Читати книгу - "Гра Ендера"

їх знову. Ендер стріляв по них і щоразу хибив.

— Чудово, — похвалила Петра, — поганих навичок не маєш.

— Хороших також, — зітхнув Ендер.

— Я тебе навчу.

Того ранку вони нічого особливого не досягли, в основному розмовляли. Як думати, коли прицілюєшся? Треба одночасно тримати в голові свій рух, а також рух ворога. Слід випростовувати руку й цілитися всім тілом, щоб у випадку замороження руки все одно можна було вистрілити. Зрозумій, на якому положенні спускового гачка бластер починає стріляти та балансуй, тримаючи спуск напоготові. Розслаб тіло, не напружуйся — адже це змушує тебе тремтіти.

Того дня це було єдине заняття. Протягом військових занять увечері Ендерові наказано було принести ноутбук і, сидячи в кутку, виконувати шкільні завдання. Усі солдати Бонзо мали бути в бійцівській кімнаті, але займатися з кожним йому було не обов’язково.

Проте Ендер не виконував свого завдання. Якщо йому не випадало тренуватись як солдату, він міг вивчати тактику Бонзо. Армія Саламандр складалася зі стандартних чотирьох взводів, по десять солдатів у кожному. Дехто з командирів ділив свою армію так, що у взводі А були найкращі солдати, а в Г — найслабші. Бонзо ж перемішав їх, а тому взвод складався з сильних і слабких бійців.

Винятком був взвод Б, і він налічував лише дев’ятьох хлопців. Ендер не знав, кого перевели, щоби звільнити місце для нього. Згодом з’ясувалося, що лідер взводу Б — новий. Бонзо скаженів. Воно й не дивно: він утратив лідера взводу, щоб отримати Ендера.

У дечому Бонзо мав рацію. Ендер не був готовим.

Години практики витрачалися на роботу над маневрами. Взводи, які не бачили один одного, тренувалися виконувати точні операції за конкретний час. Вони використовували один одного для несподіваної зміни напрямку, одночасно не втрачаючи свого розташування. Усі солдати вправно оперували навичками, яких Ендер просто не мав. Наприклад, уміння м’яко приземлятися й амортизуватися. Чіткий політ. Налаштування курсу, використовуючи заморожених солдатів, які довільно летять кімнатою. Обертання, крутіння, ухилення. Ковзання стінами, надзвичайно складний і найефективніший маневр, оскільки ворог не може опинитися за спиною.

Хоча Ендер розумів, як багато він досі не знає, він помітив і те, що може вдосконалити в майбутньому. Добре відтреновані розташування бачилися йому як помилкові. Вони справді дозволяли солдату миттєво реагувати на наказ, утім, були передбачуваними. А ще власне солдатам давалося мало ініціативи. Вони мали діяти згідно з установленим порядком. Не було місця для корегування того, що робив ворог проти їхнього розміщення. Ендер вивчав розташування Бонзо, зосереджуючись на можливостях його знищення, як це робив би ворожий командир.

Протягом Гри Уяви того вечора Ендер запропонував Петрі попрактикуватися з ним.

— Ні, — відмовила вона, — я прагну одного дня стати командиром, тож мушу бути в ігровій кімнаті.

Панувала загальна думка, що вчителі моніторили ігри й визначали потенційних командирів. Сам Ендер у цьому сумнівався. Більше шансів показати себе як вправні командири мали лідери взводу, а не гравці комп’ютерних ігор.

Та Ендер не сперечався з Петрою. Практика після сніданку була досить небезпечною. І все ж довелося працювати. Ендер не міг практикуватися сам-один, хіба що вдосконалювати кілька основних навичок, адже складні прийоми потребували допомоги партнера чи команди. От якби з ним могли практикуватися Алай і Шен.

А чому б йому з ними не працювати? Ендер ніколи не чув, щоби початківець тренувався з солдатом, однак жодного правила, яке б це забороняло, теж не існувало. Цього просто ніхто не робив: до новачків ставилися з надмірним презирством. До Ендера й досі ставились як до початківця. Йому потрібен хтось для тренувань, а він, у свою чергу, міг би навчити його дечому, що бачив у старших хлопців.

— Великий солдат повертається! — вигукнув Бернар.

Ендер показався у дверях своєї старої казарми. Його не було тут усього один день, а все вже здавалося чужим, хлопці — незнайомими. Ендер розвернувся й пішов геть. Проте там був Алай, дружба з яким була святою. Алай не був незнайомцем.

Ендер не мав наміру приховувати, як до нього ставилися в Армії Саламандр.

— Вони не помиляються. Користі з мене, як зі чхання у скафандрі.

Алай засміявся; інші почали збиратися довкола. Ендер запропонував наступне: вільна гра щодня — напружена робота в бійцівській кімнаті під його керівництвом. Вони навчаться тому, що Ендер бачитиме в інших арміях і битвах, а він розвиватиме свої навички солдата.

— Ми разом готуватимемося.

Багато хлопців погодилися.

— Звісно, — сказав Ендер, — якщо ви працюватимете. Якщо займатиметеся пустощами, ми припинимо цю справу. Я часу не гаятиму.

І вони не барилися. Ендер незграбно пояснював, що саме він бачив, Алай відпрацьовував прийоми на практиці. Уже до кінця вільної гри вони таки навчилися дечому. Утомлені, вони все ж почали освоювати певні техніки.

— Де ти був? — запитав Бонзо.

Ендер нерухомо стояв біля ліжка свого командира.

— Практикувався у бійцівській кімнаті.

— Чув — разом зі своєю колишньою групою початківців.

— Я не можу займатися один.

— Не потерплю, щоби хтось із Армії Саламандр плутався з початківцями. Ти тепер солдат.

Ендер мовчки дивився на нього.

— Віггін, ти мене зрозумів?

— Так.

— Не смій більше практикуватися з тими малими вилупками.

— Можна поговорити з тобою на одинці? — запитав Ендер.

Таке прохання командирам дозволялося задовольняти. Обличчя Бонзо скривилося від гніву, і він вивів Ендера в коридор.

— Віггін, ти мені не потрібен, і я хочу здихатися тебе. Тож не створюй проблем, а то розчавлю тебе.

«Хорошому командиру, — подумав Ендер, — погрози ні до чого».

Мовчання Ендера ще дужче дратувало Бонзо.

— Викликав мене сюди, то кажи вже.

— Ти зробив правильно, що не поставив мене у взвод. Я нічого не вмію.

— Я й без тебе знаю.

— Я прагну стати хорошим солдатом. Я не збираюся підводити муштру, тож мушу тренуватися. А тренуватися можу з небагатьма людьми, які вправлятимуться зі мною. І це мої початківці.

— Робитимеш те, що я кажу, малий.

— Так, я виконуватиму накази, які ти маєш право віддавати. А вільна грає є вільною, ніхто не має права наказувати, взагалі ніхто.

Ендер бачив, що гнів Бонзо закипає. Це було погано. Злість самого Ендера була холодною, і її можна було використати. Гарячковістю ж Бонзо можна було скористатися.

— Я думаю про власну кар’єру. Я не втручатимуся у ваші тренування й битви, але вчитися мені все одно треба. Я не просився у твою армію, і ти хочеш здихатися мене якнайшвидше. Якщо я нічого не вмітиму, хто ж мене візьме? Дозволь мені навчитися і скоріше спихнеш мене, щоб отримати солдата, якого можна використати.

Останнім дурнем Бонзо не