Читати книгу - "Муссоліні"

демонструючи його неймовірну інтуїцію та миттєвий зв’язок з публікою»79.

Також він шанував і охоче включав до свого арсеналу найхарактерніші і найперспективніші в культурному плані елементи сучасності: пристрасть до польотів, сп’яніння від швидкості на автостраді, пропагандистську всюдисущість радіомовлення, міфо­творчий потенціал кінематографу, підприємницьку чіткість у роботі, спортивно-атлетичну видовищність, культ власного «я» в світлі сучасного індивідуалізму. Як писав у 1925 році Преццоліні, Муссоліні «перший італійський державний діяч [...], що не відставав хоча б на тридцять років од смаків свого часу»80. Це не відміняє – і в цьому полягає суб’єктивна суперечливість його стосунків із сучасним світом, на яку ми посилалися раніше, – того, що вже в статусі дуче він колись сказав: «Я, син останньої селянської цивілізації, не зумів пристосуватися до канонів капіталістичної цивілізації. [...] Я не приймаю її правил, і мій фашизм є відповіддю епосі, з жорстокістю якої ми не змирилися»81.

Треба додати, що значну роль зіграла також сучасність його взаємин – помилкою буде вважати їх інструментальними або поверхневими – зі світом культури, хоч яким різношерстим цей світ був, що свідчить про амбітний намір Муссоліні представити фашизм як силу не лише політичного, а переважно духовного й інтелектуального оновлення. Це також не пройшло повз перо засновника «La Voce»: «Муссоліні – перший державний діяч Італії, який мав бодай якийсь зв’язок і порозуміння з тогочасними митцями. Хто ще міг написати вступ до віршів Унгаретті? Хто ще міг узяти участь у спробах реформаторів футуризму? Хто ще міг виявити повагу до Соффічі?»82

Гостро відчуваючи зміни в італійському суспільстві, Муссоліні дотримувався притаманній йому мімікрії, яку часто інтерпретують у суто театральному (типово італійському, звичайно) та карнавальному ключі. В його позах на людях і в приватному житті, в його одязі – усюди він демонстрував протилежності, наочно ілюструючи всі можливі способи життя й чуття італійців, спромагаючись задовольнити багатьох із «нас» у країні на шляху швидкого соціального розмежування: людина з народу та «родич королів», буржуа та військовий, взірцевий батько та чоловік, завзятий спокусник, богохульник антиклерикал і друг церкви (якщо це в інтересах держави), підривник і каменяр – він позував із оголеним торсом між сільськими наймитами, а подекуди – у фраку з капелюхом-котелком. Навіть сьогодні знайомство з численними фотодокументами Муссоліні може виявитися дуже корисним для дослідника, який хоче зрозуміти його хвацький вплив на італійське суспільство в перші десятиліття століття83.

На наш погляд, достатньо навіть побіжного огляду аспектів соціально-політичної та соціально-культурної модернізації, властивих політиці та особистості Муссоліні, аби в черговий раз показати, наскільки важко, а часто ще й оманливо зводити всі складні, динамічні й пов’язані між собою історичні процеси, проявом яких став Муссоліні й фашизм, до якогось одного, навіть дуже яскравого аспекту італійського характеру.

Примітки 

1 S. Bertoldi, Mussolini tale e quale (1973), Milano, 1975, pp. 26-27.

2 Цит. за E. Susmel, Mussolini e il suo tempo, Milano, 1950, p. 5.

3 Цит. за G. Pini e D. Susmel, Mussolini, l’uomo e l’opera (1953–1955), Firenze, 1963, vol. I, p. 82.

4 Там само, p. 176.

5 Цит. за R. Collier, Duce! Duce! Ascesa e caduta di Benito Mussolini (1971), Milano, 1983, p. 41.

6 Цит. за D. Mack Smith, Mussolini (1981), Milano, 1993, p. 43.

7 Mussolini, Opera omnia, vol. XXXIII, p. 269.

8 Цит. за R. De Felice, Mussolini il rivoluzionario, Torino, 1965, p. 734.

9 L. Passerini, Mussolini immaginario. Storia di una biografia 1915–1939, Roma-Bari, 1983, p. 61.

10 Там само.

11 Цит. за G. Grana, La «rivoluzione fascista», Milano, 1985, p. 33.

12 P.C. Masini, Mussolini. La maschera del dittatore, Pisa, 1999, p. 8.

13 Цит. за R. De Felice e L. Goglia, Mussolini. Il mito, Roma-Bari, 1983, p. 306.

14 E. Settimelli, Benito Mussolini, Piacenza, 1922, p. 30.

15 P. Gorgolini, Il fascismo nella vita italiana, Torino, 1923, p. 17.

16 Цит. за Passerini, Mussolini immaginario, cit., p. 117.

17 O. Dinale, Il dominatore della filosofia, in «Gerarchia», luglio 1930, p. 587.

18 Цит. за De Felice e Goglia, Mussolini, cit., p. 102.

19 C. Berneri, Mussolini grande attore (1934), Pistoia, 1983, pp. 79-80.

20 Цит. за Passerini, Mussolini immaginario, cit., p. 128.

21 C. Rosselli, Socialismo liberale (1930), Roma-Firenze-Milano, 1945, pp. 115-116. (Виділення курсивом наше.)

22 Цит. за De Felice e Goglia, Mussolini, cit., p. 304. (Виділення курсивом наше.)

23 Mussolini the man of destiny – назва біографічного твору Вітторіо Е. Де Фіорі, що побачив світ в Нью-Йорку в 1928 році.

24 Mussolini, Opera omnia, vol. XXXIII, p. 219.

25 Див. De Felice, Mussolini il rivoluzionario, cit., pp. 30-31.

26 A. Tasca, Nascita e avvento del fascismo (1938), Bari, 1972, p. 552.

27 Там само.

28 Там само, p. 553. (Виділення курсивом наше.)

29 Там само.

30 E. Ludwig, Colloqui con Mussolini (1932), Milano, 1970, p. 46.

31 Там само

32 Цит. за E. Ghidetti (ред.), Mussolini. Nascita di un dittatore, Firenze, 1978, p. 98.

33 Одна з нещодавніх біографій дуче, написана Ауреліо Лепре, має назву Mussolini l’italiano, Milano, 1995.

34 Див. «Вступ» тосканського журналіста до недавнього перевидання E. Ludwig, Colloqui con Mussolini, Milano, 2000, p. XI.

35 I. Montanelli, Mussolini, incarnazione dei difetti italiani, in «Corriere della Sera», 15 novembre 1999.

36 Див. E. Golino, Parola di duce. Il linguaggio totalitario del fascismo, Milano, 1994.

37 Цит. за R. De Felice, Mussolini