Читати книгу - "Ранковий прибиральник"

вимагає, щоб я негайно з’явився в готелi.

***

Пан Нiколас був на посту. На вiдмiну вiд покоївок, вiн вiдбував на службi повний робочий день. Побачивши мене, вiн насупився й поправив на носi окуляри в тонкiй позолоченiй оправi.

— Здається, Майкле, ви добряче влипли. Що ви собi дозволяєте? Я вiд вас не чекав такого! Я звiльнив би вас негайно, але господарка хоче поговорити з вами особисто. Йдiть негайно — вона поки що в себе.

Я побрiв у службову частину готелю, до кабiнету Монiки. Налаштований я був рiшуче. Я не мiг бути звiльненим! Менi треба було змобiлiзувати всю свою волю, фантазiю i красномовство, намацати всi потаємнi важiльцi, включно з давнiм романом господарки з Джейком Стейнбеком та їхнiм спiльним марихуанистим минулим, щоб цi аргументи переважили жалюгiдний ляпас, що його я мав нещастя вiдпустити нашому дорогому клiєнтовi.

Секретарка у приймальнi, приємного виду мулаточка з величезними золотими обручами у вухах, одразу доповiла про мiй прихiд. До цього я бачив Монiку всього кiлька разiв. Вона здавалася менi дiловою панею, застiбнутою на всi ґудзики. Я навiть не мiг уявити, як це вона, добропорядна ледi, могла наставити Джейку стiльки синцiв, що їх вiн демонстрував пiсля нашої першої зустрiчi в пабi.

Я ввiйшов у прохолодний кабiнет i роззирнувся. Вродлива дама в бездоганному блакитному костюмi англiйського крою сидiла за широким столом i переглядала папери. За її спиною висiв величезний портрет сивого чоловiка, написаний у модерному стилi, — його обличчя чомусь вiдливало синявою. Я пiдiйшов ближче i не знав, присiсти менi на стiлець чи дочекатися запрошення. Жiнка вiдiрвалася вiд паперiв i з цiкавiстю подивилася на мене.

— То це вас рекомендував Джейк Стейнбек? — пiсля паузи запитала вона.

— Заперечувати марно, мем… — я приречено розвiв руками.

— Сiдайте, — сказала Монiка. — Як це у вас кажуть — «у ногах правди нема»?

— Боюся, що її нема й у словах… — я вирiшив бути нахабним i настирливим, як справжнє необтесане мурло, якому може зiйти з рук його тупа незграбнiсть.

— …i тому ви вдалися до кулакiв? — якщо я не помилявся, якщо мене не пiдводила iнтуїцiя, то її очi посмiхалися. — I часто ви б’єте моїх гостей?

— Тiльки по п’ятницях, мем…

— Ви знущаєтеся?

— Хiба що над собою. Адже я «покоївка», мем, — чудовий привiд посмiятися…

— Отже, — задумливо мовила вона, — ви прийшли просити пiдвищення…

Такого повороту розмови я не очiкував.

— Нi, мем, мене все влаштовує. Я прийшов попросити вибачення за сьогоднiшнiй iнцидент. Це сталося випадково, повiрте.

Вона нарештi посмiхнулася по-справжньому.

— Нiколи! Нiколи я не повiрю, що приятель Джейка б’є першим тiльки з випадковостi. Як той клiєнт вас обiзвав? У чому ви завинили?

Вона починала менi подобатися. Навiть у цьому англiйському костюмi.

— Мем, ми не дiйшли згоди в суперечцi про сорокову симфонiю Моцарта.

Вона зiтхнула й похитала головою.

— Я скажу Нiколасовi, щоб вiн перевiв вас на iншi поверхи. I не дай вам Боже потрапити на очi цьому клiєнтовi.

Нi, тiльки не це. Я напружився i готовий був боротися до кiнця.

— Мем, прошу вас, залишiть усе, як є. Обiцяю, що завтра я видраю його кiмнату зубною щiткою й особисто вiд себе надiшлю букет магнолiй! Хiба розбiжнiсть у думках про Моцарта — привiд для ворожнечi? У мене хвороба: звикання до певного мiсця. На iншому поверсi я просто зачахну, i вам справдi доведеться мене звiльнити через повну прибиральницьку нездарнiсть.

— Гм… — вона ще раз уважно оглянула мене. Крiзь її виплекане обличчя проглянула хитра мордочка блудної «дочки квiтiв». — Ну, як знаєте. Але якщо завтра ви опинитесь у шпиталi з переломом ключицi, не сподiвайтеся здерти з готелю медичне страхування!

— Гм… — Я так само пильно поглянув на неї. — Перелом ключицi, мем? Це малоймовiрно, запевняю вас… — i машинально потер свого кулака.

— Знову жартуєте? Я бiльше вас не затримую… — вона вдягла окуляри, що лежали поруч, на столi, i хитра мордочка набула хижого виразу бiзнес-ледi.

Я майже вклонився й попрямував до дверей. Уже тримаючись за ручку, вирiшив озирнутися.

— Перепрошую, мем… Але я сьогоднi не зможу заснути, якщо не з’ясую, чому я не звiльнений?

Вона втомлено стягнула окуляри з носа i подивилася на мене якось здалеку.

— Тому, що ви — друг Джейка. I ще тому, що… — вона витягла сигарету, нахилилася до гiгантської запальнички у виглядi здибленого коня (жахлива, скажу вам, конструкцiя!), — iнодi менi теж хочеться кому-небудь… урiзати… Хiба це не природне бажання для нормальної людини, яка працює в потi чола? Га, Майкле?

— Дуже навiть природне, мем…

— Монiка… — поправила вона.

— Дуже навiть природне, Монiко! По-моєму, немає нiчого приємнiшого, нiж гарненько вiддухопелити негiдника. Вiдразу життя здається прекрасним i дивним. Ви — чудова жiнка. Якщо захочете кого-небудь гарненько вiдлупцювати — я до ваших послуг!

Вона знову сховалася за шкельцями окулярiв i схилилася над паперами. Тихо закриваючи дверi, я вiдчув, як веселий джин молодостi зi свистом вилетiв iз цього кабiнету менi навздогiн.

***

Я вийшов вiд Монiки цiлком задоволений. Свiт не був законсервований — у ньому вирувало життя. Це як у морi: на поверхнi — золота сiть, що не дає вирватися назовнi його мешканцям, а пiрнеш метрiв на п’ять у глибину — й очам вiдкриється рухливий свiт, переповнений таємними i явними пристрастями. Сьогоднi я зiштовхнувся з наймогутнiшим складником людської натури — пам’яттю. Чим би закiнчилася розмова з власницею готелю, якби не її данина власному минулому?

Чи вдалося б менi вiдшукати iншi важелi в її свiдомостi? Боюся, що для цього менi довелося б зiбрати цiле досьє, починаючи з того моменту, коли їй пов’язали перший бант.

Я пройшов повз пана де Пiро з гордо пiднятою головою.

— Вас звiльнили? — iз сумнiвом у голосi запитав мiй патрон.

— Пане Нiколасе, — з посмiшкою мовив я, — коли вам було двадцять, ви слухали «Бiтлз» чи «Лед Зеппелiн»?

Обличчя пана де Пiро видовжилось, i щось схоже на проблиск думки змигнуло за скельцями окулярiв.

— Я, Майкле, слухав Сiнатру й Iва Монтана.

— Класнi були хлопцi! — сказав я, й очi шефа просвiтлiли. Їй-Богу, ще хвилина, i вiн заспiвав би «Oh, my love» а-капела.

— Гарного вам вечора, пане Нiколасе! Менi приємно працювати пiд вашим керiвництвом! — я почувався натхненно.

— Вас