Читати книгу - "Іван Мазепа: Життя й пориви великого гетьмана"

володаря одноманітним протяжним звуком: гетьман!

Було після півночі, як Мазепа і його почот прибули до Батурина; це була їх остання ніч у давній столиці.

Гетьман проводив усім, думав про все. Він мусив негайно позбутися царського резидента, кажучи точніше полковника Анненкова, свого обсерватора. Мазепа доручає йому відвезти верхом лист до Меншикова, де прохає вибачення за втечу Войнаровського, за його «молодечий промах», як пише.

Військо підготовляється до походу; Орлик каже складати найважніші папери державної канцелярії і палить архіви. Осяяний замок виглядає вночі, як смолоскип, і гетьман проходжується по довгих залах, де призбирано стільки скарбів. Останнім поглядом кидає на свою збірку зброї. З-поміж найславніших і найцінніших зразків вістря він вибирає шаблю, що колись була власністю кримського хана; вона зроблена з пречудової толедської сталі, інкрустована золотом і діамантами, колись висіла при боці венецького дожа: згодом став її власником Соліман Величний і зробив з неї дарунок кримським ханам; накінець, завдяки воєнним пригодам, вона попала в руки Мазепи. Крім цього, вибирає він теж кинжал Дорошенка. Вірна його служба у скарбниці наповняє бочки золотими монетами: венецькими дукатами, іспанськими дублонами, цісарськими талярами, турецькими секінами і французькими пістолями…

Гетьман, як звичайно, ходить довкола і думає. Зупинився перед своєю спальнею, простою, що настроювала його до роздумувань. Там думав він багато; там дозрівав терпеливо його план визволення; там мріяв він про самостійність свого народу та своєї батьківщини… Довгим спогадом зупиняється при постаті Мотрі в сумній тіні, що сіріє десь уже в померках давнини…

Щораз пізніше. Ще один зал — книгозбірня; тут залюбки він шукав захисту, відпочивав, забував про державні справи. Це кімната повна величі. Стоять у ній книжки у дорогоцінних палітурках з гетьманським гербом, вибагливі панегірики, що були гордістю київських видавництв, німецькі і латинські першодруки і рукописи з дорогоцінними вінетами. Орлик, палкий бібліофіл, приходить сюди за ним.

— Ясновельможний гетьмане, москалі можуть наздогнати нас тут… Тяжко було б мені залишити їм ті дорогоцінності, яких вони, варвари, ніколи не розуміли.

Мазепа всміхається:

— Возьми собі, що хочеш.

Орлик не каже на себе ждати: вибирає певною досвідною рукою… На жаль, усі ці пам'ятки загинули під Полтавою.

Займається на світ — і військо готове. Гетьман приказує старшинам зібратись у великій галереї, у найгарнішому і найбагатшому залі палати, де Мазепа приймав амбасадорів, давав офіціальні аудієнції і бенкети. Вся вона виповняється поволі.

З'являються Чечель, Покотило, Денисенко, Максименко, чотири полковники з гвардії, чотири полковники сердюків, що боронитимуть Батурин: Фридрих Кенігсен, німецький шляхтич на гетьманській службі, великий знавець артилерії, Герцик, полтавський полковник, Гамалія, генеральний осаул, голова особистої канцелярії та інші найстарші козацькі старшини, разом приблизно сотня людей.

Входить Мазепа святочно вбраний:

— Панове полковники та все вельмишановне козацтво! Йду зустрічати Його Величність шведського короля, який допоможе нам визволити Україну з московського ярма.

Оклики захоплення перебивають йому. Гетьман звертається до Чечеля:

— Чечеле, тебе призначаю комендантом замку. Не забувай, що доля України спочиває у твоїх руках. Коли москалі прийдуть сюди, не впусти їх!

— Вони сюди не ввійдуть.

— Видержи аж до хвилини, коли я приїду зі шведами.

— Я видержу.

— А коли не зможеш видержати, то дай себе похоронити під звалищами цього замку. Ти носиш славне ім'я, і твій предок уславився у війнах з Хмельницьким, я певний, що ти піддержиш славу його імені.

— Будь спокійний, гетьмане. Я зумію вмерти.

— А ти, Кенігсене, що жив разом з нами, я певний, що твоє шляхетне серце доховає нам віри… Все залежить від твоїх гармат.

Кенігсен поклонився і відповів:

— Ти мій пан і володар, і таким лишишся аж до моєї смерті.

Так само Мазепа звертався по черзі до всіх старшин. Кожному зумів сказати інше слово. Нарешті ввійшов Ломиковський і заявив, що все готове для від'їзду. Тоді гетьман гукнув сильним голосом:

— До побачення, мої брати, ми зустрінемось тут, або на тому світі.

Зібрані відповіли йому:

— До побачення, пане гетьмане!

У Батурині залишилось 5000 людей.

Така сама кількість супроводила Мазепу. Решта війська йшла з російською армією або розсіяна була по Україні. Гетьман нашвидку оглянув свої відділи, а коли ввійшов до карети, запряженої у шість арабських коней, дав знак до походу. Бліде зимове сонце вставало. Коли Мазепа переходив останній ланцюговий міст, він чув іще сильний голос Чечеля, який давав свій перший приказ нового коменданта.

— Зачиніть ворота і піднесіть міст!

Гармати Кенігсена почали ревіти. Вистріли повідомляли про стан облоги. Батурин ждав Меншикова.

Було це в неділю вранці 4 листопада 1708 р.

Українська армія йшла весь день уперед і переправилась через Десну, цей новий Рубікон української незалежності. Москалі і шведи знаходилися на правому березі. Мазепа і його дружина перші переплили ріку поромом. Багато козаків скакало у воду з кіньми, інші будували нависні мости. Ломиковський пильнував переправи і принаглював спізнених.

Коли ціла армія переправилась на правий берег, надійшла вирішальна хвилина. Більшість козаків не знала про наміри гетьмана і гадала, що наступає на Карла XII. Ломиковський казав своїм відділам зробити півколо, а Мазепа, зійшовши з коня, оточений генеральним штабом, між Орликом і Войнаровським, виступив на чолі війська. У руці він тримав булаву.

— Нарешті, слава Богу, — сказав він, — ми на правому березі Десни. Та невже ж ви гадаєте, що я веду вас проти славного шведського війська? Ні, ніколи! Ми йдемо проти відвічного ворога нашого народу, проти московського царя, який присягнув собі, що відбере у нас наші вольності і з наших вільних козаків зробить своїх невільників. Чи ви піддались би цьому?

Великий крик обурення відповів йому на це. Мазепа казав далі:

— Я не раз розмовляв із царем, і він виявив мені свій намір. Він хоче скасувати гетьманську владу, розпустити козацькі відділи і заступити їх своїм власним військом. Не раз пробував я завернути його з цього небезпечного шляху, такого лиховісного для українського народу, та мої заходи були даремні. Вони тільки більш розгнівили царя, який накінець віддав мене під накази Меншикова. Брати, наш час надійшов. Користаймо з нагоди! Виконаймо свою помсту на москалях! Мусимо помститись за їхнє довге насильство, за всі кривди та знущання. Мусимо забезпечитися на майбутнє проти зазіхань на нашу свободу і козацькі права. Прийшов час, коли можна скинути ненависне ярмо і зробити з України вільну і незалежну країну. Ось чому я рішився перейти з вами на бік славного шведського короля Карла. Він зобов'язується шанувати наші права і вольності. Він присягає, що боронитиме нас усіма доступними йому засобами проти московських намагань і хоче забезпечити Україні її незалежність. Найсильніша