Читати книгу - "Пас до серця, Sallattik"

Глава 20

Я лежала на дивані і дивилась якийсь фільм. Всі зараз святкували перемогу а я не могла, бо болить нога. Та і я не дуже хотіла, мені такі свята не дуже подобались.

Я подивилась на ногу і подумала що не помішало б її перемотати. Тоді я подумала а чи варте воно було, ці травми заради однієї перемоги. А тоді згадую як світились обличчя людей коли сказали що ми перемогли, як світились очі моєї команди. І тому це було того варте.

Я покульгала до ванни щоб замінить еластичний бинт. Коли я із ним справилась я почула як із вітальні задвенів мій телефон. Я закотила очі і покульгала до дивану. Коли я взяла телефон я побачила невідомий номер.
– Ало?– кажу у трубку.
– Привіт принцеса – це сказав Раян, і я усміхнулась
– А це ти, щось срочне?– питаю я у нього.
– Так, хтось не зможе заснуть поки не побачить тебе – я усміхаюсь. Лорд.
– Я б дуже хотіла зустрітись із ним але я вже спать лягаю – я правда хотіла із ним зустрітись. Із Лордом.
– А, зрозуміло, просто ми вже стоїмо під твоїм вікном – я не вірячи покульгала до вікна і відкрила штори. Там правда стояв він і Раян. Він мені помахав а я йому у відповідь.
– Ладно, я зараз спущусь – кажу і відключаюсь, забираю якусь кофту на ходу і йду до ліфта, слава богам тут є ліфт.

Коли я виходжу на мене кидається Лорд і ледве не валить мене з ніг, точніше із ноги. Він почав мене облизувать.
– Ахаха, я теж скучила – кажу йому і гладжу його – але давай трошки, будь ласка – і він стрибнув на мене іще і я впала – Ой ну спасіба – кажу йому.
– Лорд, ну так не можна – каже Раян і підходить до мене і дає мені руку, він піднімає мене і притискає мене до себе щоб я не впала.
– Дякую – кажу йому.
– Можеш йти принцеса? – питає він притримуючи.
– Я не каліка що не може йти – відрізаю я.
– Та невже, зараз ти ой як схожа – каже він і я його штовхаю у плече.

Ми пішли у парк і дійшли до лавочки, сіли і відпустили Лорда щоб він погуляв.
– Так як ти знайшов мій номер? – питаю я у нього.
– Я своїх людей не здаю принцеса – каже він мені і дивиться на мене а тоді відвертається.
– Ладно, а чому ж ти не пішов на вечірку – просто мені здалося що він такі заходи ніколи не пропускає.
– А ти чого?– відповідає питанням на питання.
– Та бо нога болить – показую я на хвору ногу.
– Одне іншому не мішає – каже і піднімає голову і дивиться на небо.
– Так ти не відповів – не відставаю від нього.
– Бо я хотів провести цей вечір з тобою – каже він і дивиться на мене своїми очима. І під світлом ліхтарів я побачила його очі краще. Вони справді були чорні як смола.
– Мабуть Лорд хотів – можливо він оговорився.
– Ну і я в тому числі –Він простягнув руку, акуратно торкнувся мого обличчя. Його пальці ніжно ковзнули по моїх щоках, змушуючи мене затримати дихання. Наші погляди зустрілися, і на мить світ навколо зупинився.

Раян нахилився ближче, і я відчула його подих на своїх губах. Мої очі повільно закрилися, коли наші губи нарешті зустрілися. Спочатку поцілунок був легким, неначе ми обидва боялися зламати цю тендітну магію. Але з кожною секундою наший поцілунок ставав глибшим, сповненим пристрасті і невимовної ніжності.

Наші серця билися в унісон, і весь світ навколо зник. Ми  були тільки удвох, у цьому моменті, де кожен дотик, кожен подих були важливими. Мої руки обвили його шию, а його руки міцно обійняли мене, тримаючи так, ніби я була найбільшим скарбом у світі.

Коли ми нарешті відірвалися один від одного, обоє важко дихали.

 

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍