Читати книгу - "Принц Ґаллії"

справами держави, правосуддям та системою покарання. ">[54], пана де Ріасу, він має бути в сусідній кімнаті.

Ернан виконав королівське прохання. Хранитель печатки справді був у сусідній кімнаті, чекаючи, коли звільнитися король, і на запрошення Шатоф’єр ввійшов до спальні.

— Пане де Ріасо, — мовив Альфонсо. — Накажіть заарештувати помічника головного виночерпія Трухільо і повісити його… Ні, не відразу. Спершу піддайте його тортурам, нехай признається, за чиєю намовою він отруїв мене, нехай розповість усе, що йому відомо. Катуйте його доти, доки не вичавите з нього все, що він знає, а коли побачите, що йому вже нічого сказати, і він почне зізнаватися в неіснуючих гріхах та зводити наклепи на інших, відправте його на шибеницю. Смертний вирок я підпишу пізніше; до речі, розпорядіться, щоб його підготували. Формулювання: державна зрада.

Хранитель печатки мовчки вклонився і попрямував до виходу, аж це король затримав його:

— Стривайте, ще одне. За годину скличте Державну раду — я оголошу ім’я наступника престолу. Тепер ви вільні, пане, залиште нас.

Пан де Ріаса знову вклонився і вийшов. За дверима почулися його слова, звернені до ґвардійців з охорони: „Ви двоє — зі мною!“

— Ну що ж, — сказав Альфонсо. — Раз Фернандо страчений, мені вже нічого боятися за Бланку. Вона може спокійно приїздити в Толедо, зараз її присутність тут просто необхідна — адже вона майбутня королева Кастилії.

— За моїми підрахунками, — промовив Ернан, — пані Бланка має прибути щонайпізніше за тиждень.

Король зітхнув.

— Дай мені, Господи, ще бодай тиждень життя. Я так хочу побачитися з сестрою… Я ж міцніший за найсвятішого отця… Ви хочете щось сказати, ґрафе?

— Так, государю. Я маю до вас одне прохання.

— То кажіть.

— Я більше ніж певен, государю, що ваша сестра приїде разом з принцом Філіпом…

— Це було б бажано, пане ґрафе. На жаль, часу в мене обмаль, щоб звернутися до імператора з проханням звільнити Філіпа від його зобов’язання щодо принцеси Анни. Отож мені залишається тільки покластися на свою останню волю. Гадаю, це буде достатнім виправданням для Філіпа, якщо він надумає забрати назад своє слово, а імператор з розумінням поставиться до його вчинку.

Тепер настала черга зітхати Ернанові:

— Саме цього я найбільше боявся… Отже, ви хочете, щоб Філіп одружився з пані Бланкою?

— Я дуже цього хочу. Кращого короля для Кастилії годі й шукати… А чого, власне, ви боїтеся?

— Буду з вами відвертий, государю, — сказав Шатоф’єр. — Я боюся, що Філіп, в теперішньому його стані, не втримається від спокуси і виконає останню волю вашої величності, про що згодом гірко шкодуватиме. Зараз він не здатний на зважені рішення, він дуже любить вашу сестру, до того ж є підстави вважати, що вона чекає від нього дитину…

— Навіть так? Тим краще. Тоді в Кастилії буде і король, і королева, і наступник престолу… Але чому ви вважаєте, що це буде незваженим рішенням з боку Філіпа?

— Бо його правдиве покликання — стати королем Ґаллії в ім’я її прийдешньої могутності та процвітання. Я переконаний, що саме йому призначено зібрати всі ґалльські землі — принаймні, більшу їх частину, — в єдину державу. Даруйте, ваша величносте, я дуже шаную вас і з повагою ставлюся до вашої країни, але Ґаллія — моя вітчизна.

— Зрозуміло! Отже, ви полум’яний патріот своєї землі?

— Можна сказати й так. Проте я був би нещирий, якби приховав від вас свої особисті мотиви… Чи еґоїстичні — це вже як вам буде завгодно їх назвати. Саме з Філіпом пов’язані всі мої плани на майбутнє, але якщо він одружиться з пані Бланкою, я залишуся біля розбитого корита. Кастилія, може, й прийме Філіпа за свого; напевно, так воно й станеться. А от я завжди буду для неї чужинцем, мені тут нічого не світить. Тому, государю, я категорично проти того, щоб Філіп і ваша сестра побралися. Я не обіцяю вам, що змирюся з цим шлюбом. Навпаки — я докладу всіх зусиль, щоб перешкодити його здійсненню. Я дуже гордий і честолюбний, щоб отак, без боротьби, відмовитися від своїх планів. Перепрошую за прямоту, государю, але я, з поваги до вас, не хочу лукавити з вами.

Який час Альфонсо мовчав, поринувши в роздуми.

— Що ж, пане ґрафе, — нарешті промовив він. — Завдяки вам, після моєї смерті кермо королівської влади опиниться в надійних руках, і з мого боку було б чорною невдячністю забути про це і проіґнорувати ваше побажання. Так і бути: я не наполягатиму на тому, щоб Філіп одружився з Бланкою, хоч і вважаю це за доцільне. Нехай він сам вирішує, як йому вчинити… А тепер, прошу, залиште мене. Я хочу трохи відпочити, перш ніж збереться Державна рада. Приходьте і ви з паном д’Альбре. От побачите, які будуть пики в моїх вельмож, коли я повідомлю про страту Фернандо і проголошу Бланку наступницею престолу… Ага, трохи не забув! Коли вийдете, покличте до мене капітана ґвардії, пана де ла Куеву. Треба негайно взяти під варту ґрафа Саламанку і першого міністра, поки вони не втекли. Адже я ще король, правда?…

Розділ LXIX
Королеви не плачуть

Хоч як Бланка з Філіпом не квапилися в Толедо, зачувши про хворобу короля, вони мало не спізнилися. Лише завдяки тому, що на півдорозі Бланка, незважаючи на палкі протести Філіпа, вирішила пересісти з карети на коня, їм усе ж вдалося випередити смерть на кілька годин.

На час їх прибуття Альфонсо ще залишався при тямі. З гідною подиву впертістю він продовжував чіплятися за життя і зберігав ясний розум, але останні сили невблаганно покидали його. Він вже сповідався, причастився і тепер нерухомо лежав на широкому ложі в просторій опочивальні, тихим, та все ще твердим і впевненим голосом диктуючи писарям свої останні розпорядження: таку-то суму він заповідає такому-то монастиреві з тим, щоб були відзначені роковини його смерті, таку-то реліквію він дарує соборові Святого Якова Компостельського, таких-то своїх дворян він винагороджує за вірну й віддану службу,