Читати книгу - "Вибрані твори. Том II"

із чимось упав на мене з неба; і потім човен затонув, а потім мене підняли в повітря й кинули вниз.

Цезар (жалуючи її, коли вона, підвівшись, горнеться до його грудей). Ну, нічого, нічого! Тепер ти нарешті тут, цілісінька й неушкоджена.

Руфій. Так, а якщо вона тут, то що нам з нею робити?

Британій. Вона не може лишатися тут, Цезарю, без нагляду якоїсь матрони.

Клеопатра (звертається ревниво до Цезаря, який дуже спантеличений). Хіба ти не радий мене бачити?

Цезар. Так, так, я дуже радий, але Руфій дуже гнівається, а Британій шокований.

Клеопатра (зневажливо). Ти можеш звеліти повідрубувати їм голови, хіба не так?

Цезар. Вони не були б такими корисними без голів, як вони корисні тепер, моя чайко.

Руфій (до Клеопатри). Нам зараз доведеться піти відрубати якусь із твоїх єгипетських голів. Як тобі сподобається лишитися тут і, може, потрапити в полон до твого братика, якщо нас переможуть?

Клеопатра. Але ви не повинні кидати мене саму. Цезарю, ти мене тут не залишиш саму, правда?

Руфій. Як то! Навіть коли загримить звук труби і життя всіх нас залежатиме від того, чи прибуде Цезар до барикади раніше, ніж єгиптяни дістануться до неї? Га?

Клеопатра. Нехай вони накладають своїм життям,— адже вони тільки солдати.

Цезар (серйозно). Клеопатро, коли залунає звук тої труби — кожний із нас повинен буде взяти своє життя в руки й кинути його в обличчя Смерті. А з моїх солдатів, що довірилися мені, немає жодного, чия рука не була б для мене священніша, ніж твоя голова. (Клеопатра приголомшена, її очі сповняються сльозами). Аполлодорію, ти повинен одвезти її назад у палац.

Аполлодорій. Хіба я дельфін, Цезарю, щоб перепливати моря з молодими панянками на спині? Мій човен потонув; усі твої — або коло барикади, або повернулися до міста. Я погукаю човна, може знайду; це все, що я можу зробити. (Він іде назад до дамби).

Клеопатра (затамовуючи сльози). Все одно. Я не повернуся назад. Я нікому не потрібна.

Цезар. Клеопатро!

Клеопатра. Ти хочеш, щоб мене вбили.

Цезар (ще серйозніше). Моя бідна дитино, твоє життя тут важить так мало для будь-кого, крім тебе. (Вона остаточно зламана цими словами й кидається, гірко плачучи, на в’язанку хмизу. Раптом удалині чутно страшний гамір, звуки труб і буцини лунають серед бурі крику. Британій кидається до парапету й дивиться вздовж молу. Цезар і Руфій обертаються один до одного, швидко все розуміючи).

Цезар. Ходімо, Руфію!

Клеопатра (стаючи навколішки й чіпляючись за нього). Ні, ні. Не залишай мене, Цезарю. (Він вириває в неї полу своєї одежі). Ой!

Британій (з парпету). Цезарю, ми відрізані. Єгиптяни висадилися з боку західної гавані — між нами й барикадою.

Руфій (біжить, щоб поглянути). Прокляття! Це правда. Нас піймано, як мишей у пастку.

Цезар (стурбовано). Руфію, Руфію, мої люди коло барикади перебувають між береговою частиною й морською. Я занапастив їх.

Руфій (вертається з парапету й підходить з правого боку до Цезаря). Так, ось що трапилося через твої дурощі тут з цією дівчинкою.

Аполлодорій (швидко йдучи з боку дамби). Глянь через парапет, Цезарю.

Цезар. Ми вже дивилися, мій друже. Ми повинні оборонятися тут.

Аполлодорій. Я скинув приставну драбину в море. Без неї вони не зможуть сюди вилізти.

Руфій. Так. А ми не зможемо звідси вибратися. Про це ти подумав?

Аполлодорій. Не зможемо вибратися! Чому? У вас у східній гавані є кораблі.

Британій (стоячи коло парапету, говорить з надією). Родоські ґалери вже повернули в напрямку до нас. (Цезар хутко приєднується коло парапету до Британія).

Руфій (нетерпляче до Аполлодорія). А якою дорогою, насмілюся спитати, нам іти до цих ґалер?

Аполлодорій (з веселою, задирливою риторикою). Дорогою, що приводить усюди, діамантовою дорогою сонця й місяця. Ти ніколи не бачив дитячої гри в поламаний міст? «Гуси, качки, швидко сюди!» Га? (Він скидає свого плаща й головний убір і прив’язує меча на спину).

Руфій. Про що ти базікаєш?

Аполлодорій. Покажу тобі. (Гукає до Британія). Як задалеко до найближчої ґалери?

Британій. П’ятдесят сажнів.

Цезар. Ні, ні: вони далі, ніж то здається твоїм британським очам у цім яснім повітрі. Майже чверть милі, Аполлодорію.

Аполлодорій. Добре. Обороняйтеся тут, доки я не пришлю вам човна з ґалери.

Руфій. Може, в тебе крила?

Аполлодорій. Водяні крила, солдате. Дивись!

Він вибігає сходами між Цезарем і Британієм до парапетової ринви й кидається головою вниз у море.

Цезар (як школяр — з диким захватом). Браво, браво! (Скидаючи плаща). Присягаюся Юпітером, я зроблю те саме.

Руфій (хапаючи його). Ти цього не зробиш. Ти збожеволів.

Цезар Чому ні? Хіба я не попливу незгірше за нього?

Руфій (нетямлячись). Чи може ж старий дурень поринати й плавати, як молодий? Йому двадцять п’ять, а тобі п’ятдесят.

Цезар (вириваючись від Руфія). Старий!!!

Британій (шокований). Руфію, ти забуваєшся!

Цезар. Закладаюсь на тижневу платню, що пережену тебе в перегонах до ґалери, батьку Руфію.

Клеопатра. Але я! я! я! Що буде зі мною?

Цезар. Я довезу тебе до ґалери на своїй спині, як дельфін. Руфію, коли ти побачиш, що я вирину наверх, — скинь її: я за неї відповідаю. А потім стрибайте за нею й ви обидва.

Клеопатра. Ні, ні, ні! Я втоплюся.

Британій. Цезарю, я чоловік і британець, а не риба. Мені потрібний човен. Я не вмію плавати.

Клеопатра. І я також.

Цезар (до Британія). Тоді залишайся тут сам, доки я знову не здобуду маяка: я не забуду тебе. Ну, Руфію!

Руфій. Ти зважився на це божевілля?

Цезар. Єгиптяни це зважили за мене. Що іншого залишилося робити? Та дивись, куди саме ти будеш стрибати: я зовсім не хочу, щоб, коли випірну, на хребет мені гепнулася твоя двохсотфунтова вага. (Він вибігає на східці й стоїть на кінці ринви).

Британій (тривожно). Одне останнє слово, Цезарю. Не показуйся в аристократичних частинах Александрії, доки не переміниш одежі.

Цезар (гукає через море). Гей, Аполлодорію (він показує на небо й цитує слова баркароли):

Біле на блакитному вгорі...

Аполлодорій (пливучи в далині). Це пурпур на воді внизу.

Цезар (із захватом). А — а! (Кидається в море).

Клеопатра (збентежено підбігає до східців). Ох, дайте мені подивитись! Він потоне. (Руфій хапає її). Ах, ах — ай, ай! (Він шпурляє її з той час, як вона кричить, у море. Руфій і Британій аж качаються зо сміху).

Руфій (дивлячись униз на неї) Він дістає її. (До Британія). Витримуй облогу, Британію. Цезар не забуде про