Читати книгу - "Ги-ги-и"

радість тим, що виливала йому на голову баняк гарячої води разом з галушками. ОЄК дуже тішився і, сівши де-небудь в куточку, збирав з голови галушки та й весело обідав, закусюючи часником.

Борщова заправка

ОЄК дуже соромився свого походження. Воно, бачите, було в нього не зовсім українське. І, коли хтось занадто допитливий присікувався:

— А хто ви за національним складом?

ОЄК відповідав:

— За національним складом я радянська людина. А ви, голубе, мабуть націоналіст. Ось ми вас зараз і притягнемо!

І коли допитливого товариша притягали, ОЄК задоволене копилив губи і казав:

— А все-таки яким же дотепним був цей український народ, що придумав таке прислів'я: цікавий гиндик у борщ попав!

Роздвоєння

Народний поет-гуцул Степан Пушик прогулювався вулицею Скліфасовського і їв помаранчу, а шкуринки кидав через плече.

Через півгодини цією ж вулицею прогулювався ОЄК. От він став на шкуринку, послизнувся і попав під трамвай. Розрізало його навпіл.

В морзі вияснили, що це лежить великий драматург і кинулися шукати професора Одудайського, який винайшов спосіб з окремих частин тіла вирощувати цілу людину. Отже, професор поклав одну половину великого драматурга в одну ванну, а іншу половину в другу ванну. А потім чимось там посипав, чимось полив, щось пошептав, поплював, крекнув, хрякнув, хрюкнув, і до вечора з ванн вилізло аж два Олександра Євдокимовича.

Словом, скандал. Що з ними робити?

Приїхали відповідальні товариші. А ОЄК кричить у два голоси, ногами тупає:

— Що таке? Як посміли? Я не хочу роздвоюватися!

І другий ОЄК ніяк не заспокоїться — пузирі пускає:

— Тоді, — каже, — нехай і дружину мою, товаришку ВЛВ, теж роздвоять, а то, що ж це получається? Розпуста, товариші, получається! Як у пісні «А ми удвох, а ми удвох в одне дівча закохані…» А цього нам ніяк не можна, бо ж ми світочі і класики. З нас піонери примір беруть.

— Да-а, — згодилися відповідальні товариші. — Двох Корнійчуків буде забагато. А що, як одному з вас прізвище змінити?

— А кому саме? — стривожилися обидва ОЄКи.

— А ви самі вирішіть.

Що тут почалося! Обидва драматурги зчинили бійку. Один схопив табуретку, а другий витяг з ванни мокрого трупа і почали гамселитися. Цей лупить табуреткою, а той — мокрим трупом.

А труп цей був колись директором плодоовочевої бази, товаришем Зільбершнапсом. І якраз саме родичі в морг приперлися його забирати. І що ж тут вони бачать? Вони бачать, як визначний драматург схопив за ногу мокрого трупа їхнього дорогого татуся і махає ним так, аж вітер гуляє.

— Каравул! — закричали вони і знепритомніли.

А тут вбігли санітари: дивляться — лежать якісь тіла.

— Ура! Свіжі трупи!

Санітари кинулися до них, пороздягали і шпурнули у ванни з фурациліном, а самі сіли збоку і давай вболівати за бійкою.

Відповідальні товариші порадилися і вирішили припинити це неподобство. Вони розтягли розлючених драматургів і оголосили їм, що справжнім ОЄКом вважають того товариша, який боронився мокрим трупом.

— Так міг вчинити лише великий драматург. А ось цей другий товариш з табуреткою дістане зараз інше прізвище. Ну, яке, наприклад… м-м-м… Ну, хоча б Рибак, га? Рибак! Як вам? Правда харашо? Рибак Натан Самуїлович! Так і запишемо. І щоб більше ніколи себе Корнійчуком не називав! Ясно?… А то будуть неприємності.

Так і сталося, що нарекли його НСР. І ще сказали:

— На всяк випадок, щоб замести сліди, драмів не пишіть, а пишіть ліпше романи.

Навіки разом

Якось до ОЄКа прийшов Натан Самуїлович Рибак (НСР) і приніс дві валізи рукописів.

— Це рукопис «Переяславської Ради».

— Чудово! — застрибав ОЄК. — А давай почитаєм.

— Ну, що ж, я, звичайно, почитаю.

— Ну, почитай.

І що ви думаєте? Вони обоє замкнулися в спальні і сиділи там півроку, доки НСР не прочитав увесь свій романище разом з чорновиками, варіантами, поправками і зносками. Півроку нещасна ВЛВ носила їм їсти, а що двері були замкнені, то вона галушки пропихала паличкою в шпарку. Туди ж лила й зупу. ОЄК ставав на коліна і злизував, а НСР читав, а потім НСР злизував, а ОЄК читав.

Коли нарешті вони скінчили читати, НСР скромно запитав:

— Ну, то які ж будуть ваші зауваження, Олександре Євдокимовичу?

ОЄК наморщив розумне чоло і через півгодини відповів:

— Прекрасно… особливо образ товариша Хмельницького просто незабутній. Як живий, стоїть перед очима… А ось товариш Кривоніс трохи недороблений. Адже він у нас викликає не тільки симпатію, але й антипатію, як виразник стихійності мас. Це справжній попередник Махна. А з Махном у нас свої порахунки. Тому товариша Кривоноса доробіть, обробіть і переробіть, щоб він теж був, як живий… Ну, а сама Рада описана у вас із глибоко партійних позицій. Як же вона нагадує мені наш останній пленум Спілки письменників! Усі виступаючі чудово підготувалися. Особливо товариш Бутурлін, який закликав: «Більше творів правдивих!» А товариш Кацнельсон вигукнув: «Навіки разом!» На що тов. Хмельницький щиро заплакав і заволав: «Дайош образ Павки Корчагіна!» І тільки Іван Богун, як це ви дуже тонко підмітили, не склав присяги, не підтримав резолюції пленуму. Як опортуніст він заслужив гідної відсічі через відсічення… е-е… м-м-м… не важно якої кінцівки… Але ми гуманні. Ми його за це діло виключимо зі Спілки письменників, вилучимо його книги з бібліотек і викреслимо це ім'я зі списків лауреатів премії тов. Кагановича.

Бійці невидимого фронту

ОЄК дуже любив писати анонімки на Рильського. То була його найулюбленіша розвага. Оце зберуться вони з НСРом та ще критика Лазаря Санова запросять, сядуть за стіл, закусять, а тоді давай анонімку сочинять.

— Який же цей Рильський націоналіст! — хитає головою ОЄК. — У-у-у! Страх який націоналіст. Зустрічаю його вчора коло Спілки та й кажу так, знаєте, весело: «Здрастуйте!» А він: «Як ся маєте?»

— Так і сказав? — перепитує Лазар Санов, який у них був за секретаря і усе старанно записував.

— Так і сказав. А тоді я його питаю: «Куди це ви йдете?» А він: «Обідати». А я: «Чого ж в «Енеї» не пообідали?» — «А там, — каже, — борщу нема. А мені борщу хочеться».

— Так і сказав? — перепитує Лазар Санов і записує. — А не сказав часом якого борщу?

— Гм, — морщить лоба ОЄК. — А яке це має значення?

— А велике має значення. Бо якщо, приміром, сказав, що хочеться йому українського борщу, то це ого-го, як міняє діло.

— Диствительно, — погодився ОЄК. — То ви так і пишіть.

— А я так і пишу.

Тут і Натан Рибак встряє:

— Цього замало. Пишіть так, що