Читати книгу - "Хранителі"

потім, ставши на задні лапи, передньою обмацав кожну стінку камери для продуктів.

— Чорти б мене взяли, — сказав Трейвіс, підсуваючись ближче.

Ретривер зазирнув на другу полицю, де Трейвіс тримав бляшанки з пивом, дієтичну «Пепсі» й овочевий сік «V-8». Пес витягнув ще одну бляшанку «Курзу» із камери й кинув її на підлогу. Поки він повертався до Трейвіса, двері холодильника зачинилися.

Трейвіс підняв пиво. Стоячи з двома бляшанками у кожній руці, він уважно подивився на пса, а потім промовив, звертаючись радше до себе, ніж до тварини:

— Отже, хтось тебе навчив відчиняти холодильник і навіть розрізняти марки пива, знаходити їх з-поміж інших бляшанок, а також приносити їх. Але все ж тут купа таємниць. Невже тебе вчили розрізняти саме ту марку, яка стоїть у моєму холодильнику? Мабуть, так, але кінці тут не сходяться. Окрім того, я не давав тобі жодних команд стосовно пива. Ти зробив це самостійно, наче знав, що я хочу пива саме зараз. А саме так і було.

Трейвіс поставив одну бляшанку на стіл, а іншу витер сорочкою, відкрив і зробив кілька ковтків. Чоловіка не турбувало те, що бляшанка побувала в роті собаки; він був занадто схвильований вражаючими вміннями пса, щоби перейматися через якісь мікроби. Окрім того, ретривер ніс кожну бляшанку за дно, наче турбувався про гігієну.

Ретривер спостерігав за тим, як чоловік п’є.

Випивши третину бляшанки, Трейвіс промовив:

— Таке враження, ніби ти зрозумів, що я напружений і засмучений, а пиво допоможе мені розслабитися. Може, я здурів? Ми говоримо про аналітичне мислення. Добре, домашні тварини часто вгадують настрій своїх хазяїв. Але звідки вони знають про пиво і те, що від нього хазяї добрішають? Крім того, звідки ти дізнався, що у холодильнику є пиво? Гадаю, ти його встиг побачити ввечері, поки я готував вечерю, але все ж…

Його руки тремтіли. Він випив ще пива. Бляшанка легенько цокотіла об зуби.

Обійшовши червоний стіл, укритий формікою, пес подався до подвійних дверцят шафи під зливальницею. Він відкрив одну з них, просунув голову в темряву, витягнув пакунок печива «Мілк-боун» і одразу ж поніс його Трейвісу.

Той засміявся і сказав:

— Ну, якщо мені дісталося пиво, гадаю, ти теж заслужив гостинця, еге ж?

Він узяв у пса печиво й відкрив його.

— Кілька «Мілк-боунів» зроблять тебе щасливішим, чи не так, волохата мордо?

Трейвіс поставив відкритий пакет на підлогу.

— Пригощайся. Я вірю, що ти не будеш переїдати, як звичайний пес. — Він знову засміявся. — Чорт забирай, та тобі можна довірити кермо машини!

Ретривер виловив із пакунка одне печиво, присів на задні ноги, підібгавши їх, і радісно захрумтів.

Трейвіс тим часом відсунув крісло і сів за стіл.

— Завдяки тобі я можу повірити в чудо. Ти знаєш, що я робив у тому лісі цього ранку?

Працюючи щелепами і ретельно подрібнюючи печиво, пес, здавалося, втратив інтерес до Трейвіса, принаймні зараз.

— Це була сентиментальна подорож. Я сподівався пригадати те щастя, яке відчував у Санта-Ані в дитинстві. Ще перед… настанням темних часів. Я хотів убити кількох змій, як робив це у дитинстві, поблукати схилами, дослідити місцевість і насолодитися життям, як у добрі давні часи. Тому що багато літ поспіль мені було байдуже, жити чи померти.

Пес припинив жувати, із зусиллям ковтнув і зосередився на Трейвісі з нероздільною увагою.

— Останнім часом моя депресія була чорнішою за зворотний бік Місяця. Ти знаєш, що таке депресія, цуцику?

Покинувши печиво, ретривер устав, підійшов до Трейвіса і пильно зазирнув йому в очі з тією страшнуватою щирістю, як і до цього.

Зустрівшись поглядом із псом, Трейвіс промовив:

— Але я не думав про самогубство. По-перше, я виховувався в католицькій родині і, хоч уже давно не відвідував месу, все ж іще досі вірю в Бога. А для католика самогубство — це смертний гріх, як і вбивство. Крім того, я занадто злий і впертий, щоб здатися, як би погано не було.

Ретривер кліпнув, але не відводив погляд.

— Я в тому лісі шукав щастя, яке колись спізнав, а потім знайшов тебе.

Пес гавкнув, наче кажучи: «Добре».

Трейвіс узяв пса за голову обома руками, нахилив до нього обличчя і промовив:

— Депресія. Таке відчуття, коли життя стає безглуздим. Хоча звідки псу про це знати? У собак же жодних клопотів, правда? У пса кожен день — це радість. Хлопче, то ти дійсно розумієш, що я говорю? Присягаюся, так воно і є. Але чи не приписую я тобі забагато розуму й інтелекту, навіть для такого дивовижного пса, яким є ти? Ти справді можеш виконувати різні дивовижні трюки, але це не має стосунку до того, що ти розумієш мене.

Ретривер відвернувся і повернувся до печива. Він схопив пакунок зубами і витрусив двадцять чи тридцять штучок на лінолеум.

— Почалося, — промовив Трейвіс. — То ти спершу здаєшся напівлюдиною, а вже наступної миті перетворюєшся у звичайного пса із псячими інтересами.

Але виявилось, що ретривер більше не хотів їсти. Він почав своїм чорним носом випихати печиво на середину кухні, акуратно складаючи його докупи.

— Що, в біса, відбувається?

Пес виклав п’ять печив у