Читати книгу - "Розділені небезпекою, YObach"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Минуло півроку відтоді, як Данте та Віолетта розпрощалися з небезпечним минулим і повністю поринули в нове життя. Після стількох випробувань та болючих уроків вони нарешті знайшли мир, про який навіть не мріяли, і почали будувати спільне життя, де головним було кохання і спокій.
Ще перед ти, як вони оселилися за містом, Данте прийняв остаточне рішення — передати управляння справами з сім'ї своєму вірному другу Лоренцо. Лоренцо був не просто партнером по бізнесу, а справжнім другом, якому Данте міг довірити все, що колись мав. Він знав, що Лоренцо зможе підтримати порядок і зберегти баланс у світі, з якого вони з Віолеттою вирішили піти. Це рішення було нелегким, але він відчував, що настав час зосередитися на своєму житті з Віолеттою та їхньому майбутньому.
Новим їхнім домом став затишний будинок серед пагорбів, де кожен світанок здавався новим початком, а заходи малювали небо в незабутні кольори. Тепер їхній дім став місцем, де вони могли залишити всі тривоги позаду і зосередитися на радостях, які приносило нове життя. Кожен ранок Данте прокидався поруч із Віолеттою, усвідомлюючи, що тепер він має щось справжнє і незмінне.
Данте заснував невелике виноробне господарство, покинувши виноградники на схилах пагорбів. Це заняття приносило йому спокій, задоволення і можливість займатися чимось справжнім. Віолетта ж зайнялася дизайном інтер'єрів, втілюючи свої мрії про красу і затишок у будинках місцевих жителів. Їхнє нове життя стало джерелом гармонії та радості, якої вони так довго прагнули.
Одного вечора, коли вони сиділи на терасі, Данте з любов'ю дивився на Віолетту, і на його обличчі було щире здивування.
— Я ніколи не думав, що таке життя можливе для нас, — сказав він тихо, його голос був наповнений вдячністю. — Півроку тому я передав усе Лоренцо, але лише зараз зрозумів, що саме це рішення дало нам шанс на мир.
Віолетта притулилася до його плеча, посміхаючись, і взяла його за руку.
— Ти прийняв правильне рішення, Данте. І знаєш, у нас тепер є все, щоб будувати своє життя, без страхів і тривог, які переслідували нас так довго, — вона обійняла його, відчуваючи спокій у серці.
Одного ранку Віолетта, стоячи на терасі й тримаючи чашку чаю, відчувала легке хвилювання. Її рука мимоволі лягла на живіт, де починалося нове життя, і на її обличчі з'явилася м'яка усмішка. Данте тихо підійшов і обійняв її, вдивляючись у далечінь.
— Що ти бачиш, Віолетто? — запитав він, торкаючись її плеча.
Вона повернулася до нього, і в її очах була ніжність.
— Бачу наше майбутнє, Данте, — відповіла вона. — Тепер у нас є більше причин берегти цей мир.
Данте обережно торкнувся її живота, відчуваючи, як нове усвідомлення проникає в його душу.
— Не можу повірити, що ми чекаємо на дитину, — промовив він, усміхаючись. — Ще рік тому це все здавалося мені недосяжним.
Віолетта знову взяла його за руку, відчуваючи вдячність за те, що вони пройшли разом.
— Я теж не завжди вірила в це, — промовила вона. — Але тепер ми можемо передати нашому малюку найголовніше: любов і турботу, які так довго шукали.
Вони стояли, огорнуті ніжним світлом світанку, а навколо панувала тиша, лише зрідка порушувана пташиним співом. Їхні серця були сповнені надій і любові, а тепер, коли вони очікували на дитину, це почуття стало ще глибшим і важливішим.
— Як думаєш, яким буде наше маля? — запитав Данте, його голос ледь тремтів від хвилювання.
Віолетта посміхнулася і ледь схилила голову, дивлячись на нього.
— Сподіваюся, він або вона успадкує твою силу і твоє серце, — відповіла вона. — І, можливо, трохи мого терпіння, — додала вона з лукавою усмішкою.
Данте не зміг втриматися від сміху, і його очі засяяли щирістю.
— А якщо буде маленька Віолетта? — запитав він, обійнявши її ще міцніше. — Я хочу, щоб мала твої очі і ту ніжність, якою ти наповнюєш усе навколо.
Віолетта притиснулася до нього, відчуваючи, як їхні мрії і надії переплітаються, створюючи основу для майбутнього, яке вони побудують разом.
— Головне, щоб вона знала, що її завжди кохають, — тихо сказала вона. — Щоб вона знала, що ми завжди будемо поруч, незважаючи на все.
Данте м'яко поцілував її чоло, його серце билося в ритмі з її, наповнене радістю і обіцянкою майбутнього.
— Ми створимо для неї світ, у якому вона буде щаслива, — прошепотів він. — Я захищатиму наше сімейне щастя, тепер і завжди.
Вечорами, сидячина терасі, вони мріяли про майбутнє, обговорювали кожну дрібницю: ім'я для дитини, її перші кроки, перші слова. Кожна розмова про майбутнє була сповнена теплом і радістю, бо тепер вони знали, що їхня любов, перевірена часом і випробуваннями, буде тією силою, що захищатиме їхню сім'ю завжди.
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розділені небезпекою, YObach», після закриття браузера.