Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

class="code">/15/ Щось надто довго я тебе вмовляю, хоч ти потребуєш не вмовляння, а лиш нагадування. Стежка, якою тебе проваджу, не розбігається з тією, що її призначила тобі сама природа: ти народжений для того, аби здійснювати настанови, про які мовиться. От і примножуй, поліпшуй своє природне багатство.

/16/ Щоб закінчити листа, прикладу свою печатку — доручу передати тобі ще якийсь небуденний вислів. «Глупота ще й тим нещасна, що постійно починає жити». Добре подумай, найкращий з-поміж людей Луцілію, що означають ті слова, і зрозумієш, наскільки нікчемною є легковажність тих, хто щодня закладає підвалини нового життя, хто й на порозі смерті снує якісь задуми. /17/ Глянь на кожного зокрема — побачиш старців, які, відклавши геть усе, готуються до державних посад, до подорожей, до торгових справ. А що буває ганебнішим, аніж старець, який починає жити?.. Я не додав би імені того, хто сказав ті слова, якби вони не були дещо рідше вживані, ніж інші, загальновідомі висловлювання Епікура, що їх і хвалити люблю, і присвоювати собі дозволяю.

Бувай здоров!

Лист XIV

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Погоджуюся: вже від природи нам притаманна любов до свого тіла; ненастанно охороняємо його — теж погоджуюся. Не заперечую, що його треба плекати, але щоб служити йому — те заперечу. Для багатьох стане слугою той, хто слугуватиме своєму тілу, хто буде надто трястися над ним і все підпорядковуватиме лише йому. /2/ Ми ж повинні поводитись не так, начебто жили заради тіла, а так, начеб не могли жити без нього. Надмірна любов до тіла непокоїть нас різними страхами, пригнічує турботами, наражає на приниження. Хто надто дорожить своїм тілом, той дешево цінить чесність. Дбаймо про тіло якнайпильніше, але, коли того вимагатиме чи то розум, чи гідність, чи обов’язок, то не завагаймося кинути його у вогонь.

/3/ А тим часом, наскільки це можливо, уникаймо не лише небезпек, але й найменших невигод, подавшись у затишок, не забуваймо думати над тим, у який спосіб можна розвіяти наші страхи. А вони, якщо не помиляюсь, бувають троякі: боїмося вбогості, боїмося хвороб, боїмося насильства з боку тих, у кого більша влада. /4/ Та з усього названого ніщо нас так не вражає, як чужа могутність, що висне над нами, мов та скеля. Вона звалюється на нас із великим гуркотом та заколотом. Зате природні лиха, про які я згадав, — убогість і хвороба — наближаються тихою ходою і не наганяють страху нам у душу ні крізь наші вуха, ані крізь очі. У третього лиха — пишний супровід. Воно виступає у брязкоті заліза, в полум’ї смолоскипів, у дзвоні ланцюгів, у гарчанні готових кинутись на людські нутрощі хижаків. /5/ То хіба не спливуть тут на думку і в’язниці, й хрести, й диби, й гаки, й паля, що, пройнявши людину, вістрям виходить їй через рот, і скеровані врізнобіч, аби розірвати людське тіло, колісниці, й намочена в смолі, зшита з палахтливої тканини туніка, — одне слово, всі можливі винаходи жорстокості[69]. /6/ То чи варто дивуватися, що найбільший жах охоплює людину саме перед тією багатоликою, оснащеною такими грізними засобами напастю? Як ото кат, що більше виставить нелюдських знарядь, то більшого досягає, — бо ж навіть самий їх вигляд ламає того, хто б міг витерпіти спричинені ними муки, — так і з усіх загроз найуспішніше пригнічує і поневолює нашу душу саме та, яка має що показати. Нітрохи не менші й інші біди — кажу про голод і спрагу, про нагноювання у грудях і гарячку, що випалює самі нутрощі, — але вони приховані, не мають чим погрожувати, їм нічого виставляти напоказ. Що ж до згаданої напасті, то тут, як у великій війні: все вирішує сам вигляд та широта приготування.

/7/ Тож намагаймось утриматися від будь-якої неприязні. Інколи потрібно остерігатися простолюду; іноді, — якщо державний лад віддає майже всю владу в руки сенату, — найвпливовіших у ньому людей; а часом — кожного з тих, хто покликаний здійснювати владу над самим же народом. Усіх їх зробити своїми друзями — справа нелегка; достатньо, щоб вони не були тобі ворогами. Тому-то мудрець ніколи не викликатиме гніву можновладців, навіть уникатиме його, як мореплавець — негоди. /8/ Прямуючи до Сицилії[70], ти переплив протоку. Необачний керманич, злегковаживши погрозами південного вітру (а це ж він, той вітер, збурює Сицилійське море[71], запінює його вирами), завертає не до лівого берега, а пливе вздовж того, де піниться крутежами Харибда. Але котрий обережний, той розпитає досвідчених, що знають місця, де там яка течія, яку погоду віщують хмари, і тримається якнайдалі від тих горезвісних своїми водокрутами берегів. Те саме робить мудрець: уникає небезпечних можновладців, але передусім дбає про те, щоб уникати їх непомітно. Безпека, власне, якоюсь мірою й полягає в тому, що шукати її треба не навпрямець, не відкрито: тікати від чогось — значить його засуджувати. /9/ То як же нам забезпечитись од простолюду? Насамперед — не жадаймо того, чого й люд жадає: суперництво не веде до злагоди. Потім — не володіймо нічим таким, що заздрісник міг би вирвати у нас з великою для себе користю. Хай на твоєму тілі буде якомога менше здобичі для напасника. Ніхто — принаймі мало хто, — не проливає людську кров заради самої крові. Довкіл набагато більше зависників, аніж ненависників. Голяка і розбійник не чіпає. Вбогому затишно навіть на небезпечній дорозі[72]. /10/ Врешті, за давньою настановою, треба уникати трьох речей: ненависті, заздрості, зневаги. Як цього домогтися? Одна лише мудрість покаже стежку. Тут нелегко дотримати міри: варто остерігатися, щоб, тікаючи від заздрості, не здобутися на зневагу; а не бажаючи взяти когось під ноги, — не видатися таким, що й народжений для того, аби його топтали. У багатьох не бракувало причин для страхів через те, що вони самі могли бути острахом для інших. Тримаймось осторонь: зневага й заздрість — однаково шкідливі. /11/ Отже, філософія має бути нашим сховком. Не кажу вже для добрих, але й для тих людей, які ще не пройнялися злом, вона — мов знак святості. Красномовність у суспільних справах, як і будь-яка інша, покликана збуджувати пристрасті люду, має своїх ворогів. Філософія, навпаки, лагідна, віддана своїй справі, тому й не може викликати зневагу, її шанують люди різних занять, навіть найгірші з них. Зіпсуття ніколи не набере аж такої