Читати книгу - "Його святість Кафі, Містер Фас"

- О дівчатка, все так? – Зраділа.

- Нам сюди ще один раз іти. – розбила надії Поллі.

- Ну тоді ми з Анною допоможем. – Урсула швидко потягла Анну на кухню.  Декілька кухарів навіть не глянули на них, усюди щось смажилось, варилось, падало і грюкало.

- Ми все це не донесем. – гора тарілок перед очима.

- Не видумуй, зараз поскладаєм в пірамідки. Донесем. – Відмахнулась. Урсула була готова зробити буть що щоб сюди сьогодні не вертатись, ну звісно доведеться віднести тарілки, на щастя це вже і двом служницям можна довірити.

- Це все розіб’ється того як з кухні вийдем.  – не відступала.

- Анно. – коротко, - У мене п’ять братів та сестер, думаєш я бігаю на кухню сто раз? Довіряй професіоналам!

- Але… - зітхнула, - гаразд, за розбитий посуд платиш ти.

- Угу. – дала піднос наповнений їжі одній потім іншій покоївці. –  Рада хоч на дерево з цим вилізти, аби не бачити цього. – кивнула в бік Джоша.

        - Ех Урсуло.

- Несем.

        Увесь час до кінця робочого дня пройшов без пригод, назад з тарілками до Джоша юна керівниця відправила Молі іі Анною.

        В вечері скинула всі документи на Богдана. Чоловік що очікував,  най головніші залишила до завтра для Піта.

Смеркалось руда юначка взяла свою сумочку і покрокувала до дому.

 Дома обіймами в ноги зустріла Соня і Лілі. У вітальні сидів старший брат Олег із молодшим, найменшим в родині Томом.

- Як пройшов робочий день? – Олег був високий чорнявий та дуже вродливий. Том  кинув погляд із колін брата.

- Сестро купиш щось смачненьке завтра? – Не відпускала руку Соня.

- Мені теж, - тихо попросила білява Лілі.

- Куплю, і тобі, і тобі, і навіть тому красивому велетню. – підборідям вказала на старшого брата.

- Кучеряшка. – м’яким ображеним голосом відповів Олег.   

- Дуся ти на кухні? – вигукнула. Дуся була друга по старшості в сім’ї.

- Так, допоможеш Винести їжу? – Вигукнула у відповіть.

- Сестро що вона сказала? – тихо прошепотіла Соня. Ну звісно Соня не розібрала ані слова через шум води із кухні. У нашої юної рудої леді був гарний слух. Особливо до таких речей.

- Так. – відгукнулась. – Дуся сказала що хоче тебе з’їсти. – іронічним голосом.

- Думаю тебе. Ти виглядаєш смачнішою. – відмовила Соня. Лілі сіла поруч брата до його обійми. Тепер у нього на колінах лежав брат а під рукою була маленька Лілі.

        Урсула скинула сумку в коридорі, переодягнулась у своїй кімнаті де жила із Дусею .  Попрямувала на кухню.

        На кухні уже в домашньому одязі юна дівчина обійняла старшу сестру.

- Як день пройшов? – мовила Дуся із закоченими рукавами.

- О стільки всього, за вечерею розповім. – похитала головою. Урсула миттю почала складати їжу на піднос. – Знаєш того власника ресторану навпроти готелю?

- Ну.

- Так тепер мені доведеться ходити туди тиждень якщо не більше. Ну ти знаєш що у нас кухня зламалась.

- Хоча би не побийся. – протерла лоб рукою. Перед плитою жарко.

- Не буду. – в руках піднос, - Як там у тебе в садку?

- Нічого нового, - сестра побачила втому Дусі. -  хтось з дітей побився, хтось обізвав когось. Нічого нового.

- Ясно. Допоможи. – Дуся відсунула буси, буси висіли замість дверей кухні.

- Олегу коли я виросту будеш моїм чоловіком? – абсолютно серйозно запитала Лілі.

                 Брат у відповідь усміхнувся білими зубами.

- Ну гаразд, але тоді я вже буду дідом.

- Я чула тіток на вулиці - сорок років це середній вік, а тобі зараз всього двадцять.- Вирішила не відпускати красеня від вінця.

- Ну гаразд. – Засміявся. Встав відпустивши дітвору з обіймів. Взявся допомогти розкласти їжу сестрам.

- Лілі нашо тобі той телепень? Знайдем тобі якогось дужого, сильного хлопця.

- Мені подобаються худі як Олег, ти що не бачиш якій він… красивий, - прошепотіла сестрі на вухо. Наш наречений все чув, це викликало тихий сміх.

- Ну не знаю, не в моєму смаку. – задумливо підкотила губи.

- Ех… не розумієшся ти в чоловіках Лілі. - констатувала Соня.

- Урсуло мені здається щось вони надто багато про чоловіків думають у цьому віці.

- Був би у тебе такий красень під боком. – Лілі.

- Ще побийтесь. – сів Олег.

- Олегу ти сидиш з дітьми, дивись щоб на тебе коли виростуть приворот не робили, - Вирішила дати прочуханки Дуся, - подивись на цих панянок. Це ж ти їх доглядаєш.

- Замічу що вони нікого не обізвали  без причини і не билися відколи я їх доглядаю. Що погано виховую?

- Нуу… - Почала Дуся, - Ти дуже м’який по життю. З них таких робиш, в наші часи це погано. – давно хотіла це сказати.

- Бо його таким роблять люди яких виховували для соціуму. -  спохмурнів. Обійняв Тома із Лілі під руки. Соня не дуже любила обійми.

- Взагалі-то ми вчимося комуні… комунікувати ось! Не лізти в перепалку без явної необхідності. – Почала не вміло але впевнено захищати брата Лілі.

- Так. Підтримала Соня. Ось навіть Урсулу навчив не лізти в сварки коли це вплине на твоє побутове життя.

- Все всі тихо! – Голосно сказала юна керівниця.

- Що сталось? – Запитала Соня, - ти що вагітна???

- Невже! – Підтримав Том.

- Та ні, дурні. Дайте сказати! – прочистила горло соком. – Від тепер я керую готелем, само собою зарплатня стає в двічі вища. Дивлячись на те що я ще й працюю Портьє то і за цю роботу буде зарплата. Тому…

- О невже!

- Так швидко Пан Денсей поїхав??

- Тепер ми зможем… - на перебіг схопились балакати усі кому не ліньки. Ця балаканина відчувалась шумом театру.

- Я ЩЕ НЕ ДОГОВОРИЛА! – перекричала балаканину, - зовсім сестру не любите, тепер мені працювати в двічі більше. ТАК ОСЬ За ці місяці, а я надіюсь що це лише на місяці половину грошей  буду відкладати і дальше чекаю від вас ідей як їх інвестувати-ти і куди. – Закінчила промову.