Читати книгу - "Битва королів"

леді Танда, але дочки з нею не було. Тиріон у душі сподівався бодай мигцем побачити Шей. Вейрис казав, у неї все гаразд, але він би хотів пересвідчитися в цьому сам.

«Ліпше вже служницею при леді, ніж посудницею,— сказала йому Шей, коли Тиріон переповів їй євнухів план.— А можна мені взяти з собою пояс зі срібних квітів і золоте кольє з чорними діамантами, що, ви казали, точно як мої очі? Я не їх не носитиму, якщо ви не дозволите».

Хай як Тиріону не хотілося її розчаровувати, але довелося пояснити, що леді Танда, звісно, не дуже розумна, але і її може зацікавити, чому це в доччиної покоївки коштовностей більше, ніж у самої дочки. «Візьми з собою дві-три сукні, не більше,— звелів Тиріон.— З доброї вовни, і ніяких шовків, парчі й хутра. А решту я триматиму в себе в покоях, щоб ти могла вдягнути, коли навідуватимешся до мене». Не такої відповіді чекала Шей, та принаймні вона була в безпеці.

Коли церемонія нарешті закінчилася, Джофрі вийшов з септу в супроводі сера Балона й сера Озмунда в новеньких білих плащах, а Тиріон ще затримався перемовитися з новим верховним септоном (якого обрав сам і якому стало розуму збагнути, хто йому хліб медом намащує).

— Я хочу перетягнути богів на наш бік,— прямо сказав Тиріон.— Перекажіть усім, що Станіс присягнувся спалити Великий септ Бейлора.

— Це правда, мілорде? — запитав верховний септон — маленький проникливий чоловік з ріденькою білою борідкою та зморшкуватим обличчям.

— Можливо,— знизав плечима Тиріон.— Станіс спалив богопраліс у Штормокраї в жертву Царю світла. Якщо він образив давніх богів, чого буде церемонитися з новими? Перекажіть це всім. Перекажіть, що будь-яка людина, допомагаючи узурпатору, зраджує і богів, і свого законного короля.

— Гаразд, мілорде. Я звелю всім молитися за здоров’я короля, і його правиці теж.

Коли Тиріон повернувся до себе в світлицю, Галін Піромант уже чекав на нього, а мейстер Френкен приніс листи. Тиріон змусив алхіміка ще трохи зачекати, поки читав, що там круки принесли. Був старий лист від Дорана Мартела з попередженням, що Штормокрай упав, і ще один — набагато цікавіший — від Балона Грейджоя з Пайку, який тепер називався королем Островів і Півночі. Він пропонував королю Джофрі прислати на Залізні острови посланців для демаркації кордонів між двома державами й для обговорення можливого союзу.

Прочитавши листа тричі, Тиріон відклав його. Довгі лодії лорда Балона дуже б допомогли проти флоту, який пливе зі Штормокраю, але вони — за тисячі льє звідси, з протилежного боку Вестеросу, та й Тиріон не був певен, що готовий віддати половину королівства. «Мабуть, цього листа слід кинути Серсі на коліна — або ж принести на раду».

Тільки потому він прийняв Галіна з останнім звітом від алхіміків.

— Не може такого бути,— мовив Тиріон, вивчаючи облікову книгу.— Майже тринадцять тисяч збанків? Ви мене за дурня маєте? Попереджаю, не збираюсь я платити королівське золото за порожні слоїки й горщики багна, запечатані воском.

— Ні, ні,— пискнув Галін,— підрахунок точний, присягаюся. Нам... м-м-м... пощастило, мілорде. Знайшовся ще один запас лорда Росарта — понад три сотні збанків. Під Драконячим Лігвом! У тих руїнах повії розважали своїх клієнтів, і один з них крізь прогнилу дошку в підлозі провалився в підвал. Намацавши збанки, він переплутав їх з вином. Такий п’янючий був, що зламав печатку й трохи відпив.

— Один королевич уже таке пробував,— сухо сказав Тиріон.— Не бачив я, щоб над містом піднімалися дракони, тож, гадаю, і цього разу не спрацювало.

Драконяче Лігво на Рейнісиному пагорбі занедбали ще півтора століття тому. Справді, подумав Тиріон, це місце підійде для зберігання дикополум’я незгірш за будь-яке інше, а може, і краще, але було б непогано, якби лорд Росарт комусь про це розповів.

— Три сотні збанків, кажете? Все одного стільки разом не виходить. Ви на кілька тисяч перевищили власні оцінки, які подали мені останнього разу.

— Так, так, щира правда,— Галін витер бліде чоло рукавом чорно-черленої мантії.— Ми наполегливо працювали, мілорде правице, м-м-м...

— Ну, це пояснює, чому ви почали виробляти настільки більше запальної суміші,— Тиріон, посміхнувшись, утупився в піроманта своїми різнобарвними очима.— Однак постає питання, чому ви досі так наполегливо не працювали.

Галін завжди був блідий, як поганка, тож важко було уявити, що він здатен збліднути ще більше, але він таки примудрився.

— Ми працювали, мілорде правице, ми з братами трудилися день і ніч від самого початку, запевняю вас. Просто... м-м-м... ми вже виробили стільки суміші, що... м-м-м... набили руку, і крім того,— алхімік ніяково посовався,— є ще певні заклинання, давні секрети нашого ордену, дуже делікатні, дуже небезпечні, але необхідні, якщо ми хочемо, щоб суміш... м-м-м... а ми хочемо...

Тиріону вже терпець урвався. Швидше за все, сер Джейслін Байвотер уже тут, а Залізнорукий не любить чекати.

— Так, ваші заклинання — яка краса! То що там з ними?

— Вони... м-м-м... схоже, зараз діють ефективніше, ніж раніше,— Галін слабко всміхнувся.— Ви впевнені, що поблизу немає яких-небудь драконів?

— Якщо ви не знайшли їх під Драконячим Лігвом... А що?

— Даруйте, мені просто пригадалося те, що казав мені старий велемудрий Політор, коли я ще був підмайстром. Я запитав його, чому так багато з наших заклинань не діють... ну... настільки ефективно, як пишеться в сувоях, а він пояснив: це через те, що відтоді, як помер останній дракон, зі світу почала зникати магія.

— Мені шкода вас розчаровувати, але драконів я не бачив. Однак помітив, що неподалік нипає виконавець королівського правосуддя. Тож якщо оті фрукти, які ви мені продаєте, виявляться нашпиговані не дикополум’ям, а чимось іншим, ви його дуже скоро побачите.

Галін утік так поспішливо, що мало не збив з ніг сера Джейсліна... ні, лорда Джейсліна, Тиріону не слід про це забувати. На щастя, Залізнорукий говорив, як завжди, без підхідців. Він повернувся з Розбі, щоб доправити новий набір рекрутів-списників з людей лорда Гайлза й поновити командування міською вартою.

— Як справи у мого небожа? — запитав Тиріон, закінчивши обговорювати оборону міста.

— Королевич Томен кріпкий і квітучий, мілорде. Піклується про оленятко, яке мої люди принесли з полювання. Каже, що в нього вже колись було оленятко, але Джофрі зробив з нього собі шкірянку. Іноді питає про матір, а ще раз у раз починає писати листа Мірселлі, тільки ще жодного не закінчив. А от