Читати книгу - "Історія держави і права України"

і юридичними особами, гарантії прав на землю. Визначаються правові засади управління в галузі використання і охорони земель. Установлюється відповідальність за порушення земельного законодавства.

Відповідно до Перехідних положень ЗК України, було встановлено мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення до 1 січня 2005 року, який після закінчення цього терміну неодноразово продовжувався Верховною Радою України. 20.12.2012 набув чинності Закон України про продовження мораторію на продаж сільськогосподарських земель до 1 січня 2016 року.

Норми сімейного права містить Сімейний кодекс України (СК України), прийнятий 10 січня 2002 р. Кодекс визначає поняття сім’ї, сімейні обов’язки, механізм захисту сімейних прав та ін. Детально окреслюються особисті та майнові права і обов’язки подружжя, підстави їх виникнення. Шлюбний вік для жінки установлюється у сімнадцять, а для чоловіка — у вісімнадцять років. Зазначається також, що за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду, їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Врегульовано право особистої приватної власності членів подружжя, право спільної сумісної власності подружжя, аліментні обов’язки членів подружжя, а також батьків відносно неповнолітніх та повнолітніх дітей, аліментні обов’язки дітей відносно батьків та ін. Законодавчо визначено питання влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, встановлено права й обов’язки інших членів сім’ї та родичів. Кодекс передбачає випадки застосування законодавства України про шлюб і сім’ю до іноземних громадян та осіб без громадянства, а також законів про шлюб і сім’ю іноземних держав та відповідних міжнародних договорів до українських громадян.

У Сімейному кодексі спрощена процедура розлучення, усиновлення дітей. Установлюється право на свободу та індивідуальність у межах шлюбу; невиконання цих положень може стати підставою до розторгнення шлюбу.

Уперше в Україні на законодавчому рівні врегульовано питання попередження насилля у сім’ї. Організаційно-правові основи діяльності у цьому напрямі визначає прийнятий 15 листопада 2001 р. Закон «Про попередження насилля у сім’ї». До основних заходів спеціального попередження насилля у сім’ї закон відносить: організацію системи реагування на інформацію про вчинене чи заздалегідь підготовлене насилля, зниження віктимності сім’ї, адміністративну та кримінальну відповідальність за вчинене насилля в сім’ї, позбавлення батьківських прав тощо.

Інтенсивні зміни відбуваються в житловому праві. Основоположними для розвитку житлового законодавства є вимоги Конституції України, згідно з якими «держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду» (ст. 47). Водночас на державу та органи місцевого самоврядування покладається обов’язок надавати безоплатне житло (або за доступну плату) громадянам, які потребують соціального захисту. Разом з тим, недосконалість фінансово-кредитної системи, централізація будівництва, реконструкції та утримання житлового фонду, обмеження у виділенні земельних ділянок і спорудженні індивідуального житла значно загострили житлову проблему.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 р. створив юридичні умови для реалізації права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення їх до участі в утриманні і збереженні існуючого житла. Власники приватизованого житла отримали право продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати житло, тобто розпоряджатися ним на власний розсуд і у спосіб, не заборонений законом. Нові організаційно-правові засади утримання житлового фонду визначив Закон України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопада 2001 р.

Проте, продовжують діяти й деякі застарілі норми Житлового кодексу, введеного в дію з 1 січня 1984 р.

Реформування кримінального законодавства відбувалося шляхом внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу 1960 р. Так, у березні 1992 р. були скасовані такі міри покарання, як заслання і вислання. Законом від 24 грудня 1994 р. були внесені зміни у складі державних злочинів. Установлювалася кримінальна відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, за посягання на територіальну цілісність України, за масові заворушення. Цим же законом значно зменшена була кількість санкцій, які передбачали застосування виключної міри покарання — смертної кари.

У березні 1997 р. було введено мораторій на виконання смертної кари. Рішенням Конституційного суду України від 29 грудня 1999 р. положення Кримінального кодексу 1960 р., які передбачали смертну кару як вид покарання, визнано такими, що не відповідають Конституції України. 22 лютого 2000 р. Верховна Рада ратифікувала протокол № 6 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, який стосується скасування смертної кари (1983 р.), підписаний від імені України 5 травня 1997 р.

5 квітня 2001 р. було прийнято Кримінальний кодекс України (КК України), який набув чинності з 1 вересня 2001 р. Кодекс поділяється на Загальну та Особливу частини і містить 447 статей.

Подальша деталізація положень Загальної частини спричинена появою нових інститутів кримінального права, які потребують спеціального регулювання (наприклад, множинність злочинів), нових норм (наприклад, про врахування вироку суду іноземної держави, виправданий ризик та ін.). З’явились самостійні розділи, присвячені повторності, сукупності і рецидиву, звільненню від кримінальної відповідальності тощо.

Визначається завдання Кримінального кодексу України — правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ст. 1). Установлюються основоположні принципи цивілізованого кримінального права: 1) підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом; 2) особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком відповідно до закону; 3) ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

Залежно від ступеня тяжкості злочини розподіляються на чотири групи: злочини невеликої тяжкості, злочини середньої тяжкості, тяжкі і особливо тяжкі злочини. Передбачається відповідальність за незакінчений злочин, а також умови звільнення від кримінальної відповідальності за наявності добровільної відмови від учинення злочину.

Значно розширено перелік обставин, що виключають злочинність діяння, порівняно з КК 1960 р., де такими вважалися необхідна оборона, крайня необхідність та затримання злочинця. КК 2001 р., окрім названих, передбачає фізичний та психічний примус, виконання наказу чи розпорядження, діяння, пов’язане з ризиком, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Визначено правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності: дійове каяття, примирення з потерпілим, передача винуватого на поруки, зміна обстановки та закінчення строків давності.

З урахуванням особливостей соціальних, політичних, економічних та культурних правовідносин, що склалися в суспільстві, введено нові види покарань: громадські роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі. Окрім зазначених, кодекс містить і вже відомі види покарань: штраф,