Читати книгу - "Сонячна машина"

принцесу Елiзу й мовчки веде її дорiжкою, нахиляючи голову пiд навислими вiтами. Раптом принц Георг почуває, як по руцi принцеси проходить чудний рух. Вiн повертає до неї голову й бачигь повернене до нього лице з двома великими, темними в сiрiй пiвтьмi очима.

— Що, Елiзо?

Лице мовчки, неначе навiть злякано, зараз же вiдвертається, але в руцi все той самий якийсь внутрiшнiй рух чи напруження.

Принц Георг непорозумiло дивиться на Елiзу, потiм повертає голову направо й розумiє: в лабораторiї доктора Рудольфа свiтло. Та що ж це iаке, нарештi? Що за гайна тут ховаєгьсн в зв'язку з цим проклятим калiкою?

Принц Георг обережно зупиняє князiвну Елiзу i, не випускаючи руки, але прислухаючись пальцями до найменшого руху їi, шепоче:

— Бачте свiтло в лабораторiї, Елiзо?

Елiза байдуже повертає голову й м'яко, але твердо визволяє руку. (Ага!)

— Бачу. А що таке?

Який байдужий сухий голос, абсолютно нiчого цiкавого для неї в тому свiтлi немає.

— Ви не розумiєте, що цiкавого? Це, мабуть, доктор Штор вернувся?

— О, не думаю! Може, панi Штор.

Ага, вона не думає. Такої думки й треба було сподiватися.

— А раптом доктор Штор? Його можна зразу арештувати. Це надзвичайно важно було б. Може, ми пройшли б тихенько повз лабораторiю, кузино?

— Як хочете.

Цiлковита iндиферентнiсть, навiть iз домiшкою втоми, (А рука ж явно дрижала!)

Обоє мовчки й помалу посуваються алеєю. Принцеса Елiза йде з нахиленою головою в глибокiй задумi, байдужа i до лабораторiї, i до саду, i до принца Георга.

I раптом принцовi Георговi стає соромно: вона, нащадок старого королiвського роду, людина, для якої змалку всякий нижчий за князя — iстота нижчої раси, вона має щось спiльне а якимсь калiкуватим чоловiком, сином пролетаря та ще й слуги?! Та ще найшкiдливiшим мiкробом у тiй хоробi, яка нищить усе життя самої Елiзи?! Та ще й у такий момент, коли рiшається доля всiєї Нiмеччини, всього свiту?! Що за дикi, абсурднi думки!

В лабораторiї ж свiтло все не гасне й не гасне. Що може робити в нiй так довго панi Штор, коли це вона там? От уже видно крiзь розчинене широке вшно полицi, шафи, iнструменти. Чиясь тiнь хистко походить по стiнi й зникає.

Принц Георг зупиняється проти вiкна, пiдводиться навшпиньках i зазирає через кущi, водячи головою то вправо, то влiво. Принцеса Елiза теж зупиняється й байдуже чекає.

Раптом принц Георг швидко присiдає, а у вiкнi з'являється темний контур мужчини. Вiн якийсь мент стоїть вепорушно, нiби вслухаючись у сад, потiм пiдносить руки до голови й загрiбає волосся назад. I зникає знову в глибинi кiмнати.

Принц Георг робить принцесi знак рукою й навшпиньках, зiгвувшись, крадеться алеєю. Принцеса ж iде так само — повiльно, стомлена, байдужа.

Принц Георг зупиняється, нахиляється до Елiзн й шепоче їй коло самого лиця:

— Я мушу побiгти зателефонувати Елленберговi. Такого випадку не можна випускати. Ми повиннi його захопити. Ви пiдете зi мною чи почекаєте тут?

Принцеса Елiза мляпо знизує плечима.

— Менi все одно. Тiльки чи встигне Елленберг приїхати? Напевне, Штор зараз вийде. I взагалi… такий момент. Вам же треба на засiдання Ради Армiї? Як хочете, розумiється.

— Вибачте, Елiзо. Говорiть тихше. Це забере не бiльше, як пiвгодини-годину. Вони моментально будуть тут.

— Як хочете. Телефонуйте. Тiльки швидко, коли так. Я буду тут слiдкувати.

Принц Георг знову, без потреби вже зiгнувшись, навшпиньках бiжить алеєю. На руцi в нього висить шаль i плутається кiнцями мiж ногами. Вернуться та вiддати Елiзi? Вогко сьогоднi в саду.

Зненацька якась сила круто зупиняє принца Георга. Вона ж нещиро говорила! Це не її мова, не її тон, голос, слова. «Вам же треба на засiдання… Такий момент». А сама через бiль голови в такий момент пiшла в сад.

Принц Георг якийсь мент стоїть на мiсцi, потiм сходить з алеї й поза кущами, зiгнувшись i обережно ступаючи, прокрадається назад, до того мiсця, де покинув Елiзу.

Але її там уже немає. Правда, вона вся в темному, трудно її побачити в темнотi алеї. Принц Георг крадеться далi, напружено витягаючи голову до алеї й зiрко вдивляючись. Нема. Як вона могла так швидко зникнути? Значить, коли вона попереду, то мусила бiгти? Нi. Це абсурд — вона десь позаду, вiн не помiтив її.

Аж раптом принц Георг чує, виразно чує попереду, перед самою лабораторiєю голос Елiзи.

— Пане докторе! Пане докторе!

Вона його кличе! Вона його кличе!

Принц Георг, хижо зiгнувшись, м'яким бiгом бiжить понад алеєю на голос Елiзи.

От вона — сiра пляма лиця. Темна постать iз лабораторiї поспiшає на голос.

Штор уже бiля неї. Хоче щось сказати. Вона хапає його за руку, заводить у тiнь, ховає вiд свiтла з лабораторiї!

Принц Георг чує, як на нього набiгає гаряча, скажена хвиля, слiпить очi, пiдхоплює й кидає на двi постатi в алеї. Хтось iз середини його кричить ревким горловим криком, вiд якого все тiло стрибає в екстазi лютi.

Шторова незграбна постать шарпається вбiк од Елiзи. Але принц Георг, пiдхопивши шаль в обидвi руки, накидає її як сiть на голову Штора, швидко обмотує її, ударом ноги по ногах збиває на землю й усiм тiлом падає згори на голову. За собою вiн чує жiночий верескливий скрик, шарпання за плечi, але цей скрик i шарпання жене на нього ще слiпучiшу, ще екстазнiшу хвилю лютi. Принц Георг впивається обома руками поверх шалi в горло Штора, душить, притискає до землi, топче груди колiнами, харчить, стогне. Голова Штора спазматичне шарпається, шия шалено випинається, все тiло, як велетенський черв'як, на який наступили, вигинається на всi боки, силкується повернутися грудьми до землi. I вмить колiна Георга сприскують iз грудей Штора, i груди моментально повертаються до землi, спина зараз же залiзно вигинається, пiдiймає на собi принца Георга, випростовується й сильно струшує. Але принц Георг висить на Шторi, вп'явшись руками в горло, не випускаючи нi на мить. Одначе вiн чує, як залiзнi руки обхоплюють його круг спини, здушують огруддя з такою силою, що спиняється дихання, i руки випускають самi собою горло. I в ту саму мить залiзнi страшнi руки пiдiймають його догори, крутять у повiтрi, змахують ним…

Але Штор, наступивши ногою на кiнець шалi, спотикається, i обидва тiла з м'яким гупом падають на землю. Тут вони люто зчiплюються в страшний клубок, совають ногами по жорствi, стогнуть, хропуть, корчаться.

Принцеса Елiза вже не кричить, не шарпає за плечi. З усiєї сили тиснучи собi руки, важ'ко, задихано дихаючи,