Читати книгу - "Ніжна дівчинка мільйонера, Кіті Лав"

10.1 Хвилювання посилюються

Я повернулась на бік і притиснулась ближче до Олега. Його тепле тіло було таким знайомим і рідним, але я відчувала якусь напругу. Він мовчав довше, ніж зазвичай, і це мене насторожило.

— Олеже, — тихо сказала я, проводячи пальцями по його руці. — Як там на роботі? Все гаразд?

Він на мить затримав подих, ніби обмірковував відповідь, а потім зітхнув і легенько торкнувся губами мого чола.

— Все добре, кохана, — його голос був спокійний, але щось у ньому мене не переконало.

Я підняла голову, намагаючись зазирнути йому в очі, але він уже відвернувся, втупившись у стелю.

— Ти точно нічого не приховуєш?

Олег усміхнувся, обійняв мене й пригорнув до себе.

— Я не хочу, щоб ти хвилювалась, — прошепотів він.

Я хотіла ще щось запитати, але він так ніжно поцілував мене у волосся, що всі сумніви розчинилися. Якщо він не хоче говорити зараз — значить, на це є причина. Але відчуття, що щось його турбує, не покидало мене.

Спочатку я не надавала цьому великого значення. У Олега відповідальна робота, багато справ, зустрічей… Але з кожним днем він приходив усе пізніше, іноді навіть не вечеряв зі мною, а одразу йшов до кабінету.

Я намагалася переконати себе, що все добре, що це просто складний період, але хвилювання не відпускало. Він став більш мовчазним, хоча й намагався бути ніжним зі мною.

Одного вечора я сиділа на кухні, чекаючи, коли він повернеться. Годинник показував вже майже опівніч, а його все не було. Я погладила котика, який терся об мої ноги, й прошепотіла:

— Що з ним відбувається, Максе? Чому я відчуваю, що він щось приховує?..

Котик тільки тихо муркотів, а я все глибше занурювалась у тривожні думки, тому сьогодні вирішила дочекатись Олега і все розпитати.

Я сиділа у вітальні, загорнувшись у плед, і чекала. Годинник вже показував за першу ночі, коли нарешті почула, як відчиняються вхідні двері. Олег зайшов у кімнату, зняв піджак і важко зітхнув. Він виглядав стомленим, навіть виснаженим.

Я не стала тягнути.

— Олеже, що відбувається? — запитала прямо, дивлячись йому у вічі.

Він зупинився, наче не очікував, що я ще не сплю. Кілька секунд мовчав, потім потер обличчя долонями й опустився поруч на диван.

— Настю, не зараз… Я втомився.

— Ні, зараз. Я хвилююся. Ти сам на себе не схожий. Я бачу, що щось не так. Будь ласка, скажи мені правду.

Олег провів рукою по волоссю, ніби зважуючи, що сказати. Потім глянув на мене й тихо промовив:

— Це робота… Деякі справи ускладнилися. Але я розберуся. Не хочу, щоб ти переживала.

Я вдивлялася в його обличчя, намагаючись зрозуміти, чи це вся правда.

— Якщо проблема серйозна, ти можеш мені довіритися. Ми разом.

Олег сумно посміхнувся й обійняв мене.

— Я знаю. Просто дай мені трохи часу, добре?

Його голос був теплим, але десь у глибині душі залишалося відчуття, що він все ж щось недоговорює.

Я далі не знаходила собі місця. Олег ставав усе більш відстороненим, затримувався на роботі, а коли повертався – був мовчазним і втомленим. Я не могла просто сидіти й чекати, поки щось станеться.

Тому, коли Андрій зателефонував і запропонував зустрітися, я без роздумів погодилася.

Ми сиділи в кав’ярні. Андрій уважно дивився на мене, поки я, крутячи чашку з чаєм у руках, зважувалася на розмову.

— Щось відбувається, — нарешті сказала я. — Олег зовсім не схожий сам на себе. Він мовчить, уникає розмов, пізно повертається додому.

Андрій зітхнув і відкинувся на спинку стільця.

— Я теж помітив. Він останнім часом не такий, як зазвичай. Але ти ж знаєш його — якщо він вирішив мовчати, то просто так нічого не розкаже.

— Але ж це не просто якісь дрібниці? — я вдивлялася в обличчя Андрія, сподіваючись, що він знає більше.

Брат Олега ненадовго задумався, а потім нахилився ближче.

— Я спробую дізнатися, що відбувається, — пообіцяв він. — Але ти не переймайся завчасно. Можливо, це просто проблеми на роботі, і він не хоче тебе обтяжувати.

Я відставила чашку й подивилася на Андрія серйозніше.

— Олег якось згадував про проблеми на роботі, але… — я зітхнула, підбираючи слова. — У мене відчуття, що там щось більше. Він не просто втомлений чи зайнятий. Він ніби… тривожний.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍