Читати книгу - "Хід королем"

екстраполяцію сьогоднішніх настроїв у майбутнє. Це називається політичним лідерством, і це рідкісна риса.

Він знав, що йому лестять, і це йому сподобалося.

— А друга причина?

Вона пригубила келих, поміняла схрещені ноги і зняла окуляри, звичним рухом розмаявши темне волосся.

— Бо я краща, ніж інші.

Уркгарт відповів усміхом. Йому подобалося спілкуватися з Саллі як з професіоналом і як із жінкою. Насправді Даунінг-стріт — самотнє місце. Уркгарт має Кабінет, повний нібито фахових міністрів, в чиї обов'язки входить ухвалювати більшість рішень, а йому залишається тільки смикати за ниточки і нести відповідальність, якщо справа заходить не туди. Йому надсилають деякі урядові документи, якщо він просить. Він захищений від зовнішнього світу високопрофесійним персоналом, цілим загоном охорони, звукоізоляційними вікнами і величезними залізними воротами. І до Мортіми ніколи не докричатися, бо вона відвідує ці кляті вечірні заняття... Йому потрібно комусь довіритися, щоб зібрати до ладу думки і систематизувати їх, поговорити з людиною, впевненою у собі, яка не зобов'язана йому своєю посадою і ще й приваблива на вроду. Яка вважає, що вона краща за інших.

— Підозрюю, що ви така і є.

Їхні очі насолоджувалися моментом.

— То ви вважаєте, Френсисе, що буде війна? За Єдину Націю? З опозицією?

Він відкинувся на спинку фотеля, задивляючись у далечінь, намагаючись розгледіти майбутнє. Це був уже не енергійний обмін науковими ідеями, не інтелектуальна мастурбація цинічних людей похилого віку в їдальні для старших працівників навчального закладу. Уркгарту в ніздрі війнув жахливий сморід реальності. Відповідаючи, він говорив повільно, ретельно обдумуючи слова.

— Не лише з опозицією. Може, і з королем — якщо я дозволю йому виголосити його промову.

Він зрадів, не побачивши в її очах слідів тривоги, тільки надзвичайне зацікавлення.

— Війна з королем?..

— Ні, ні... Ні, якщо вдасться її уникнути. Я ж хочу уникнути будь-якої конфронтації з Палацом. У мене й так досить ворогів у країні, з якими треба боротися, і без королівської родини та цих варіятів-роялістів. Але...— він зробив паузу.— Припустімо... Якщо до цього дійде... Мені знадобиться чимало циганського вміння ворожити, Саллі.

Вона зморщила вуста, а слова звучали так само зважено.

— Якщо ви хочете саме цього, пам'ятайте: вам треба тільки сказати «будь ласка». І я можу допомогти чим завгодно.

Кінчик носа в неї засіпався майже по-звіриному і, як подумалося Уркгарту, вишукано-чуттєво. Вони, як і раніше, дивились одне на одного у тиші, намагаючись не зронити ні слова, яке зруйнує магію недомовленості, що виникла між ними. Він лише одного разу в житті — ні, двічі — поєднував викладання й секс. Його б вигнали, якби це відкрилося, але, попри ризик, той секс був найкращим у його житті й підносив його не лише над граційними тілами студентів, а й над банальною і жалюгідною дріб'язковістю університетських приписів. Він був інший, кращий, він завжди це знав, і ніколи це не відчувалося настільки гостро, як на величезній м'якій честерфілдській софі, у його кімнаті в коледжі, де вікна виходили на парк.

Секс допоміг також йому піднестися над пам'яттю про свого старшого брата Алістера (між ними була значна різниця у віці), який загинув, захищаючи клаптик французької землі під час Другої світової війни. Після цього Уркгарт жив у тіні свого покійного брата. Треба було не лише використати свій великий потенціал, ай — в очах скорботної матері — реалізувати надії, що покладалися на втраченого нею первістка, якого час і горе наділили майже міфічною силою. Коли Френсис склав іспити, мати нагадала йому, що Алістер був головою школи від учнів. Коли Френсис одним з перших отримав науковий ступінь, увійшовши до когорти наймолодших викладачів коледжу, в материнських очах Алістер би зробив це раніше. Ще хлоп'ятком Уркгарт залазив до матері в ліжко в пошуках затишку і тепла, але знаходив лише мовчазні сльози, які котилися в неї по щоках. Він зміг згадати лише почуття відторгнення, почуття власної невідповідності. У подальші роки він ніяк не міг стерти з пам'яті материнський погляд, сповнений горя й нерозуміння, що, здавалося, переслідував його в будь-якій спальні, в яку він заходив. Підлітком він ніколи не брав дівчину в ліжку, бо це б лише йому нагадувало, що він був у матері другою дитиною і другого ґатунку. Звісно, він мав дівчат, але не в ліжку: на підлозі, у наметах, навстоячки попід стінами занехаяного заміського будинку. І зрештою, на честерфілдській софі, у коледжі під час консультацій. Такий самих консультацій, як оця.

— Дякую,— неголосно промовив він, порушуючи мить, уриваючи похмурий вир спогадів тим, що хлюпнув віскі до склянки й вихилив її.— Але мені треба щось робити з цією промовою,— він узяв стос паперів з журнального столика і помахав перед Саллі.— Перехопити короля на підході, чи як ви це називаєте.

— Складання промов — не зовсім моя парафія, Френсисе.

— Але моя. І я працюватиму з цим текстом з великою пошаною. Як хірург. Він залишиться чудовим і щирим, сповненим високих почуттів і дзвінких фраз. Просто, коли я надішлю його назад, він уже буде без яєць...

Розділ одинадцятий

Три найбільш руйнівні сили в політичному житті — це згода, замирення і злягання.

ГРУДЕНЬ: ТРЕТІЙ ТИЖДЕНЬ

Констебль-детектив скоцюрбився на сидінні, намагаючись відновити кровообіг і хоч якесь життя в ногах. Він сиднем сидів у машині вже чотири години, мжичка заважала йому вийти з авта і прогулятися, а в роті від цигарок був такий смак, ніби там миші ночували. Йому слід кинути палити. Знову. Завтра ж кине, пообіцяв він собі, як завжди. Manana[12]. Він потягнувся по термос зі свіжою кавою і налив чашку собі й водію.

Вони сиділи, споглядаючи невеличкий будинок з екзотичною назвою «Стайні Адама і Єви». Він містився у кінці однієї з найбільш фешенебельних торгових вулиць Лондона, але добре захищений від столичної суєти, стояв мовчазний і, в очах роззявляк, непримітний.

— Христе, вона вже за цей час італійську мала б вивчити ідеально,— пробурмотів водій. За останні два тижні вони обмінювалися такими фразами всі п'ять поїздок до «Стаєнь», і констебль-детектив спецпідрозділу та шофер бачили, що їхня розмова йде по колу.

У відповідь констебль-детектив зіпсував повітря. Кава дедалі більше давалася взнаки, конче хотілося відлити. Його вчили, як непомітно помочитися біля машини, удаючи,