Читати книгу - "Дама і Король, Viter"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Шкільний день тягнувся неймовірно довго. Ліана постійно ловила себе на тому, що думає не про математику чи літературу, а про майбутню зустріч з Яном. "Це ж просто обговорення проєкту. Нічого особливого." Але як тільки вона повторювала це собі, її серце починало битися швидше.
— Лі, не те щоб я була проти, але якщо ти ще раз втупишся в одну точку й посміхатимешся, як кіт, що з’їв канарку, я почну хвилюватися, — прошепотіла Ангеліна на уроці.
— Я просто… думаю.
— Ага. Думає вона. Про що?
— Про квантову фізику.
— Серйозно?
— Ні.
Ангеліна закотила очі.
— Ти ще скажи, що гуглила, які кофти найбільше підходять для… «ДІЛОВИХ ЗУСТРІЧЕЙ».
— Я не… — почала Ліана, але її подруга швидко дістала телефон і, заглянувши в нього, театрально ахнула. — СКАЖИ, ЩО ЦЕ НЕ ТИ ШУКАЛА «ЯК ВИГЛЯДАТИ НЕ ЗАНАДТО ПРИВАБЛИВО, АЛЕ Й НЕ НУДНО»?
Ліана моментально вирвала у неї телефон.
— Тихо, будь ласка!
— Ой, Лі, Лі… — Ангеліна розчулено поклала руку їй на плече. — Ти ж розумієш, що це вже зовсім не «ділова зустріч», правда?
Ліана хотіла щось відповісти, але тут пролунав дзвоник.
— Ооо, все, йди, кохана, йди на свою «ділову зустріч», — Сорока підштовхнула її вперед. — Але якщо ти не розкажеш усі деталі, то знай — я просто прийду й сяду за сусідній столик.
— Не смій!
Але Ангеліна лише загадково всміхнулася.
Ліана прийшла до кафе трохи раніше, замовила собі чай і нервово стискала чашку в руках.
— Спокійно, це не побачення… це не побачення… це просто…
— …побачення, — пролунав знайомий голос позаду.
Ліана ледь не вдавилася чаєм.
Ян сів навпроти з хитрою посмішкою.
— Жартую. Чому ти така напружена?
— Я не напружена! — заперечила вона, але одразу зрозуміла, що стискає чашку так, ніби зараз розіб’є її на друзки.
Ян поглянув на її руки, підняв брову, але нічого не сказав.
— Ну що, працюємо? — запитав він.
— Так, так, звісно, — поспішно відповіла вона, витягаючи нотатник.
Вони справді поговорили про проєкт, придумали кілька цікавих ідей. Але Ліана постійно відчувала його погляд на собі. Наче Ян щось хотів сказати, але не наважувався.
Врешті він поклав олівець і нахилився ближче.
— Ти не проти, якщо я щось спитаю?
Ліана напружилася.
— Запитуй.
Ян потер шию, наче обдумуючи свої слова.
— Той вечір… Поцілунок… Це було випадково?
Ліана відчула, як її обличчя моментально спалахнуло.
— Ем…
Вона не знала, що відповісти.
Ян уважно подивився на неї і зітхнув.
— Лі, якщо це було помилкою для тебе, просто скажи. Я не хочу, щоб ти почувалася некомфортно.
Вона опустила очі, дивлячись на свої руки.
— Це не було помилкою…
Ян м'яко посміхнувся.
— О, це добре… Бо я теж так думаю.
На мить запанувала тиша.
— Але якщо це була не помилка… — продовжив Ян, схрестивши руки на грудях, — тоді що це було?
Ліана відчула, як її серце стислося.
— Я… я не знаю.
Ян задумливо кивнув.
— Що ж, думаю, нам варто розібратися.
Він усміхнувся і підморгнув, а Ліана зрозуміла, що її «ділова зустріч» щойно перетворилася на щось набагато цікавіше.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дама і Король, Viter», після закриття браузера.
