Читати книгу - "Приватне доручення"

заявила, що я тільки даремно на неї нападаю, що вчора, тобто минулої ночі, всі відпочиваючі були на місці. Правда, говорить, що деякі прийшли вже після відбою, але всі спали на своїх ліжках. В тім числі й Феофанов. Ну, ви чули коли-небудь щось подібне?!

— Та ви заспокойтесь, Софіє Сергіївно! Їй- богу, не варт хвилюватися з-за дрібниць! А про догану я поговорю з Аркадіем Степановичем. Тут щось не зовсім справедливо з його боку.

Молоденька метка жінка в білому халаті зайшла в кабінет головного лікаря.

— Де Аркадій Степанович?

— Ви — Клара Матвіївна Меркулова, медсестра? — підвівся їй назустріч Карпенко. — Вас викликав я. Софія Сергіївна Дуже ображена на вас. Чому ви приховали від неї, що Феофанов не ночував учора вночі в спальні?

Очі Меркулової наповнились сльозами.

— Чого вона чіпляється до мене? — І Меркулова заплакала. — Я добре пам'ятаю, — крізь сльози говорила вона, — що Феофанов ночував учора в «Лісовій спальні». Я не обдурюю, я сама бачила, як Петров прийшов з ним після відбою, десь біля дванадцятої. Вони ще, лежачи, курили і розмовляли. Я їм навіть зауваження зробила. Софія Сергіївна просто чіпляється до мене!

— Ви бачили Феофанова в обличчя, коли він прийшов у спальню? — обережно запитав Карпенко.

— Як в обличчя? Це був Феофанов. Він поруч з Петровим спить. Я ж знаю. їхні ліжка крайні в другому ряду, одне біля другого.

— Біля вас? — Карпенко, ночуючи в «Лісовій спальні», вже придивився до розташування ліжок.

— Ні. На іншому кінці.

— Значить, вони не проходили мимо вас?

— Ні.

— А ви до них підходили?

— Ні.

— Як же ви могли в темряві зі свого місця роздивитися, що то був Феофанов?

— Але ж я знаю, де чиї ліжка! Це були Петров і Феофанов. Я голос Петрова чула. Його за кілометр впізнаєш. Він тихо говорити не може.

— Ну, гаразд. Будемо вважати, що Софія Сергіївна помилилася. Ви на неї не ображайтесь, Кларо Матвіївно.

Коли вона пішла, Карпенко запалив погаслу цигарку і задуманий сів на край столу.

— Петров… Цікаво… Хто ж такий Петров?

Розділ VII

ВЕСНЯНІ ДНІ

А за місяць до описаних подій на забетонованому полі франкфуртського цивільного аеродрому важко сів сріблястий птах-велетень. Літак кампанії «Трансатлантична повітряна лінія», що курсував між Нью-Йорком та Берліном, висадив у Франкфурті на Майні кількох пасажирів. В цей день на аеродромі було багато зустрічаючих: браві лейтенанти морської піхоти, розв'язні офіцери 3-го авіаз'єднання окупаційних військ, якісь нарядні дівиці, кілька цивільних, що скромно тиснулися за спинами військових, службовці аеропорту і обов'язкові репортери, обвішані різнокаліберними фотоапаратами.

В багатьох у руках були букети перших весняних квітів. Зустрічали популярну в цьому сезоні нью-йоркську співачку.

Коли літак чхнув востаннє чадними вихлопами й завмер, до його високих дверцят підкотили трап. Всі кинулися наперед; на верхньому східці трапа мило посміхалася «Королева великого ревю».

Високий, спортивно зодягнений командир безцеремонно штовхнув скромно, але пристойно зодягненого пана. До того ж, здається, навмисне наступив йому на ногу так, що той охнув і випустив з рук капелюха. Молодик, що стояв поруч, швидко підняв капелюха і подав його власникові, що скривився від болю. Той навіть не подивився на ввічливого сусіда, а лише процідив крізь зуби:

— Стенлі, дізнайтесь, як прізвище цього бегемота. Я навчу його ходити!

— Слухаюсь, сер, — тихо відповів молодик.

Полковник Елбрідж Бамфорд Гарт — керівник великого розвідувального відділу при окупаційних військах однієї з країн в Західній Німеччині, був, як говорять, не в настрої. До того ж цей балбес боляче придавив ногу. Дуже вже їх розбестили. «Хрестоносці», «рятівники Європи» тиняються по корчмах! Не армія, а будинок розпусти! Звичайно, коли б на ньому була форма, цей телепень обійшов би його стороною. Полковник поворушив пальцями в черевикові і відчув біль в мізинці. Навіщо було переодягатися в капелюх і пальто? Бачите, шефові прийшло в голову їхати сюди у відпустку! І… «Прошу вас, Ел, — напередодні лунав люб'язно голос шефа в телефонній трубці,— жодної офіційної зустрічі. Я їду, як приватна особа. Якщо матимете час, приходьте зустрічати. Але не як начальника, а як хорошого знайомого». Спробуй після цього не прийти!

«Королева великого рев'ю» під захоплений рев поклонників, нарешті, зійшла вниз. Слідом за нею бочком зійшов по трапу генерал Вільям Уллас. Він довго тис Гартові руку.

— Я радий бачити вас здоровим, Ел.

Не поспішаючи, як старі приятелі, вони йшли до машини, що чекала на них, і Уллас зовсім по- старечому скаржився на свої хвороби. Гарт поглянув на величезні дорожні чемодани, що їх несли за Улласом, і на хвилину майже повірив, що шеф дійсно приїхав сюди відпочивати.

Ввечері, в двохкімнатному номері готелю «Рейн», після перукарні і ванни, генерал Уллас в свіжо випрасуваній вовняній піжамі здавався набагато молодшим. Вони пили з маленьких чашечок чорний кофе і розмовляли про всяку всячину, але Гарт за якимись невловимими ознаками відчував, що все це — вступ до серйозної розмови.

— У свій час, — наче між іншим зауважив Уллас, звичним жестом потираючи тонкі кисті рук, — в цій країні в жодному готелі не можна було бути твердо впевненим, що твоя інтимна розмова не стане відома джентльменам з відомства покійника Гіммлера.

Гарт, старанно закурюючи сигарету, теж відповів начебто між іншим:

— Так, в цьому треба віддати їм належне. Але ми тут за ці роки дечому навчилися. Хоча до ідеала ще далеко, однак в цьому номері, наприклад, вже можна розповісти своїй довіреній особі про те, як відмикається секретний замок вашого сейфа, і бути спокійним за вміст сейфа.

Уллас посміхнувся і заглянув у очі Гарта:

— Дорогий Ел, ви завжди були передбачливим. Але зараз це ні до чого. Я просто відпочиваю тут і дуже далекий від наших копітких і малоприємних службових справ. Хіба що вночі можу щось буркнути.

— Я не мав сумніву, — підхопив Гарт, — що ви маєте намір провести тут свій відпочинок. Але, знаючи вашу звичку розмовляти ві сні, я подбав про те, щоб зберегти в таємниці ваші сновидіння.

Уллас зареготався, звівся і почав широко крокувати по кімнаті, схожий на великого чорногуза.

— Вас неможливо обдурити, але ви все ж помиляєтесь в своїх здогадах. Я перебуваю у відпустці і справді дуже далекий зараз від всяких там службових справ. Але я буду відвертий, Ел, бо розраховую на вашу допомогу.

Гарт нахилив голову, наче говорячи, що генерал може повністю покластись на нього.

Уллас підняв штору і розчинив вікно. Разом з свіжістю травневого вечора в кімнату донісся нерівномірний гул великого міста, сповненого автомобільними сигналами найрізноманітніших відтінків. Гарт вимкнув світло, і зараз