Читати книгу - "Бенкет круків"

Близнючки з Марком вирушило п'ять лицарів і двадцять кіннотників,— сказав Пайпер.— Вони всі теж ваші гості, Фрею?

— Дехто з лицарів — мабуть. Решта отримали те, на що заслужили. А вам ліпше притримати свого зрадливого язика, Пайпере, якщо не хочете, щоб вам спадкоємця відіслали по шматочку.

«На батькових нарадах таке було просто немислиме»,— подумав Джеймі, в той час як Пайпер зірвався на ноги.

— Повтори це з мечем у руці, Фрею,— загарчав коротун.— Чи ти воюєш тільки лайном?

Вузьке Фреєве обличчя зблідло. Волдер Ріверз, який сидів поряд, підвівся.

— Едвін не воїн... а от я з мечем на «ти», Пайпере. Хочете щось сказати — вийдімо надвір, і скажете.

— Це військова нарада, а не війна,— нагадав їм Джеймі.— Ану сядьте, обидва..

Ні той, ні той не ворухнулися.

— Негайно!

Волдер Ріверз сів. Але лорда Пайпера не так легко було приборкати. Стиха вилаявшись, він широким кроком вийшов з намету.

— Мені послати когось по нього, щоб притягнув його назад, мілорде? — запитав у Джеймі сер Давен.

— Пошліть сера Іліна,— підказав Едвін Фрей.— Нам і голови буде досить.

Тут до Джеймі обернувся Карил Ванс.

— Лорд Пайпер зірвався з горя. Марк — його первісток. А лицарі, які супроводжували його до Близнючок, усі були племінниками чи кузенами.

— Тобто зрадниками й заколотниками,— мовив Едвін Фрей.

Джеймі кинув на нього холодний погляд.

— Близнючки теж підтримали Юного Вовка,— нагадав він Фреям.— А тоді зрадили його. Порівняно з Пайпером ви двічі зрадники.

Приємно було бачити, як Едвінова тонкогуба посмішечка скисла і зникла. «На сьогодні з мене досить наради»,— вирішив Джеймі.

— Ми закінчили. Беріться до приготувань, мілорди. Починаємо штурм на світанку.

Віяв північний вітер; лорди розходилися з намету. До Джеймі долинав сморід з фреївського табору ген за Ріннєкрутом. На тому боці річки стояв самотньо Едмур Таллі на високій шибениці, з зашморгом на шиї.

Останньою виходила тітка, позаду неї м'явся її чоловік.

— Лорде-небоже,— протестував Емон,— ця атака на мій престол... не можна цього робити,— він ковтнув, і на шиї застрибав борлак.— Не можна. Я... я забороняю! — Емон знову жував кислолист, і на вустах блищала рожева піна.— Замок належить мені, у мене грамота. Підписана королем — маленьким Томеном. Я — законний лорд Річкорину, і...

— Ні — поки живий Едмур Таллі,— втрутилася леді Дженна.— Він благодушний і блаженний, я розумію, але живий він і досі становить небезпеку. Що ти з цим робитимеш, Джеймі?

«Небезпеку становить Чорнопструг, а не Едмур».

— Едмура залиште мені... Пане Лайле, пане Іліне, прошу вас зі мною. Давно пора навідатися на ту шибеницю.

Ріннєкрут глибший і швидший за Червоний Зубець, а найближчий брід — за кілька льє вгору проти течії. Коли Джеймі в супроводі двох своїх вояків вийшов до ріки, пором щойно відчалив — повіз Волдера Ріверза й Едвіна Фрея. Чекаючи на його повернення, Джеймі розповів, чого він хоче. Сер Ілін сплюнув у річку.

Щойно всі троє зійшли з порома на лівому — північному — березі, п'яна табірна повія запропонувала Дужому Вепру взяти в нього в рота.

— Ліпше у мого приятеля візьми,— сер Лайл підштовхнув її до сера Іліна. Жінка зі сміхом зібралася поцілувати Пейна у вуста, але зазирнула йому в очі — й відсахнулася.

Стежки між вогнищами більше нагадували калабані, вибиті кінськими копитами й чоботами, рясно заляпані кізяками. Повсюди на щитах і прапорах виднілися вежі-близнючки дому Фреїв — сині на сірому полі, а також герби маломожних домів, підданих Переправи: чапля Еренфорда, вила Гейга, три пагони омели лорда Чарлтона. Поява Царевбивці не лишилася непоміченою. Якась стара, що принесла в кошику на продаж поросят, зупинилася й витріщилася на Джеймі; опустився на одне коліно лицар з віддалено знайомим обличчям; двоє вояків, які сцяли в канаву, розвернулися — й пообливали один одного.

— Пане Джеймі! — гукнув хтось позаду, але Джеймі йшов не обертаючись. Його оточували люди, яких він намагався повбивати в Лопотючому лісі, коли Фреї ще билися під деривовком на прапорі Роба Старка. Золота долоня тягнула руку донизу.

Велике прямокутне шатро Раймана Фрея було найбільшим у таборі: сірі парусинові стінки зшиті були з прямокутничків, нагадуючи кам'яну кладку, а два гострі вершечки мали уособлювати Близнючок. Не схоже, щоб сер Райман нездужав: він розважався. Зсередини шатра линув п'яний жіночий сміх, змішаний з потугами ліри та співом. «З вами я побалакаю пізніше, сер»,— подумав Джеймі. Волдер Ріверз стояв перед власним скромним наметом, розмовляючи з двома солдатами. На щиті в нього красувався герб дому Фреїв, тільки кольори навпаки, а вежі перекреслювала червона смуга — лівий перев'яз. Побачивши Джеймі, байстрюк нахмурився. «Якщо я колись і бачив у житті холодний і підозріливий погляд, то це саме він. Цей позашлюбний братик небезпечніший за всіх своїх законних братів».

Шибеницю підняли на десять футів над землею. Біля підніжжя східців стояло на варті двоє списників.

— Без дозволу сера Раймана вам не можна нагору,— сказав один з них до Джеймі.

— А от він,— Джеймі пальцем постукав по руків'ю меча,— каже, що можна. Питання тільки в тому, чи доведеться мені переступати через ваш труп.

Списник відійшов.

На шибениці стояв лорд Річкорину, опустивши погляд на дверцята в себе під ногами. Ноги ці були чорні, в засохлому болоті, голі. На Едмурі була тільки брудна шовкова сорочка в синьо-червоних кольорах Таллі й конопляний зашморг. Почувши кроки Джеймі, бранець підвів голову й облизав пересохлі та потріскані вуста.

— Царевбивце? — зронив він, і тут його зіниці розширилися: він угледів сера Іліна.— Ліпше вже меч, ніж мотузка. Робіть свою справу, Пейне.

— Пане Іліне,— мовив Джеймі,— ви ж чули лорда Таллі. Робіть свою справу.

Безмовний лицар обіруч стиснув великого меча. Довгий він був і важкий, гострий — наскільки буває гострою звичайна криця. Едмурові потріскані губи беззвучно заворушилися. Коли сер Ілін заніс клинок над головою, Едмур заплющив очі. В удар Пейн уклав усю свою вагу...

— Ні! Стійте! НІ! — у полі зору з'явився задиханий Едвін Фрей.— Батько вже йде. Спішить, як може. Джеймі, ти мусиш...

— Звертання «мілорд» мені пасує більше, Фрею,— озвався Джеймі.— І ліпше тобі в розмовах зі мною уникати дієслів зі значенням повинності.

Сер Райман протупотів на шибеницю в супроводі солом'янокосої повії, п'янючої, як він сам. Сукня у неї застібалася на грудях, але хтось її розшнурував, тож груди вивалилися з викоту. Були вони