Читати книгу - "На перехресті простору та часу, Сніжана Федорова"

Розділ 10. Власні таємниці

     А потім, поступово, імла почала розсіюватися, і вона побачила дивні картини туманного лісу, озера, над яким здіймався туман. Обриси предметів коливалися і були нечіткими. Але вона могла охопити велику площу лісу звідкись зверху, ніби пролітаючи над ним.

   Видіння почало коливатися сильніше, почало розсіюватися. Вона відчула прохолоду води, з якої їй захотілося вибратися якнайшвидше, поки не замерзла.

   Дівчина різко розплющила очі і побачила над собою уважні обличчя Андрія, лікаря та його помічників.

     - Як довго мене тут не було? - спитала вона.

     - Ти весь час була тут, – сказав Говоров.

     - Свідомістю!

     - Пару хвилин.

  - Серйозно? Для мене це тривало довго. Я ніби летіла над невідомим лісом, - почала розповідати Ліза.

    - У нас є результат, - радісно доповів Гурин лікар.

  - Поки невідомо. Можливо, це звичайні передсмертні галюцинації, – сухо відрізала Ірина В'ячеславівна.

    - Передсмертні? Я не дочула? Чи вже треба починати боятися? - злякалася Ліза.

  - Та кому ти потрібна, мертва? Вовтузся потім з тобою, оживляй. Ти мені потрібна жива, - зневажливо відповіла їй Гуріна.

    Віктор Іванович скис. Але Андрій, який чув цю розмову, відреагував думкою про те, що й у місті-тіні вони з Лізою, швидше за все, були у передсмертному стані. Тож результат, швидше за все, є!

    Про це він написав Лізі на мокрому піску під час прогулянки зимовим пляжем. "Нехай вони не знають про наші успіхи!", - знову написав він.

     Ліза кивнула головою. Вона була з ним згодна. Хоч вони й працювали тепер цілком офіційно в Центрі, і їм навіть платили справжню мінімальну зарплату, але частина експерименту, як і раніше, залишалася їхньою особистою таємницею. Не все Центру треба було знати. Не відомо ще, як організація надійде з їхніми результатами та знаннями. Тож нехай наглядачі думають, що вони просуваються до мети дуже повільно.

     Вони вирішили, що відтепер розповідатимуть Говорову не все, що побачать насправді.

   Все-таки і Говоров, і Гуріна вважали цю методику найперспективнішою, тому продовжували систематичні тренування з підлітками. Згодом, їх навчили, а дечому вони самі навчилися, наприклад, керувати своїм фізичним і ментальним тілом окремо.

   І через якийсь час у них стало виходити подорожувати поза тілом. Іноді вони озвучували частинку своїх досягнень, чому Гуріна була рада. Але, основний досвід позатілесних подорожей своїх підопічних залишався для неї невпізнаним.

   "Нам треба спробувати зустрітися там і нормально поспілкуватися", - вкотре написав Андрій подрузі на пляжі. І тепер вони почали тренуватися, щоб зустрітися в іншому вимірі, назви якому вони ще не підібрали. Їм досі було незрозумілим те місце, де вони щоразу опинялися. Чи був це паралельний простір, чи деякий -  напередодні Суду, чи чистилище? Так це таємниче місце вони і називали поки що Місцем…

    Щоразу, потрапляючи туди, вони майже зустрічали живих істот – іноді лише бачили тіні тварин чи птахів. Цей світ був примарним. Може, це і був проміжний світ, до якого потрапляють душі чи ментальні, емоційні та інші тіла людини після життя?

     З друзями підлітки намагалися не говорити про теми, що стосуються дослідів. Боялися, що ті зможуть випадково проговоритись співробітникам і видати їхню таємницю.

    Але, з наступного дня, після нової зустрічи на пляжі, підлітки почали думати над здійсненням власного проекту. Щоб зустрітися у проміжному просторі, їм треба було або проводити досвід одночасно, або одному навмисно довго затриматися там, щоб інший встиг туди підтягнутися. Як це можна було зробити?

   По-перше, треба було б запропонувати Говорову синхронізувати досліди із двома підлітками відразу. Тоді слід було б пояснити, навіщо це знадобилося. Поки що вони не мали відповіді на таке запитання. А відповісти, що вони хочуть це зробити інтуїтивно – було надто простим та непереконливим.

   По-друге, якщо спочатку запустити досвід Андрія, як змусити Говорова залишити його в безпорадному несвідомому стані і відразу розпочати проводити досвід з Лізою? Тут теж вони не мали відповіді.

     Так ризикувати було дуже небезпечно!

    Але несподівано їм на допомогу прийшов В'ячеслав. Він якось помітив, що Андрій, коли, навіть, був присутнім на вечірках, зосереджено продовжував над чимось думати. Парочка нових приятелів була приємна айтішнику. І той вирішив запропонувати їм свою допомогу.

     Теплов подумав, що таки стороння допомога їм не зашкодить. І сказав новому знайомому, що хоче зробити свій, несанкціонований начальством досвід. А у разі позитивного його результату, він про все розповість потім.

    І В'ячеслав вирішив, що допоможе їм. Тепер вони почали гуляти пляжем утрьох. Щоправда, будучи старшим за своїх друзів, Василенко краще розумів ступінь ризику такого задуму. І він попередив друзів про те, що такий експеримент може погано закінчитись.

     - Я триматиму під контролем вас.

     - А як ти це зробиш? – поцікавились вони.

   - Я зможу викликати збій електрики. Прилади на якийсь час вимкнуться. Але ви маєте встигнути зробити свій досвід за тридцять секунд. Тільки цей термін можна витримати без ризику життя.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍