Читати книгу - "Історія без міфів. Бесіди з історії української державності"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Овчаренко Ф. Д.
Спогади. — К.: Оріяни. — С. 174–179.
Записка секретаря ЦК КП України В. Ю. Маланчука з пропозиціями щодо посилення боротьби проти націонал–комунізму
Раніше 10 квітня 1973 року
ЦК КП України
За останні роки в діяльності ідеологічних центрів імперіалізму все більшого значення надається так званому націонал–комунізмові, спрямованому проти ідеології марксизму–ленінізму, дружби народів і пролетарського інтернаціоналізму. Це обумовлено тією обставиною, що саме націоналізм сьогодні став спільним знаменником всіх різновидів лівого і правого опортунізму та різних модифікацій антикомунізму, помітне місце серед яких якраз і замає націонал–комунізм.
За рубежем, особливо українською націоналістичною еміграцією, активно досліджуються ідейно–політичні платформи та досвід практичної антирадянської діяльності укапістів і боротьбистів, видано багато статей і брошур на цю тему, зокрема “Документи українського комунізму”, “Сторінки з історії Комуністичної партії України”, “Микола Скрипник” та ін. В антирадянській пропаганді активно використовуються такі типові представники націонал–комунізму, як Шахрай і Лапчинський. В 1967 р. в Нью–Йорку було перевидано пасквілянтську книжку С. Мазлаха і В. Шахрая “До хвилі (що діється на Україні і з Україною)”. Ватажки ряду зарубіжних угруповань українських буржуазних націоналістів лементують про можливість реалізації ідей націонал–комунізму на Україні “навіть в умовах радянського ладу” шляхом відриву її від Союзу РСР.
Все це зумовлює необхідність рішучого посилення боротьби проти ідеології націонал–комунізму, ґрунтовного і всебічного викриття ворожої марксизму–ленінізму ідейно–теоретичної сутності і політичного спрямування націонал–комунізму всіх різновидностей, особливо українського. При цьому важливо розкрити ідейно–політичну спорідненість і наступність доктрини сучасних трубадурів націонал–комунізму з поглядами їх попередників, зокрема боротьбистів та різних націонал–ухильницьких елементів в КП(б)У, їх теоретичну неспроможність і політичну шкідливість.
Національні процеси в Україні. — Ч. 2. — С. 496–498.
Інформація ЦК КП України Центральному Комітету КПРС про ідеологічну роботу
23 квітня 1973 року
Совершенно секретно
В 1967–1971 гг. на Украине стало отмечаться заметное оживление националистических элементов, инспирируемое зарубежными антисоветскими центрами. Возросла враждебная обработка интеллигенции и молодежи в направлении критики национальной политики КПСС, призывов к сопротивлению якобы проводимой “насильственной русификации Украины, разжигания антирусских настроений, обоснования “исторической несправедливости” воссоединения Украины с Россией “неравноправного” положения УССР в составе Союза ССР и т. п.
Эта по своему существу, содержанию и направленности антисоветская деятельность зачастую велась под прикрытием лозунгов “национал–коммунизма”, маскировалась рассуждениями о необходимости соблюдения ленинских положений по национальному вопросу, ярким проявлением чего является пасквилянтский трактат киевского литературного критика И. Дзюбы “Интернационализм или русификация?”, фальсификаторская статья историка М. Брайчевского “Присоединение или воссоединение?”, широко рекламируемые за рубежом, распространяемые и пропагандируемые среди определенных кругов интеллигенции и молодежи республики.
Пользуясь отсутствием надлежащего отпора, националистические элементы организовывали ежегодные сборище у памятников Шевченко в гг. Киеве и Каневе (например, 22 мая, в день перезахоронения праха Т. Г. Шевченко), у могил националистических деятелей во Львове. Националистические проявления встречали поддержку у определенного круга творческой интеллигенции, особенно из окололитературной среды, ряда преподавателей учебных заведений и научных сотрудников институтов АН УССР (философии, истории, языкознания, литературы, археологии и др.).
Инспираторами указанных националистических проявлений выступала часть оставшихся на враждебных позициях бывших главарей, участников и активных пособников банд оуновского подполья (на Украине их проживает свыше 130 тыс. человек), а также группа украинских националистов из числа интеллигенции — т. н. “шестидесятники”: Дзюба, Светличный, Сверстюк, Франко, Шумук, Стус и др. — в г. Киеве: Чорновол, Осадчий, Гель, супруги Калинец — в г. Львове: Строкатая — в г. Одессе и другие, имевшие сообщников в некоторых других городах республики. Некоторые из них ранее уже привлекались к ответственности за антисоветскую деятельность.
Перечисленные лица проводили активную националистическую обработку своего окружения, главным образом молодежи, занимались изготовлением, распространением в республике и передачей за рубеж документов враждебного содержания. В целях сплочения единомышленников наладили выпуск нелегального антисоветского журнала “Украинский вестник”. В 1970–1872 гг. изготовили шесть номеров этого журнала, из которых пять — изданы за рубежом.
Они установили и поддерживали регулярную связь с зарубежными центрами ОУН через приезжавших на Украину эмиссаров, по нелегальным каналам и, в частности, через своих сообщников в ЧССР Мурашко, Бачу, Гроцкого и Коцурову, которые впоследствии были арестованы МВД ЧССР и осуждены. Организованная Светличным, Сверстюком, Чорноволом и их
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності», після закриття браузера.