Читати книгу - "Homo Deus"

ви сказали людям у Середньовіччі, що за кілька століть Бог помре, вони перелякалися б: «Як можна жити без Бога? Хто дасть життю сенс і захистить нас від хаосу?».

Оглядаючись назад, багато хто думає, що падіння фараонів і смерть Бога були позитивними етапами розвитку. Можливо, від колапсу гуманізму теж буде користь. Люди зазвичай бояться змін через страх перед незвіданим. Однак єдина вічна істина історії полягає в тому, що все змінюється.

ЧАСТИНА І. Homo sapiens завойовує світ

Чим відрізняються люди від інших тварин?

Як наш вид завойовує світ?

Чи є Homo sapiens вищою формою життя, а чи просто місцевим тираном?

Розділ 2. АНТРОПОЦЕН

Cтосовно інших тварин люди давно стали богами. Ми не любимо надто патякати про це, бо не є особливо справедливими чи милосердними богами. Якщо ви дивитеся телеканал National Geographic, мультфільм Діснея або читаєте казки, у вас може скластися враження, що планету Земля заселяють здебільшого леви, вовки і тигри, що дуже схожі на нас — людей. Король левів Сімба править всіма тваринами у лісі, Червона Шапочка намагається не здаватися великому страшному вовкові, а маленький Мауглі хоробро виступає проти тигра Шер-Хана. Однак в реальності їх там більше немає. Наші телепрограми, книжки, фантазії і нічні страхіття все ще переповнені ними, однак сімби, шерхани й великі страшні вовки щезають з нашої планети. Світ заселяють переважно люди і їхні одомашнені тварини.

Скільки вовків живе нині в Німеччині, землі братів Грімм, Червоної Шапочки та великого злого вовка? Менше сотні. (Та й то це переважно польські вовки, що перебралися через кордон останніми роками.) Водночас Німеччина є домівкою для п’яти мільйонів одомашнених собак. Загалом близько 200 тисяч диких вовків усе ще бродять по Землі, а одомашнених собак понад 400 мільйонів. У світі живуть 40 тисяч левів порівняно з 600 мільйонами домашніх котів, 900 тисяч африканських буйволів проти 1,5 мільярда домашніх корів, 50 мільйонів пінгвінів і 20 мільярдів курчат. З 1970 року, попри все зростаючу екологічну свідомість, населеність дикої природи зменшилася наполовину (та й у 1970 році вона не процвітала). У 1980 році в Європі налічували 2 мільярди диких птахів, у 2009 їх лишилося 1,6 мільярда. Того самого року європейці виростили 1,9 мільярда курчат на м’ясо і яйця. Нині понад 90 % великих тварин світу (тобто ті, що важать понад кілька кілограмів) — це або люди, або одомашнені тварини.

Учені ділять історію нашої планети на епохи типу плейстоцену, пліоцену та міоцену. Офіційно ми живемо в епоху голоцену. Однак краще, мабуть, було б назвати останні 70 тисяч років епохою антропоцену — епохою людства. Адже за ці тисячоліття Ното sapiens стала єдиним найважливішим агентом змін глобальної екології.

Це безпрецедентне явище. Від зародження життя близько чотирьох мільярдів років тому жоден вид не змінював глобальну екологію сам. Хоча не бракувало екологічних революцій і масового вимирання, вони не спричинялися діями окремого виду рептилій, кажанів чи грибків. Вони радше зумовлювалися діями потужних природних сил — змінами клімату, рухом тектонічних плит, виверженням вулканів і зіткненням з астероїдами.

Деякі люди бояться, що нині ми знову в смертельній небезпеці — через потужні виверження вулканів чи зіткнення з астероїдами. Продюсери Голлівуду заробляють на цих страхах мільярди. Однак насправді ця небезпека слабка. Масові вимирання трапляються раз на кілька мільйонів років. Так, великий астероїд може зіштовхнутися з нашою планетою колись — протягом наступних ста мільйонів років, однак дуже малоймовірно, що це станеться наступного вівторка.

Замість того щоб боятися астероїдів, нам треба боятися самих себе.

Оскільки Homo sapiens переписала правила гри, цей єдиний вид мавп спромігся протягом сімдесяти тисяч років змінити глобальну екосистему радикальним і безпрецедентним чином. Наш вплив нині вже можна порівняти із впливом льодовикового періоду й зрушення тектонічних плит. За сто років наш вплив може перевершити той, якого завдав астероїд, що винищив динозаврів шістдесят п’ять мільйонів років тому.

Той астероїд змінив траєкторію земної еволюції, але не її фундаментальні правила, які залишилися незмінними з часів появи перших організмів чотири мільярди років тому. Протягом усіх епох, хоч ви вірус чи динозавр; розвиток відбувався за незмінними принципами природного відбору. Крім того, хоч яких дивних і потворних форм набувало життя, воно залишалося в рамках органічного світу — і кактус, і кит складалися з органічних речовин. Нині людство готується до заміни природного відбору розумним задумом[7] і поширення життя з органічного світу в неорганічний.

Навіть якщо ми залишимо осторонь майбутні перспективи і лише озирнемося назад на останні сімдесят тисяч років, стане очевидно, що антропоцен змінив світ безпрецедентним чином. Астероїди, тектонічні плити і зміни клімату могли вплинути на організми по всьому світу, однак їхній вплив відмінний у різних регіонах. Наша планета ніколи не складалася з однієї екосистеми, радше це збірка багатьох слабко пов’язаних між собою екосистем. Коли тектонічні зсуви з’єднали Північну й Південну Америки, це спричинило вимирання більшості південноамериканських сумчастих, однак не вплинуло негативно на австралійських кенгуру. Коли останній льодовиковий період досяг свого максимуму двадцять тисяч років тому, медузи в Перській затоці й медузи в Токійській бухті мали адаптуватися до нового клімату. А оскільки між ними не існувало жодного зв’язку, кожен вид реагував по-своєму, розвиваючись у відмінних напрямках.

На противагу цим процесам Homo sapiens розбила бар’єри, що розділяли планету на незалежні екологічні зони. В антропоцені наша планета вперше стала єдиною екологічною системою. Австралія, Європа й Америка і зараз мають різний клімат і топографію, однак люди спричинилися до того, що організми з усього світу почали регулярно перемішуватися незалежно від відстані й географії. Те, що починалося як жменька дерев’яних кораблів, перетворилося на нестримний потік літаків, нафтових танкерів і величезних вантажних кораблів, що борознять океани і пов’язують між собою острови й континенти. Унаслідок цього екологію, скажімо Австралії, більше не можна сприймати, не взявши при цьому до уваги європейських ссавців чи американські мікроорганізми, котрі заполонили її береги та пустелі. Вівці, пшениця, пацюки й віруси грипу, які