Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)

Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

140
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 203 204 205 ... 231
Перейти на сторінку:
держав — Аварський каганат, Велика Булгарія хана Кубрата, Хозарія, країна Етелькоз. Спосіб життя цих народів певною мірою різнився, а у деяких рисах був досить подібним. Власне, головний тренд степової економіки — кочове скотарство, запроваджене тут у глибинах минулих тисячоліть, ніколи нікому само по собі так і не забезпечило стабільності і процвітання — що окремим громадам, що державам. Тому важливою в усі часі (і ці не стали винятком) лишалась «диверсифікація» та залучення «зовнішніх ресурсів» у формі випробуваної ще у скіфські часи військово-грабужницької економіки. Найбільш яскравим прикладом подібної економічної стратегії, до того ж найкраще дослідженим, є Хозарія. Тому далі мова піде насамперед про організацію економіки та повсякденного життя у цій державі, з якою довелося мати справу не лише мешканцям степів, а й давнім слов’янам, які не встигли з різних причин знайти собі кращої долі десь у Центральній чи Південній Європі. Навіть городяни та хлібороби Таврики виявилися учасниками цієї нової-старої економічної моделі.

Поселення Хозарії

Археологам вдалося знайти і розкопати залишки самих різних населених пунктів того часу. Найважче, виявилося, знайти степові. Від степових сезонних кочовищ булгар та інших племен збереглося не так багато слідів — вогнища, кістки тварин, трохи битого посуду. Стоянки ці розташовані на берегах невеликих річок або біля моря. Є об’єкти, які археологи назвали «заселеною смугою». Це коли на ділянці узбережжя протяжністю у 20–30 км. трапляються знахідки фрагментів кераміки і кісток тварин. Вивчення фауни показало, що це були сезонні кочовища, власники яких розводили овець та коней.

Більш солідними видаються салтовські селища, які належали хліборобам. Розташовані вони на межі Степу та Лісостепу, а також заходять у межі останнього. У 50-ті рр. ХХ ст. було досліджено залишки невеликого селища поблизу села Жовтневе у Харківській області. Копати не довелося дуже глибоко — більшість знахідок було зроблено на глибині не більше 40 см. На значно глибину, часом понад метр, було тут впущено ями і котловани від житла. Для цього селища типовою виявилася садибна забудова, коли житла, господарчі і навіть ремісничі споруди були розміщені певними групами.

Житла мало досить скромні розміри: від трьох-чотирьох метрів у довжину і ширину. Під стінами подекуди знайшли сліди вкопаних колись вертикально плах, що являли собою стіни житла. Це дерево, ймовірно, колись обмазували глиною — інакше щілини у стінах закрити неможливо. Така конструкція, опущена в землю, добре захищала від вітру і зберігала тепло.

Печі мешканці споруд складали з місцевого вапняку і розташовували в кутку, зазвичай, північно-східному, топкою на південь. Ці споруди розміром у середньому 1 х 1 м нагадують печі-кам’янки празької культури. Часом печі споруджували на останці, вирізаному з глини, — тоді вони підносилися над земляною долівкою на 30–40 см.

У заповненні котлованів споруд і довкола них було знайдено тисячі фрагментів кераміки, переважно зробленої на гончарному крузі. Цікавими є клейма-обереги, виконані на денцях горщиків — круг із хрестом, прямокутник, інші знаки. Частина горщиків прикрашена хвилястими лініями, прокресленими у верхній частині судин. Вони зовні нагадують нечисленну зроблену на крузі слов’янську кераміку VIII–IX століть, яка слідувала салтовським зразкам.

Гончарі працювали безпосередньо на поселенні. Знайдено групи споруд, серед яких розкопана і відповідну майстерня, причому з двох’ярусним гончарним горном. Ще тут жили і працювали ковалі, які забезпечували сусідів всім необхідним інвентарем, — сапами, серпами, сокирами, не кажучи про дрібні вироби — ножі або цвяхи.

Мешканці подібних селищ не кочували, а обробляли землю, розводили худобу на нав­колишніх пасовищах, а у Лісостепу земельних угідь тоді вистачало. Знахідки залізних окуттів рал та мотик відомі не лише з розкопок могильників, а й зі знахідок на поселеннях. Зерна було багато, його зберігали у ямах і мололи на жорнах, знайдених серед решток жител. Кожне селище забезпечувало себе всім необхідним, а те, що не могли виробити на місці (бронзове литво, прикраси) вимінювали у містах. Життя було досить заможним, коли місцеві мешканці дозволяли собі купувати амфор із привезеним за багато сотень кілометрів вином.

Поселення не мало укріплень, отже, покладалося на певний захист, наявність неподалік надійного та безпечного сховища. Але період життя поселення припадає на VIII–IX ст., часи посилення позицій каганату в цьому регіоні. Слов’яни — поляни і мешканці півночі не влаштовували нищівних набігів, а справно платили хазарам дань.

Канцирка, або Давній гончарний цех у балці

Ще під час будівництва Дніпрельстану археологи розкопали у балці Канцирка залишки 10 гончарних горнів. Потім виявилося, що знайшли далеко не всі — у середині 50-х рр. ХХ ст. було вирішено провести нові дослідження, які тривали понад десятиліття. Нижню частину балки на той час уже було затоплено, але ще лишалося достатньо місця для розкопок. Нові горни знайшли у трьох кілометрах від знайдених 1929–1931 рр.

Загальне число розкопаних горнів становило майже три десятки. Це були великі, двох’ярусні споруди, вирізані в глині на схилі балки. Вони складалися з топкової камери і череня з продухами, над яким в давнину був влаштований масивний купол. Діаметр горнів був понад 1,5 м.

Поруч лежали гори відходів, фрагменти розбитого посуду найрізноманітніших типів. Тут були уламки великих глеків із високою шийкою і трьома ручками (заввишки до 75 см), а також глеки, що нагадували кулю, з широкою горловиною і однією ручкою. Тут виготовляли і великі судини — піфоси для зберігання запасів, прикрашені валиками і прокресленими лініями. Деякі посудини мали на дні «клейма» у вигляді круга з хрестом у центрі.

Весь посуд було виготовлено на швидкому гончарному крузі, з добре підготовленої глини. У ній була помітна домішка органіки і дрібного піску. Імовірно, сировину видобували десь поблизу гончарних печей, тут же розташовувалися і самі майстерні.

Подібний посуд широко відомий завдяки археологічним розкопкам на Північному Кавказі і в Прикубанні. Там його датують переважно VIII ст. і знаходять на аланських поселеннях.

Виникає питання: заради чого аланські гончарі помандрували так далеко на Дніпро, аби тут виробляти у величезній кількості горщики, глеки і навіть піфоси? Навряд чи робили вони їх тут «на експорт». Адже транспортувати на якусь більш-менш пристойну відстань такі великі і водночас відносно крихкі предмети досить складно. Можливо, поблизу розташовувалося велике поселення, скажімо, десь на березі Дніпра?

Його мешканцям, якщо вони займалися сільським господарствам, цілком могли б знадобитися піфоси. Глеки з трьома ручками зручні для води, менші глеки потрібні у будь-якому господарстві, необхідні вони також як поховальні дари. Керамічні вироби з Канцирки могли б знадобитися не лише мешканцям такого поселення, а й кочовикам, які регулярно навідувалися до цих місць влітку.

Адже розташований цей виробничий центр у північних районах Степу. До речі, схожа знахідка була зроблена і на лівому березі Дніпра, на території Полтавської області — поблизу с. Мачухи. Там знайшли горн із такими самими посудинами, як у Канцирці. Так-от, на північ стада могли переганяти в літню пору, коли на півдні, у степах ставало надто спекотно. Тут кочовики могли вимінювати у сезон необхідний їм посуд. До речі, майстерні працювали теж сезонно — і теж у теплу пору року.

На зиму і майстри, і покупці, могли вирушати на південь, до теплого моря. А гончарні центри залишали (може, під наглядом сусідів-хліборобів) до наступного сезону.

Міста північно-західної Хозарії

Серцем економічної системи Хозарії були міста. Тут не лише зосереджувалася данина, зібрані із певної околиці, але й розквітало ремесло. Найбільшим серед

1 ... 203 204 205 ... 231
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"