Читати книгу - "Напівдикий"

Він хоче остаточно знищити Чорне відьмацтво Європи. І вб’є будь-якого мага, Чорного чи Білого, якщо той стане на його шляху. Соул не справжній чаклун.

— І ти намірилася його спинити?

— Так. Щоб відновити гармонію й рівновагу, ми мусимо не дозволити Соулу підкорити собі всі європейські Ради і зупинити Ловців, які працюють на нього.

— І хто це ми?

— Альянс усіх магів.

— Усіх? Тобто і Білих, і Чорних?

— Так, усіх магів, що хочуть зберегти традиційні цінності.

— Традиційну ненависть поміж собою?

— Традиційну повагу, толерантність і взаємне дистанціювання. Ми всі поважаємо індивідуальність, Біла вона або Чорна. І ми шукаємо новобранців.

— Тобто мене? Але ж я ні Чорний, ані Білий?

— Ти й те, і друге, — Ван поглянула на Несбіта. — Напівкровні також долучаються.

— Отже, якщо я правильно зрозумів, ти формуєш спілку з купою Білих магів для того, щоб боротися з Ловцями, які поширюють свою владу на цілу Європу? І ти хочеш, щоб я теж долучився й воював разом із Білим відьмацтвом?

— Так.

— Ага! І ти ще говориш про баланс? Але ж я ненавиджу Білих магів, а вони ненавидять мене. Ось до якого балансу я звик.

— Ти не всіх Білих магів ненавидиш. Твої зведені брат і сестра, Арран і Дебора…

— Вони теж долучаються?

— Думаю, що так.

Я не певний щодо своїх відчуттів, але припускаю, що це правда. Вони б у таку справу повірили б.

Кажу:

— Не розумію, яка з них обох була б користь у битві.

— Армія складається не лише з солдатів, — Ван затягується. — Кожен із нас робить свій внесок у загальну справу. Ваш внесок, поза сумнівом, це вміння воювати. Інші, такі як Арран, можуть зцілювати поранених. Ще інші, такі як Дебора, забезпечують нас інформацією.

Пильно дивлюся на неї.

— І скільки вже є новобранців?

— Кілька. Частина Білих магів уже покинула Англію. Це ті, для кого Соул виявився занадто радикальним, про що вони й заявили. Вони все втратили й готові відвойовувати втрачене. Також долучилися деякі Чорні маги: ті, що розуміють, яким похмурим буде майбутнє, якщо вони нічого не робитимуть. Нас мало, але стає дедалі більше.

— Тоді я тобі й не потрібен.

— Мало хто з новобранців уміє воювати.

— Он як.

— І тобі, Натане, потрібні ми. Навіть якщо зможеш пробудити Анналізу й вислизнути від Меркурії, невже ти справді думаєш, що на цьому всі твої біди закінчаться? Вони ж ладні будуть піти хоч на край землі, аби тільки вполювати тебе. І хоч тобі, можливо, поталанить від них утекти, твоїй дорогоцінній Анналізі, боюся, не протриматися і двох хвилин.

— Ми сховаємося.

— Вони вас розшукають.

І я знаю, що Ван, звісно, говорить слушно. Цьому не буде кінця-краю.

Дивлюся на Габріеля.

Він каже:

— Що б ти там не вирішив, я піду з тобою.

Хитаю головою.

— Це не моя битва.

Ван посміхається.

— Власне, що твоя, а не будь-кого іншого.

Підводжуся й обходжу довкола столу. Мені це дуже не подобається. Я не маю жодного бажання воювати з Ловцями чи ризикувати життям задля якоїсь там надуманої справи. І тим паче не можу уявити, як битимуся пліч-о-пліч з якимось там, бодай одним-єдиним, Білим чаклуном. Я просто хочу знайти Анналізу й жити з нею спокійно на березі якоїсь річки, і щоб ніхто й ніколи нас не турбував.

Виходжу з їдальні, сідаю на диванчик у вітальні й дивлюся на гори вдалині довкола озера.

Нічний димок

Здається, навіть тут мені не дозволять побути на самоті. Не минуло й хвилини, як услід за мною до вітальні заходить Ван, Габріель умощується на стільці біля мене, а Несбіт зупиняється у проході, притулившись до дверної рами.

Ван каже:

— Соул загрожує всім нам. Справа Альянсу…

Я не даю їй закінчити.

— Мене не цікавлять ці справи. Я просто хочу повернути Анналізу.

— І як же ти плануєш це зробити? Меркурія нездоланна; у неї унікальний Дар, — Ван міряє кроками підлогу переді мною. — Спробую відгадати. Анналіза перебуває у стані смертеподібного сну, з якого її може пробудити тільки сама Меркурія. Ти сподіваєшся, що Габріель за допомогою свого Дару перетвориться на Меркурію і спробує зламати закляття.

Мушу зізнатися, бодай сам собі, що це дійсно був мій план, який тепер видається доволі невдалим.

— І це ще не всі недоліки твого плану.

— Я не казав, що це мій план.

— А в тебе є кращий?

Якби я його й мав, то їй би в цьому теж не зізнавався б.

Ван продовжує розмову, крокуючи кімнатою.

— Перший недолік: Габріель ще й досі не повернув собі свій Дар. Другий недолік: ти не знаєш, де перебуває Анналіза. Третій недолік: навіть якщо ти знайдеш Анналізу, а Габріель зуміє обернутися на Меркурію, тобі ще треба буде вирахувати, як саме зламати закляття. Четвертий недолік: навіть якщо тобі вдасться вирішити всі три попередні проблеми, Меркурія спробує тебе вбити, коли довідається, що ти замислив — і, здається, що вона матиме непогані шанси досягти успіху.

— Визнаю, що деякі перешкоди справді є.

— Власне! — Ван сідає на краєчок кавового столика переді мною. — Але я готова допомогти тобі здолати ці перешкоди.

— Якщо я долучуся до Альянсу?

— Так.

— І як саме?

— Як саме я тобі допоможу? Ну, розпочнемо з першого недоліку: з Габріеля, — вона всміхається до Габріеля. — Тільки не ображайся, любий.

Він знизує плечима.

Ван веде далі.

— Я можу допомогти Габріелю повернути свій Дар.

— Є й інші, хто може мені з цим допомогти, — каже Габріель.

— Ну звісно, є Меркурія і ще дехто, але всі вони вимагатимуть за це велику винагороду.

Габріель каже:

— А ти хіба ні?

Ван усміхається.

— Сам побачиш. Мені здається, що зі мною домовитися набагато легше, ніж з більшістю інших. До того ж я тут і можу допомогти відразу. Я розумію, Габріелю, що ти зовсім не квапишся кидатися на порятунок Анналізи, але ж ти вже багато місяців перебуваєш у фейнівській подобі. Ти не маєш доступу до свого Дару майже стільки ж часу, скільки користувався ним. Тобі вже варто якнайшвидше повернути собі самого себе.

Він дивиться на мене.

— Це ще не кінець світу, втрата Дару. Існують гірші речі.

— Я допоможу Габріелю повернути свій Дар, щоб він міг перетворитися на Меркурію, але навіть тоді він, мабуть, не зможе розбудити Анналізу. Усе залежить від Меркуріїного закляття. Але, якщо це і не вдасться, я маю інший варіант.

— Який саме?

— Я змушу це зробити саму Меркурію.

— Ну-ну! І як?

— Це не важче, ніж примусити її проковтнути власного язика. Для цього теж