів отець Бравн, — це цікаво. Знаєте, у середньовіччі вважали, що рани на тілі вбитого кривавлять, якщо до нього доторкнеться вбивця.

— То що, по-вашому, — здивувався його друг, — ці методи так само достовірні?

— По-моєму, вони однаково недостовірні, — відповів отець Бравн. — І в живих, і в мертвих кров тече або ж не тече з різних причин. І зрештою, нехай вона собі витворяє, що їй заманеться, нехай навіть потече уверх по Монблану. Я задля чогось подібного не проллю людської крови.

— Однак, — заперечив Фламбо, — цей метод схвалили найвизначніші американські науковці.

— Науковці такі сентиментальні! — вигукнув отець Бравн. — А американські — поготів! Кому, окрім янкі, звичайно, прийде в голову будувати докази, опираючись на серцебитті? Вони чуттєві, як якийсь простачок, який вважає, що жінка у нього закохана, якщо вона зашарілася. Здогадки, що опираються на кровообігові і крові, на які звернув увагу безсмертний Гервей, — марна трата часу.

— Однак, — не піддавався Фламбо, — ця ознака все-таки на щось вказує!

— Палка також на щось вказує, — відповів його співрозмовник, — і все ж, вона може підвести, тому що инший її кінець вказує у протилежний бік. Все залежить від того, за який кінець тримати палку. Колись я бачив подібний експеримент, і тепер я не довіряю таким штучкам.

І отець Бравн оповів історію свого розчарування.

Це трапилося років з двадцять тому. В ті часи отець Бравн був духовним пастирем своїх єдиновірців в одній з в’язниць Чикаго, де ірландські засуджені виявляли таку ж здатність до покаяння, як і до злочинів, і тому роботи отцеві вистачало. Начальником в’язниці був Грейвуд Ашер, детектив у відставці, такий собі худющий і ввічливий філософ, у якого суворий вираз обличчя раптом міг змінюватися на винний і розгублений. До отця Бравна він ставився з якоюсь поблажливою симпатією, той йому також симпатизував, хоча й не схвалював начальницьких теорій. Вони були надзвичайно складні, хоча Ашер і сповідував їх з граничною простотою.

Одного вечора він послав за священиком. Той, за звичкою, всівся перед столом, на котрому панував паперовий розгардіяш, і чекав, поки Ашер знайде серед паперів вирізку з газети. Священик уважно прочитав написане. Це була стаття з т. зв. жовтої преси. Ось її зміст:

«Найблискучіший удівець нашого товариства знову вирішив влаштувати дивакувату вечірку. Всі наші громадяни, звичайно ж, пригадують „Парад немовлят“, який витівник Тод влаштував у своєму розкішному будинку на Ставку Пілігрима, коли то наші дебютантки пустували, як кізоньки. А яким елегантним, неповторним і щедрим був бенкет за рік до того! Ми маємо на увазі „Бенкет канібалів“, на котрому подавали солодощі у вигляді людських рук і ніг, і наші неперевершені дотепники те й робили, що пропонували один одному шматочок ближнього. На разі, нова вигадка містера Тода ховається у його мовчазному розумі, і ще, можливо, у золотих душах безжурних патріярхів нашого міста, та публіка подейкує про чарівну пародію на манери і звичаї нашого міста. Якщо це правда, то ідея набуває особливо пікантного відтінку, оскільки гостинний Тод саме приймає у себе лорда Фелконрі, відомого мандрівника й чистокровного аристократа, який, дослівно, прибув з тіні англійських дубів. Лорд Фелконрі розпочав свої мандри ще до того, як отримав свій древній титул. У юні роки він жив у нашій Республіці, і подейкують, що він повернувся сюди, маючи якісь конкретні наміри. Міс Етта Тод — надзвичайно витончена дівчина, родом із Нью-Йорка, а окрім цього ще й успадкує мільйон доларів з лишком».

— От, — сказав Ашер. — І як вам це подобається?

— У мене немає слів, — відповів отець Бравн. — Зараз я навіть не можу уявити щось більш нецікаве. Хіба що Республіка вирішила стратити тих журналістів, які оце понаписували. Якщо ж ні, то я не розумію, чим же вас зацікавила ця інформація.

— Це не те, — сухо промовив містер Ашер і подав священикові иншу газетну вирізку. — А що ви скажете на це?

Заголовок був такий: «Дике вбивство тюремного наглядача. Втік засуджений», а ось стаття: «Сьогодні, перед самісіньким світанком, у каторжній в’язниці міста Секуах у нашому штаті пролунав крик про допомогу. Представники влади, які прибігли на крик, знайшли мертве тіло тюремного наглядача. Він патрулював північну стіну в’язниці, яка була настільки стрімкою, що було

1 ... 19 20 21 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна» жанру - Детективи 🔍🕵️‍♂️🔪:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна"