Читати книгу - "Час смертохристів. Міражі 2077"

Божени лоскотало його щоку. Її голена тонзура почала вкриватися рудуватим пушком, синці під очима стали блідими. Від Божени йшов запах косметики, який розбудив у душі Гайдука напівзабуті спогади — болючі і радісні водночас. Руку Божена поклала йому на стегно — і Гайдук закляк у незручній позі, щоб не збудити сплячу дівчину.

Надвечір конвой дістався українського кордону. «Вас вітає щаслива Україна!» — синьо-жовтий напис висів на брамах «відстійника»: це було величезне забетоноване поле під Краковцем, де зустрічалися потоки конвоїв та індивідуальних дальнобійників зі Сходу і Заходу. Для конвою Фрідмана було виділене спеціально вигороджене місце — для того, щоб не заморочувати шановану фірму зайвими бюрократичними процедурами паспортного контролю та непотрібними митними перевірками. Плац прикрашали великі портрети Гетьмана України, Генерала армії Кузьми-Данила Махуна, з його знаменитим гаслом «Три Д» — «Держава. Дисципліна. Динамізм». Написи прикордонної служби України суворо попереджали, що на території держави необхідно дотримуватися всіх її законів, правил та інструкцій, обов'язкових для іноземців; ще один щит інформував, що подорожні в'їжджають на територію «великої славянської єдності», і тому перевірки проводяться спільними російсько-українсько-казахськими командами. І щоб ні в кого не виникало сумнівів, кілька облуплених, застарілих плакатів, на яких білий, червоний, синій, блакитний і жовтий з зеленим кольори створювали химерний гібрид, закликали: «Наше майбутнє — УРОД». Нижче, для невігласів-іноземців, містилася розшифровка: «УРОД — Українсько-Російська Об'єднана Держава».

Дивно, але того дня чомусь відбувалася перевірка. До їхньої фури підійшло троє озброєних людей у чорній, з червоними вилогами і манжетами уніформі, прикрашеній червоними знаками блискавок.

«ЕнРос, — подумав Гайдук. — Це його бойовики».

ЕнРос — «Енергія Росії» — були однією з найбільших у світі корпорацій з видобутку, транспортування й продажу газу і нафти. І зброї.

Бойовики ЕнРосу тримали в руках потужні автомати ІЖ107 з підствольними гранатометами.

Бойовики безцеремонно відкрили водночас ліві і праві двері кабіни й наставили автомати.

— Документи!

— Prosze Pana, a gdzie jest ukrainska straz graniczna? — спитав якомога люб'язніше Марек, знехотя дістаючи документи. Вперше на цьому кордоні в нього їх перевіряли. «Це якісь самозванці», — подумав він.

— Заткнісь нах, пшек вонючій, — визвирівся на нього бритоголовий дебелий бригадир.— Твої хохли лєнівиє пошлі пьянствовать. Давай документи.

З правого боку до Гайдука причепився худий, наче страждав на виразку шлунка, невеликий на зріст бойовик з набряклим від перепою обличчям і червоними очима.

— Ти тоже пшек?

— Jestem polakiem. Pracuje u Friedmana, — спокійно відповів Гайдук, подаючи червоноокому паспорт на ім'я Єжи Сокольського. Той покрутив його в руках, довго вдивлявся в фотографію, звіряв щось з невеличким лептопом, притороченим до лівого передпліччя, потім почав вивчати обличчя Гайдука, ретельно виголене, щоб чорна щетина не контрастувала зі світлим волоссям. Гайдук йому явно не подобався.

— Ти гдє жівьош — в Пєрємішлє?

— Так, prosze раnа.

— Скажі тода, на какой уліце стоіт мерія?

— Na placu Walesy, — твердо відповів Гайдук, пошкодувавши, що сховав зброю до тайника: він не знав, де розташована та чортова мерія у Перемишлі.

— On chce lapowke, — тихо сказав Марек. Бригадир і другий бойовик уже пішли перевіряти інші вантажівки, а цей gnojek все ще чіплявся до Ігоря.

Гайдук дістав з кишені десять глобо й подав бойовику:

— Prosze pana, to jest maty prezent z Przemysla.

Перемишлянський подарунок так сподобався бойовику,

що він вирішив здерти щось з Божени.

— Ти кто? Полячка? Давай документ!

Показувати цьому бандиту американський паспорт Божени було небезпечно.

— Я українка, — сказала вона. — Повертаюся з Німеччини, а паспорт мій украли.

— А, хахлушка, — задоволено розсміявся бойовик. — Тода платі калим. Єсли хочеш — возьму натурой. Пойдьом в кусти по бистрому. Їх волєн фік-фік, — показав він знання іноземних мов.

Божена мало що зрозуміла і злякано дивилася на червоноокого бойовика ЕнРосу. Гайдук різко, несподівано навіть для себе, перекрутив ремінь автомата навколо шиї бойовика і вихопив у того штик з піхов, упершись гострим кінцем ножа у живіт. Бойовик посинів і захрипів, опинившись у зашморгу.

— You, Fucken son of bitch, — прошепотів на вухо бойовику Гайдук. — Хочеш, отрєжу голову?

Бойовик заперечливо захитав головою

— Я — друг самого Фрідмана, — продовжував Гайдук. — Знаєш, кто ето?

Бойовик цього разу ствердно кивнув.

— В конвоє єдєт п'ятдесят чеченцев. Сейчас свісну їм — і ви останетесь без голов. Понял? Іді отсюда тіхо нах, нікому нічєво не говорі. Деньгі я тєбє дал?

— Да, да, спасіба.

— Тода валі отсюда. І забудь, что я тєбє сказал.

Він відпустив червоно-синього (червоні очі, синюшне обличчя) бойовика, який ледве тримався на ногах і нетвердою ходою подався на другий кінець відстійника, де в будинку застави українські погранці та митники з обіду пиячили з бойовиками ЕнРосу та перевізниками нафти з Чорної Орди, які привезли захисникам кордону щедрі подарунки. Чорна — бо нафта: Євро-Азійська корпорація звалася Орд-Ойл. Бойовик був щасливий, що залишився в живих, що заробив трохи грошей. Адже місцеві люди не радили ЕнРосу зв'язуватись з конвоєм Фрідмана. Тільки не міг ніяк зрозуміти — звідки клятий пшек так добре вивчив російську мову?

25.

ФАЙЛ ГАЙДУКА

15 жовтня 2075 p.

Абсолютно таємно, 1 прим.

Начальнику науково-технологічного управління Військової розвідки України (ВІРУ)

Полковнику Гайдуку І.П.

Оперативна Характеристика

Фрідмана Рафаїла Гарієвича, громадянина України, Ізраїлю, Конфедерації Держав Північної Америки, Канади, Швейцарії. Член АРЕОПАГУ— вищого державно-політичного контрольного органу держави. Член Світового Уряду (так званий клуб Локарно, Швейцарія). Барон Буковинський, Подільський, Гомельський, Смоленський, Люблінський, граф Марбурзький, почебний академік Гарвардського і Єльського університетів. Почесний консул Панами і Колумбії в Україні. Голова українського біблійного товариства.

Народився 9 липня 2026 р. на Буковині, в Чернівцях, у сім'ї джазового піаніста Гаррі Фрідмана та бібліотекарки єврейського університету ім. Зеєва Жаботинського Есфірі Науман.

З дитинства відзначався видатними математичними здібностями, неодноразово вигравав світові математичні олімпіади школярів, скінчив у віці 18 років факультет кібернетики Соломонового університету в Києві, у віці 20 років захистив докторську дисертацію з проблематики магічних математичних циклів історії (метод асоціативно-цифрового передбачення), за що був удостоєний премії Британського Королівського товариства. Трагічний злам у долі Фрідмана Р.Г. стався у 2048 році, коли під час румунської окупації м. Чернівці, окупанти та їх поплічники з числа місцевого населення організували єврейський погром, під час якого загинули батьки Фрідмана Р.Г., дід, дві бабусі та численна рідня. Фрідман Р.Г. на три роки виїхав з України до держави Ізраїль, де пройшов