Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сердега Іщенко до пізньої ночі не відставав від мене, о другій годині повів мене на горішню частину столиці, на Липки, де в сусідстві з Микитою Хрущовим жив керівник кінофабрики режисер Довженко. Господаря вдома ще не було, дружина його Солнцева, за інформаціями Іщенка, відпочивала в Криму. Привітна старша жінка ввела нас у кабінет режисера. Іщенко, тут же попрощавшись, залишив мене самого дожидати господаря, який ще довгенько не являвся.
І знову сивий-сивий голубок увійшов у кімнату… Від русявої шевелюри Довженка й сліду не стало. Замість живого, енергійного і веселого Сашка, щиро тиснув мою руку орденоносний достойник, із саркастичною усмішкою на втомленому обличчі.
– Ого, та ви перегнали Юру Яновського у сивині! Чи це по «соцзмаганні»?
– Не думайте, що нам тут було з медом. Хай вас не дивує наша сивина. Один «Щорс» чого коштував! Кожного ранку, із готових кадрів фільма я мусів витинати героїв, яких уночі постягували з постелі і повикидали з корабля революції. Не встиг я замінити їх іншими, як і тих уже не ставало, – знову доводилось розглядатись за тими, хто ще не дійшов до своєї черги, щоб зліпити картину «епосу пролетарської революції». Ви там спали спокійно, бо вже ніхто не мав до вас доступу, а ми роками день і ніч чекали на те, що вже було поза вами. Невідомо, що легше. Не раз доводилось заздрити вам і навіть тим, які спочивали вічним сном. Їхній вічний спокій не раз здавався нам бажаним-недосяжним. Наша сивина – це тільки далекий відгомін того, що довелось пережити.
До білого дня говорили ми і не наговорились, і тем не бракувало, і сон не брав… Довженко, вибачаючись за те, що не міг мене запросити до себе раніше і у відповідніший час, поінформував мене про свої заходи в комітеті у справі моєї театральної майбутности. Голова комітету Компанієць обіцяв, що негайно поробить кроки перед відповідними установами, щоб змінити мій пашпорт і дати змогу мені працювати в одному із центральних театрів. Поки це буде полагоджене, кінофабрика запрошує мене до себе на окремі ролі у фільмах, до реалізації яких скоро приступає. В тій справі скоро повинні зголоситись режисери Савченко та Ігнатович. До того часу, поки не буде полагоджена справа мого пашпорта, я буду приїздити на кілька днів до Києва на кінофабрику для знімок моїх кадрів, і тим способом будемо обходити формальності із зголошуванням у київській міліції.
Зворушений такою увагою і тими клопотами, які Довженко взяв на себе, пробиваючи мені шлях до творчої праці, я все ж таки попередив його, що він ангажується у справи, які не є легкі і прості. Людина, яка повернулась із концтаборів, ніколи вже не стане в строю, як рівний з рівними, за ним до смерти буде тягнутись тінь минулого. Заспокоюючи мене, він радив рожевіше дивитись на справи, бо у повітрі іншим запахне, надходять часи, коли один битий вартий десятьох небитих.
Розмова протяглася до самого ранку, ми перескакували з теми на тему, з людей на події. Фактично, це вперше довелось мені «на волі» заговорити про справи і людей, про які вголос не зважувався говорити. А все ж, як не кортіло мене заговорити з господарем про доручення Остапа Вишні, я кілька разів в останню хвилину кусав себе за язик і не порушував тієї теми. Однак, поки звернутись безпосередньо до Максима Рильського, я мусів перед тим порадитись з ближчою людиною. Максим Тадейович знав мене тільки з театру, я на коротшій стопі з ним не був, отже явитись до такої людини прямо з Чіб'ю та ще з спеціяльним дорученням, помимо запевнень Остапа Вишні здавалось мені незручним і нечемним. За час нашої відсутности на Україні зайшли великі зміни, з'явились своєрідні настрої. Нам поворотцям слід було з тим числитись і відповідно достроюватись. Хоч як одвертою та щирою була наша гутірка, однак цього разу я від розмови про доручення Павла Михайловича втримався і рішив цю тему порушити у Юрія Яновського, з яким мене єднали довголітнє знайомство та тісніші товариські взаємини.
Яновський, з дружиною, з тещею артисткою Горською, між усіма жрекинями Мельпомени найкращою кулінаркою, привітали мене у своїй хаті щирим серцем і смачним обідом. Господині живо та яскраво змальовували театральне життя і ті перипетії, які трудівникам сцени за довгі роки довелось переносити і пережити, мовляв, їм теж не було легко. Вони з свого боку не знаходили слів, якими б хотіли висказати свою радість з приводу нашого повернення живими та цілими і бажали нам успіхів та нормального, спокійного життя-буття.
У затишному кабінеті письменника я заговорив про життя-буття Остапа Вишні, про його довголітнє поневіряння по ізоляторах, про стан його здоров'я, про родинні обставини.
Я використав тему цієї нашої розмови і співчуття Яновського до долі Остапа Вишні та розказав про листа, якого повинен передати Максимові Рильському. Тому, що не маю безпосереднього контакту, я попросив попередити його про ту мою місію, і просити дозволу на особисту зустріч.
Мої слова, як грім з ясного неба, спаралізували приємний настрій і тон приятельської розмови. Характеристична чарівна усмішка Юри Яновського зникла, очі заволіклись туманом, а мене ж обдало холодом. Я ніяк не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко», після закриття браузера.