Читати книгу - "Інферно"

А Сієнна горлала на них.

— Tanto chiasso a quest’ora! (Що за шум о такій ранній годині?!)

Тепер Ленґдон розгледів, що Сієнна накинула його піджак собі на голову й плечі, вкрившись ним, як бабця шаллю. Вона нахилилася вперед, затулила собою Ленґдона, який сидів, скоцюрбившись, у напівтемряві, цілковито змінившись, шаркнула крок до вояків і заверещала, мов вижила з розуму стара баба.

Один із вояків підняв руку, показуючи їй, щоб вона повернулася до своєї квартири.

— Signora! Rientri subito in casa!

Сієнна зробила ще один хиткий крок, сердито трусячи кулаком.

— Avete svegliato mio marito, che e malato!

Ленґдон отетеріло слухав. «Виявляється, військові розбудили її хворого чоловіка?»

Тепер уже другий солдат підняв автомат і націлив прямо на неї.

— Ferma o sparo! (Стійте! Або я стрілятиму!)

Сієнна різко зупинилася, несамовито лаючи їх і, накульгуючи, позадкувала.

Військові квапливо кинулися догори й зникли в сходовому колодязі.

«Не по-шекспірівськи, але вражає», — подумав Ленґдон. Вочевидь, театральна підготовка може слугувати універсальною зброєю.

Сієнна зняла з голови піджак і кинула його Ленґдону.

— Усе нормально, іди за мною.

Цього разу Ленґдон побіг за Сієнною без найменшого вагання.

Вони зійшли вниз до сходового майданчика над вестибюлем, де двоє військових саме заходили в ліфт, щоб піднятися нагору. На вулиці біля мікроавтобуса стояв насторожі ще один вояк; його м’язи випиналися з-під чорної уніформи. Ленґдон із Сієнною мовчки поквапилися вниз, до підвального приміщення.

На підземній стоянці було темно, смерділо сечею. Сієнна підтюпцем підбігла до кутка, заставленого скутерами й мотоциклами. Вона зупинилася біля сріблястого трайка — триколісної мопедоподібної конструкції, схожої на скромного й некрасивого нащадка італійської «Веспи» і справжнього триколісного мотоцикла. Помацавши своєю тендітною рукою під переднім крилом мотоцикла, вона видобула невеличку намагнічену скриньку. Усередині виявився ключ. Вона вставила його в замок — і двигун із ревом ожив.

За кілька секунд Ленґдон уже сидів на мотоциклі позаду Сієнни. Невпевнено почуваючись на маленькому сидінні, він помацав довкола, шукаючи ручки чи хоч що-небудь, за що можна було б триматися.

— Не слушний час для цнотливості, — сказала Сієнна, схопила Ленґдона за руки й обхопила ними свою струнку талію. — Не хочеться, а доведеться, бо гепнешся.

Ленґдон так і зробив, і Сієнна, давши газу, скерувала трицикл до виїзду. Цей транспортний засіб виявився потужнішим, аніж Ленґдону здалося на перший погляд, і вони мало не злетіли в повітря, коли вискочили з підземного гаража в ранкове світло за п’ятдесят ярдів від парадного входу до будинку. М’язистий вояк, що стояв біля входу, миттю повернувся й побачив, що Ленґдон та Сієнна помчали геть, верескливо ревнувши двигуном мотоцикла, коли Сієнна додала газу.

Сидячи ззаду, наче півень на сідалі, Ленґдон зиркнув через плече на вояка — той уже зняв із плеча автоматичну гвинтівку й прицілився. Ленґдон приготувався до найгіршого. Ляснув один-єдиний постріл, і куля рикошетом відскочила від заднього крила трицикла, мало не влучивши Ленґдону в поперек.

«Чорт забирай!»

Сієнна круто звернула на перехресті ліворуч, і Ленґдон ковзнув у сідлі, насилу зберігаючи рівновагу.

— Притиснись до мене! — крикнула Сієнна.

Ленґдон нахилився вперед, відновлюючи рівновагу, а тим часом Сієнна погнала трицикл уже ширшою вулицею. Поки професор переводив дух, вони проскочили цілий квартал.

«Хто ті люди, чорти б їх забрали?!»

Сієнна не відводила очей від дороги. Вони вискочили на широкий проспект і гайнули по ньому, викеровуючи між ранковими автівками. Декілька перехожих отетеріло подивилися їм услід, уражені тим, що шестифутовий здоровань сидить іззаду, а мотоциклом керує тендітна жіночка.

Ленґдон із Сієнною промчали три квартали і вже наближалися до великого перехрестя, як раптом попереду загуділи клаксони. З-за рогу, балансуючи на двох бокових колесах, вилетів блискучий чорний мікроавтобус. Круто вписавшись у поворот, він на повній швидкості рвонув прямо на них. Цей мікроавтобус був точнісінько як той, що привіз вояків до багатоквартирного будинку.

Сієнна негайно зробила крутий поворот праворуч і різко натиснула на гальма. Ленґдон міцно притиснувся грудьми до Сієнниної спини, коли трицикл, верескнувши колесами, зупинився за припаркованою вантажівкою так, щоби їх не було видно. Потихеньку підкотивши трайк до переднього бампера вантажівки для розвезення товарів, Сієнна вимкнула двигун.

«Вони помітили нас чи ні?»

Сієнна з Ленґдоном пригнулися й чекали, затамувавши дух.

Мікроавтобус із ревом проскочив повз них, не пригальмувавши ані на мить — скоріш за все, їх таки не встигли помітити. Коли авто промчало повз, Ленґдон устиг побачити того, хто був усередині.

На задньому сидінні між двома військовими, наче полонена, сиділа немолода приваблива жінка. Її погляд розфокусувався, а голова метлялася, наче вона марила або, можливо, була під впливом наркотичних препаратів, а на шиї зблиснув амулет. Вона мала злегка кучеряве сріблясто-сиве волосся, що спадало на плечі.

На мить у Ленґдона стиснулося горло — йому здалося, ніби він побачив примару.

То була жінка з його видінь.

Розділ 17

Начальник вихором вилетів із керівної рубки й закрокував по довгій правобічній палубі яхти, намагаючись зібратися з думками. Те, що трапилося щойно в багатоквартирному будинку у Флоренції, було немислимим.

Двічі оббігши по колу судно, Начальник забрів до свого офісу й видобув пляшку п’ятдесятирічного односолодового віскі «Гайленд-парк», але не налив собі склянку, а поставив пляшку на стіл і повернувся до неї спиною, ніби підкреслюючи самому собі, що й досі тримає ситуацію під контролем.

Його погляд мимоволі ковзнув до грубезного потертого фоліанта на полиці — то був подарунок одного клієнта... клієнта, про зустріч із яким він тепер страшенно шкодував.

«То було рік тому... звідки я міг знати?»

Зазвичай Начальник не розмовляв із потенційними клієнтами особисто, але цей прийшов за надійною рекомендацією, тому він зробив виняток.

На морі стояв повний штиль, коли той клієнт прибув на борт яхти «Мендаціум» на приватному гелікоптері. Гість — відома постать у своїй царині — мав сорок шість років, був ідеально вдягнений, надзвичайно високий і мав пронизливі зелені очі.

— Як вам відомо, — почав чоловік, — ваші послуги мені порекомендував наш спільний приятель. — Гість випростав довгі ноги, почуваючись, як удома, у фешенебельному офісі Начальника. — Тому дозвольте сказати, що саме мені потрібно.

— Узагалі-то, цього робити не треба, — перервав його Начальник, демонструючи візитеру, хто тут старший. — Згідно з моїм протоколом, ви не маєте мені нічого казати. Я називаю асортимент послуг, які надаю, а ви вибираєте з них ту, що вас зацікавить.

На обличчі гостя відбилося спантеличення, але він підкорився й уважно вислухав.