Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 2"

які постають перед нами, ми повинні задовольнятися гаданнями" [9, с. 2].

Продовжують "гадати" і понині.

Думаєте, Д. О. Корсаков дав пряму відповідь на це питання? Аж ніяк! Він також "пішов по колу", додавши безліч своїх "доважків брехні".

Однак дуже багато серйозних фактів повідав нам.

Усі "великоросійські" професори працювали на брехливу катерининську концепцію! Хоча кожен по-своєму намагався частково відійти від шовіністичної догми.

Послухаймо Д. О. Корсакова: "Фінське плем’я, представники якого тепер розкидані по широкому простору (зверніть увагу: мова йде про XIX століття! — В. Б.) від Балтійського моря до Єнісею і від Північної Двіни до Оки і Сури, — розпадаються на дві головні гілки: західну і східну, відмінні за зовнішнім виглядом, вдачею і звичаями, але схожі за мовою... До західної гілки зараховують звичайно Фінів... і фінські племена теперішніх губерній: Естляндської, Петербурзької та почасти Олонецької і Тверської. Східна гілка містить народи, що живуть по Волзі і Камі та за Уралом, по притоках Обі". [9, с. 3].

Прошу звернути особливу увагу на факт належності до фінських племен різних за типажем людей, тобто різної будови тіла, голови, очей тощо. Це істотний фактор, тому що надалі російська антропологія дуже часто вносила в згадане питання елементи спекуляції. Ми на цьому акцентуємо нижче.

Професор-фінолог Матіас, Олександр Кастрен у середині XIX століття за завданням Петербурзької Академії наук багато років працював у Фінляндії (входила в Російську імперію. — В. Б.), Карелії, Архангельській губернії, на Обі, Єнісеї, у Саянах і в Забайкаллі, внаслідок чого встановив розподіл східних фінів на три додаткові групи, споріднені за мовою: волзьку, камську й уральську.

"До першої він відніс велике, майже зовсім обрусіле плем’я Мордви і Черемисів, до другої — Зирян, Перм’яків і Вотяків, а до третьої — Вогулів і так званих Уральських Остяків" [9, с. З—4].

У межах так званої ростовсько-суздальської землі навіть у XIX столітті проживали представники фінських племен — як західної, так і східної гілок.

Фінами були всі, хто не прийняв на той час християнство, тобто — "не обрусів" і сповідував свою давню релігію. Об’єднавчим елементом фінських племен завжди були мова і язичницька релігія, по-іншому — вірування.

Пропоную ознайомитися з тлумаченням слова фін і об’єднавчими елементами самоназв фінських племен, які жили в IX—XIII століттях (і в наступних) у самій серцевині майбутньої "Великоросії":

"Самі Фіни не називають себе цим ім’ям. Вони звуть себе Суомалайнен, тобто житель болотної низинної місцевості. "Фін" є переклад цієї назви й походить від старонімецького слова: Ропп — болото... Учені також бачать скрізь присутність кореня, що означає болото, воду, вологе місце (суо, ва, вад, вена у західних Фінських діалектах, і нер, нюр у діалектах східних).

У звуках: Мор, Мар, Мер, Мур, які чуються у багатьох само назвах східних народів, учені вбачають значення "людина”, виводячи це значення із черемиського Мара — людина. Так пояснюють вони походження назв: Мордва, Мурома, Марі (так звуть себе Черемиси), Морт-Комі (самоназва Зирян), Уд-Морт (самоназва Вотяків)" [9, с. 4].

Це вже Російська імперія самовільно пройшлася по іменах древніх народів, учинивши "своє бачення" їхніх імен, по методу — "розділяй і владарюй"; "висмоктала з пальця" — малоросів, черемисів, волзьких татар, зирян, вотяків та інших. Все це — російська шовіністична брехня! Адже всі самоназви древніх фінських племен, які жили від Балтики до Волги, були тотожні й споріднені.

Переконайтеся самі:

— Мер(я) — людина (об'єднавча фінська назва людей, що живуть у лісі, серед боліт, у низинних місцях, на суші й на воді);

— Мар(і) (черемиси) — людина (те ж, що й меря):

— Мур-о-ма — людина на землі (мур — людина, ма — земля. Тобто — люди, що живуть на землі);

— Мор-д-ва—людина на воді (мор — людина, ва—вода. Тобто — люди на воді);

— Ме-ще-ра —- видозмінене меря (мається на увазі: мордва — мокша — мещера — меря).

Ми вже писали, що черемиси називають себе марі — люди. При цьому професор М. О. Кастрен писав: "...назва Меря — є слов’янська видозміна слова "Марі і вважав, унаслідок цього, можливим "зробити висновок по справедливості, що Меря або складалася із Черемисів. або була напрочуд споріднена з ними" [9. с. 29—30).

Нехай читач не думає, що це мої особисті міркування, які доводять єдність і спорідненість як племен, так і їхніх самоназв, як ось: меря, марі(черемиси), мурома, мещера, мордва, морт-комі (зиряни), уд-морт (вотяки). Всі дослідження виконані давним-давно російськими професорами-філологами й істориками, такими як М. Кастрен, В. Ключевськнй, Д. Корсаков, О. Уваров, Г. Іловайський, П. Мельников, Г. Ауновський і багато інших.

Можна що завгодно говорити, але заперечувати сам факт наявності багатьох тисяч фінських назв сіл, селищ, рік, озер, урочищ в обителі "великоросійської землі" — безглуздо. Як безглуздо заперечувати, що лише корінний, а не сторонній народ міг зберегти свої рідні самоназви впродовж тисячі років.

Не будемо знову повертатися до тисяч цих фінських назв. Нагадаємо лише головне, що витікає з матеріалу та установлене російськими істориками: "...Зі свідчень письмових джерел (літописів. — В. Б.), з розглядом особливостей теперішнього населення тієї місцевості, де жила у свій час Меря з аналітичних висновків про Мерю з теперішнього побуту й релігії Мордви і Черемисів, ...з результатів курганних розкопок і археологічних знахідок у губерніях Ярославській, Костромській, Володимирській, Московській:

По-перше, ми маємо... район поширення Мері.

По-друге, ми можемо стверджувати, що сліди мови Мері, дуже близької до мови Мордви і Черемисів, збереглися в говорі теперішнього населення губерній Ярославської, Костромської і Володимирської, у місцевих назвах... урочищ і поселень (від себе додамо — рік і озер. — В. Б.) і в так званих "таємних мовах" цих губерній.

По-третє, ми маємо... можливість уловити релігію Мері.. Бо ж навряд чи могли бути в Мері ідоли, яких немає ні в Мордви, ні в Черемисів. У Мері набували священного значення камені... У лісистій країні, в якій жила Меря, ліс, без сумніву, також шанувався, як шанується він досі в Мордви і Черемисів. У Мері були жерці... Сліди цих жерців збереглися у волхвах... Релігія Мері проявила неабияку живучість при поширенні Християнства в Ростовсько-Суздальській області...

По-четверте, побут Мері, не будучи особливо відмінним від стану взагалі дикого племені, — може бути охарактеризований так: живучи в лісистій, дикій місцевості, Меря займалася полюванням і, можливо, розпадалася на кілька родів, які мали своїх племінних князьків... Помалу... Меря... зникає, або, краще сказати, перетворюється... на особливий тип— Великоросійський!' [9, с. 43—44].

Це самовизначення племені, його побут, звичаї,