Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

Арію й Датедра: — Ви, поза сумнівом, можете нас зрозуміти. Невже б ви дозволили нам вказувати, кого призначити вашим новим королем чи королевою? — Вона перевела погляд на Орика: — Та й ваші клани навряд чи дозволили б нам обрати наступником Ротгара навіть тебе.

— Це так, — відповів Орик, — вони б не дозволили.

— Звичайно, — мовив Датедр, — це ви повинні ухвалити рішення. Ми аж ніяк не хочемо вказувати вам, що робити й чого не робити. Але як ваші друзі й союзники, здається, ми маємо право дати вам пораду у розв’язанні такого важливого питання, особливо якщо зважати на те, що це рішення вплине на нас усіх. І було б дуже добре, якби ви якомога краще усвідомили, які саме наслідки може мати ваш вибір.

Поки що Ерагон і так усе розумів — це була погроза. Датедр хотів сказати, що коли вони ухвалять рішення, яке не сподобається ельфам, то це матиме неприємні наслідки. Ерагон спохмурнів, хоч і намагався зберегти спокій. Зрештою, від ельфів можна було чекати тільки такої позиції. Ставки були надто високі, і помилка могла ще багато-багато років даватися взнаки.

— Ну що ж… — сказала Насуада. — Мабуть, так воно і є,— вона зиркнула на короля Орина, але той мовчки дивився на свій келих, похитуючи його туди-сюди: — І кого б ви порадили нам обрати, лорде Датедре? Скажіть. Мені надзвичайно цікаво.

Ельф трохи помовчав. У теплих променях призахідного сонця його сріблясте волосся сяяло довкруг голови, неначе який ореол.

— Той, хто одягне корону, — нарешті мовив він, — від самого початку повинен мати вміння й досвід керівника. На жаль, у нас немає часу навчати когось керувати, і ми не можемо дозволити початківцю наробити помилок. Крім того, ця людина має бути достатньо сильною внутрішньо, щоб посісти таке високе місце. Його або її повинні сприйняти і воїни варденів, і — нехай меншою мірою — люди Імперії. Якщо у вас є кандидатура, яка відповідає цим вимогам, ми готові її підтримати.

— Своїми вимогами, — сказав король Орин, — ти сильно обмежуєш наш вибір.

— Можливо. Але така людина зуміла б добре керувати. Тобі так не здається?

— Я бачу й інші вимоги до претендента, — парирував Орин, — яким ти не надав належного значення. Можливо, тому, що вони тобі неприємні. Але це між іншим. Продовжуй, будь ласка.

Очі Датедра звузились, але його голос залишився так само рівний, як і раніше:

— Найбільш очевидний вибір — і саме його від вас чекатиме більша частина населення Імперії,— це людина, яка власне й убила Галбаторікса… Ерагон.

Повітря в кімнаті стало крихке, наче скло.

Усі подивились на Ерагона, навіть Сапфіра й кіт-перевертень. Вершник відчував, що й Умарот та інші Елдунарі пильно спостерігають за ним. Він обвів поглядом усіх присутніх, не відчуваючи ані страху, ані незручності від їхньої пильної уваги. Глянув на обличчя Насуади, шукаючи там підказки — воно було надто серйозне й непроникне. Аж тепер Вершник зрозумів: Датедр був правий — він дійсно може стати королем. Справді-бо, хто міг перешкодити йому посісти трон, окрім Елви та, можливо, Мертага. Але ж він знав, що протиставити Елві, а Мертаг був тепер далеко-далеко звідси й не міг суперничати з ним. Сапфіра, поза сумнівом, підтримала б будь-яке його рішення. А Насуада… У Вершника було дивне відчуття, що зараз вона б радо дозволила йому керувати…

«Чого ти хочеш?» — перебила його думки Сапфіра. Ерагон замислився:

«Чого я хочу? Хочу… бути корисним. Але влада над іншими, якої так шукав Галбаторікс, мене мало приваблює. У всякому разі, у нас є й цікавіші справи».

Ерагон іще раз обвів поглядом присутніх.

— Ні. Це буде неправильно, — сказав він. Король Орин щось буркнув і знову випив вина.

У Арії, Датедра й Насуади, здається, трохи відлягло від серця, хоч вони й далі залишались напружені. Елдунарі, судячи з усього, також були задоволені цим рішенням, хоч ніяк і не виказали своїх думок.

— Я радий, що ти так кажеш, — озвався Датедр. — Поза сумнівом, ти був би гарним правителем, та я гадаю, що ще один Вершник на троні не приніс би нічого доброго ні вам, ні іншим расам Алагезії.

У цю мить Арія підійшла до Датедра. Срібловолосий ельф трохи відступив назад.

— А ще одним претендентом, — сказала Арія, — може бути Роран.

— Роран? — недовірливо перепитав Ерагон.

Арія пильно глянула на нього — у світлі призахідного сонця її очі здавались яскравими й трохи колючими, немов смарагди, врізані у візерунок із променів.

— Так, бо це завдяки йому вардени захопили Урубейн. Він — герой Аруфса й багатьох інших битв. Вардени й чимало інших людей Імперії без вагань підуть за ним.

— Ні,— сказав Орин. — Він грубий і надто самовпевнений. Крім того, у нього немає належного досвіду, — король трохи винувато глянув на Ерагона й додав: — Але, звісно, він дуже гарний воїн.

Арія моргнула, наче сова:

— Ваша величносте, якби ви знали Рорана краще, то були б певні, що його грубість залежить від того, з ким він спілкується… Але в одному ви маєте рацію: у Рорана справді немає необхідного досвіду… Тоді в нас залишаються лише дві кандидатури: ти, Насуадо, і ви, королю Орине.

Король Орин знову завовтузився у своєму глибокому кріслі, насупивши чоло ще більше, ніж до того. Тим часом обличчя Насуади залишалося незворушне.

— Мені здається, — сказав Орин Насуаді,— що ти хочеш заявити свої права на трон. Чи не так?

Вона підвела голову вище:

— Так.

Її голос був спокійний, наче тиха вода.

— У такому разі, ми опинились у глухому куті, бо я теж хочу це зробити. І я не відступлюсь, — Орин покрутив ніжку келиха пальцями. — Єдиний вихід, який я бачу, щоб розв’язати цю проблему без кровопролиття, такий: ти повинна відмовитись від своїх посягань. А якщо ти наполягатимеш, то зруйнуєш усе, що нам до сьогодні вдалося досягти. І в цьому тобі не буде кого звинувачувати, окрім самої себе.

— Ви підете війною проти союзників тільки заради того, щоб Насуада не сіла на трон? — : холодно спитала Арія.

Може, король Орин і не помітив цього, та Ерагон добре бачив: Арія була готова будь-якої миті оголити меч.

— Ні,— відповів Орин. — Я б пішов проти варденів, щоб воювати за трон. Тут є різниця.

— Яка? — спитала Насуада.

— Яка? — здається, це питання розлютило Орина. — Мої люди давали варденам житло, їжу й реманент. Вони билися і вмирали поруч із вашими воїнами, а як країна, ми ризикували більше ніж вардени. У варденів немає дому. Якби Галбаторікс переміг Ерагона