Читати книгу - "Третя карта"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А діти? — Пан Ладислав заплакав, і діти також заплакали тоненькими голосами, а стара пані аж зайшлася рикаючим кашлем.
— Якщо ви не винні, вас звільнять, — сказав гестапівець, — збирайтеся мерщій, будь ласка.
Стара жінка не переставала хрипіти, не маючи сили одкашлятись — очевидно, вона хотіла щось сказати, і пан Ладислав метнувся був до неї, але миттю спрацював рефлекс есесівців на швидкий рух: вони кинулись на поляка і враз заламали йому руки вгору. Він закричав не від болю, а із страху за дітей, які тонко заверещали й хотіли до нього кинутись, але їх схопив за плечі короткопалий солдат, що стояв коло дверей.
— Панове, панове, ось послухайте, — промовив Трушницький, ступивши від стіни, — тут якесь непорозуміння. Я з «Просвіти», дозвольте мені зв'язатися з нашим представником.
— А до вас претензій ми не маємо, — сказав офіцер і, назирнувши до папірця, що тримав у руці, обтягнутій тонкою лайковою рукавичкою, додав: — Ніяких, пане Трушницький.
Пан Ладислав метнувся поглядом до обличчя Трушницького, тоді з жахом глянув на синів і закричав:
— Дітей хоч врятуйте! Врятуйте дітей, благаю вас!
— Пане офіцер, — відкашлявся Трушницький, — може, ми дозволили б мені взяти дітей під свій нагляд? Я зможу утримувати їх, поки з'ясується оце непорозуміння.
— Годі! — Офіцер дерев'яним жестом обсмикнув френч. — Ведіть арештованого до машини. А ви, — він зиркнув на Трушницького, — переселяйтеся з своєї комірчини до будь-якої кімнати, яка вам до вподоби.
Маленький Микитка затупотів ніжками, взутими у драні сандалі, губи йому побіліли, і сльози покотилися по щоках.
— Таточку, — закричав він і зовсім побілів на виду, — татусеньку, я до тебе хочу!
— Зараз, синочку мій хороший, ми зараз сядемо до машини, я візьму тебе на коліна, не плач, любий мій, ну, не плач… Пане Трушницький, утріть же йому очі, — схлипнув Ладислав, — і носика утріть, благаю вас!
Трушницький ступив був до хлопчиків, але офіцер зупинив його:
— Не треба.
Янек намагався стримуватися, йому вже було вісім, але, глянувши на бабусю, яка важко вставала з ліжка, тихенько заскімлив, мов те цуценятко, одірване від матері, а тоді упісявся, потекла тоненька цівочка від його тремтячих ніг, і він, мабуть, так злякався тієї мимовільної ганьби своєї, що аж закричав пронизливо:
— Татусю, ну скажи ж їм що-небудь, татусю!
— Пане Трушницький, — захрипів Ладислав, подавшись уперед, — будьте ж милостиві, допоможіть дітям!
Стара жінка перестала нарешті кашляти, утерла набряклі сині губи, докірливо глянула на сина:
— Не принижуйся… Ходімо, крихітки ви мої, ходімо. Вам нічого боятися, вас чекає порятунок і відпочинок, ходімо. Це нам треба боятися — грішним.
Сивий штандартенфюрер викликав Курта уже вп'яте. Спершу він говорив про те, що в його ж, Куртових, інтересах розвіяти трагічну підозру, яка впала на нього.
— Людина, з котрою ви зустрічалися, — ви знаєте, про кого я кажу, — зв'язана у Швейцарії з червоними. Це факт, який ми незаперечно встановили. Поясніть мені, де і як ви з нею познайомились, тільки про це я вас і прошу.
Курт мовчав. Він ненавидів себе за це мовчання, бо розумів, що воно продиктоване ілюзіями, котрих уже, як він вважав, не існувало. Він розумів, що треба кинутися на цього сивого есесівця з юним, без єдиної зморшки обличчям, і тоді прийдуть семеро його помічників, котрих він називав «свиньми» й «катами», і все швидко закінчиться. Але в Курта ще не було сили прискорити кінець, у нього була тільки сила прийняти його.
— Зрозумійте, — провадив далі штандартенфюрер, — вас не арештовував би ніхто, або ж навпаки, гільйотинували б уже, якби ви не той, ким були. Ви приятелювали з родиною генерала Шернера, родиною генерала Віцлебена, з Гуго Шульцом, що працює в секретному відділі економічних досліджень при міністерстві авіації, з родиною графа Боден-Граузе, який збирає у себе вдома багатьох відомих і поважних людей з міністерства іноземних справ. Що ви хочете, у нас в гестапо є люди, які страждають на манію підозріливості. Така вже професія, нічого не вдієш. Я повинен їх заспокоїти. — Він усміхнувся сумною усмішкою, що дуже прикрашала його обличчя. — А заспокоїти їх я можу, одержавши від вас хоча б формальні пояснення, і вашу справу буде припинено, а ви повернетесь до своєї служби. Ми не повідомляли нікого про ваш арешт. А втім, ви навіть і не арештовані: ордера немає, його ніхто не наважиться затвердити, бо тоді треба кинути тінь підозри на дуже багатьох заслужених людей рейху.
— Ви даремно усе це затіяли, — відповів Курт. — Я не буду вам нічого пояснювати.
— Вам доведеться мені пояснити. І не все, а тільки де, коли й для чого ви познайомилися з паном із Швейцарії.
Курт заперечливо похитав головою.
— Це все, — промовив він. — Я не вважаю себе за злочинця. Тож кінчайте мерщій формальності, штандартенфюрере.
— Якщо ви не вважаєте себе за злочинця, то дозвольте мені переконати в цьому моє начальство. Я вас також не вважаю за злочинця.
— Це все, повторив Курт.
— Ні, не все. Ви ж служили, Штрамм, і ви прекрасно розумієте, що доручення, дане вам керівництвом, має бути виконане. Я дістав доручення. І я виконаю його. Я дістав доручення довести вашу чесність. Я впевнений, що ваші зустрічі а ворогами випадкові Але вас могли підвести ті, хто бажає вам горя. От я й докопаюся до того, хто хотів пробити із вас злочинця. Або докопаюся до випадковості й доведу причини цієї випадковості, бо ніщо так не зумовлене причинністю, як випадковість. Я ж не кваплю вас. Та коли ви будете й далі упиратися, я…
— Накажете загнати мені голки під нігті? — не витримав Курт.
— Ні в якому разі. Я буду змушений викликати на допит ваших друзів: пана Гуго Шульца, пана Егона фон дер Брема, графиню Інгрід Боден-Граузе, і вони напевно допоможуть встановити правду.
«Ось воно, найстрашніше, — подумав Курт, — це страшніше за голки, підбори, карцер. Найстрашніше — це коли ти відчуваєш безпорадність моральну, а не фізичну».
«Цілком таємно.
IV відділ РСХА.
Сектор боротьби з підпіллям у Німеччині.
З метою продовження роботи з арештованим Куртом Штраммом прошу встановити нагляд, включаючи прослуховування телефонних розмов, за його найближчими друзями: економічним радником міністерства авіації Гуго Шульцом, бароном Егоном фон дер Бремом і журналісткою, графинею Інгрід Боден-Граузе. Фотографії додаються.
Начальник сектора СС штандартенфюрер Беккер.
Згоден. Прошу підтримати прохання Беккера.
СС бригадефюрер Мюллер.
Не заперечую.
Гейдріх.
Про нагляд за економічним радником міністерства авіації Гуго Шульцом рейхсмаршалу Герінгу не повідомляти.
Гіммлер».
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Третя карта», після закриття браузера.