Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Сказання з Небезпечного Королівства

Читати книгу - "Сказання з Небезпечного Королівства"

152
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 83
Перейти на сторінку:
заклопотаний.

Таке Артаксеркс частенько говорив особам, котрих не вважав важливими. Він чудово знав, чого хоче Ровер; одначе сам не поспішав.

Отож. Роверандом поплив собі геть і вклався спати чи радше вмостився на жмутку водоростей, які колихалися на високому камені в саду. Під каменем відпочивав старий кит; якщо хто-небудь скаже вам, що кити не спускаються на дно й не дрімають там годинами, нехай це вас не обходить. Старий Уін був винятком із усіх правил.

— Ну, — запитав він. — Як просуваються твої справи? Бачу, ти й досі іграшкового розміру. Що ж трапи лося а Артаксерксом? Він що, не може нічого вдіяти? Чи не хоче?

— Думаю, може, — сказав Роверандом. — Поглянь на мою нову подобу! Та щойно я намагаюся завести мову про розмір, чарівник твердить одне: він заклопотаний, він не має часу на довгі пояснення.

— Ух! — зітхнув кит, збивши хвостом дерево біля себе, й шумлива хвиля мало не змила Роверандома з каменя. — Як на мене. ТАМ не матиме успіху в цих краях: але що мені до того? З тобою — раніше чи пізніше — все буде гаразд. А тим часом завтра матимеш нагоду побачити чимало нового. Засинай! На добраніч!

Кит поплив у темряву. Звістка, яку він приніс до бухти, неабияк розлютила старого Псаматоса.

У палаці вимкнули світло. Крізь глибоку темну воду не було видно ні місяця, ні зірок. Зелень поступово тьмяніла, аж доки перетворилася на чорноту, в якій не мерехтіло жодного промінчика, хіба лише великі блискучі риби спроквола рухалися між водоростями. Та Роверандом однаково міцно спав тієї ночі, як і наступної та ще кілька ночей поспіль. А два подальші дні він розшукував чарівника, та ніде не міг його знайти.

Одного ранку, коли Роверандом уже почав був уявляти себе морським песиком і розмірковувати, чи не втрапив він сюди, щоби залишитися тут навіки, морський песик сказав йому:

— Не переймайся чарівником! Облиш його! Дай йому на сьогодні вихідний. Попливімо з тобою далеко-пре далеко!

І вони попливли, й далекий заплив перетворився на кількаденну подорож. Песики здолали неймовірну часову відстань, — адже вони були чарівними істотами й мало які звичайні морські створіння могли зрівнятися з ними. Коли обоє стомилися від придонних круч і гір та від перегонів на середніх висотах, то почали підніматися вище й вище, просто вгору на милю з гаком: а діставшись поверхні, ніде не побачили суші.

Море довкруж було гладеньке, спокійне та сіре. Зненацька під поривом легкого холодного вітру — вітру світанкового — воно вкрилося брижами і темними плямами. Сонце хутко та шумливо визирнуло над краєм моря, розпашіле, мов од гарячого вина; так само хутко воно піднялось у повітря й рушило у щоденну подорож, позолотивши гребені хвиль і надавши тіням поміж ними темно-зеленої барви. На межі моря та неба пропливав корабель, і плив він просто до сонця, а щогли його чорніли на тлі заграви.

— Куди це він? — запитав Роверандом.

— О! Припускаю, до Японії, чи на Гонолулу, чи до Маніли, чи на Острів Пасхи або Четверга, чи до Владівостока, — відказав морський песик, який знав географію досить поверхово, попри сотні літ мандрів, що про них було стільки говорено. — Мені здається, ми в Тихому океані, хоча я і не знаю, в якій саме частині, — теплій, судячи з відчуттів. Велетенський водний простір! Пливімо й пошукаймо що-небудь попоїсти!

Коли вони через кілька днів повернулися. Роверандом негайно взявся розшукувати чарівника: на його думку, той навідпочивався вже вдосталь.

— Перепрошую, пане Артаксерксе, чи не могли би ви… — за звичкою почав песик.

— Ні! Не міг би! — відповів Артаксеркс навіть упевненіше, ніж раніше.

Проте цього разу він і справді був заклопотаний. До нього поштою надійшли Скарги. Звісно, як ви можете собі уявити, в морі виходили з ладу всілякі речі, й запобігти цьому не мав снаги навіть найкращий ТАМ в океані, а дещо взагалі його не стосувалось. Інколи дах чиєїсь морської оселі могло бути раптово розтрощено внаслідок якоїсь катастрофи: на морському ложі траплялися вибухи (авжеж, у них, як і в нас, теж є вулкани й усяка лиха докука) та розносили чийсь премійований косяк золотих рибок, або премійовану клумбу анемон, або одним єдину перлівницю, або славнозвісний камінь чи кораловий сад: або ж риби-дикуни вчиняли бійку на дорозі та збивали морських дітлахів; або ж акули-роззяви запливали у вікно їдальні та псували обід; або темні глибинні безіменні монстри з чорних безодень чинили щось жахливе й огидне.

Морський люд завжди потерпав од усього такого, та постійно скаржився. Скаржитися любили всі. Зазвичай писали листи до «Водоростяного тижневика».

«Морської пошти» й «Океанічних знайомств»; але тепер у них був ТАМ, отож писали і йому, звинувачуючи його ж таки в усьому, навіть якщо їх щипали за хвости власні улюбленці-лобстери. Мовили, ніби магія його недосконала (інколи так і було) і треба урізати йому платню (теж правда, хоч воно й неввічливо); ніби він завеликий для власних чобіт (це так само було недалеко від істини, та правильніше було би сказати «капців», адже Артаксеркс був надто лінивим, аби часто взувати чоботи); і ще багато всякої всячини, що докучала чарівникові щоранку, а особливо по понеділках. У понеділок завжди було найгірше (кількасот конвертів); а сьогодні саме й був понеділок, отож Артаксеркс пожбурив у Роверандома уламком каменя, й песик вислизнув геть, мов креветка з ятера.

Діставшись до саду, він страшенно зрадів, виявивши, що подоба його не змінилась; і, мушу сказати, якби він хутенько не зник з-перед очей чарівника, той неодмінно перетворив би його на морського слимака чи послав би до Іншого Боку Потойбіччя (хоч би де воно було) або навіть до Казанка (що знаходиться на дні найглибшого моря). Песик дуже розсердився й подався виливати жалі до морського Ровера.

— Раджу тобі дати йому спокій, доки не закінчиться понеділок, — порекомендував морський песик. — На твоєму місці я взагалі не чіпав би його по понеділках. Нумо попливімо ще кудись!

Після того Роверандом надовго облишив чарівника у спокої, так що вони майже забули один про одного — але тільки майже: собаки не швидко забувають про тих, хто кидав у них уламки каменів. Виглядало на те, що Роверандом вирішив замешкати в палаці назавжди. Він постійно крутився поблизу морського песика в супроводі морських дітлахів. На думку Роверандом а (але ж Роверандома не можна вважати невід'ємною часткою моря, тож і суддя з нього кепський), вони були не такі веселі, як справжні — двоногі — діти, але теж робили його щасливим; і їм би вдалося затримати його в морі

1 ... 20 21 22 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сказання з Небезпечного Королівства», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сказання з Небезпечного Королівства"