Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

І саме тоді Нек запитав про відьму.

— Ну-у-у, — просвистів у носа Лук, — Вона з’явилась на Сатурні років зо п'ять тому. І зразу викликала переполох. Вона пограбувала кільцевий банк. В цьому звинуватили охоронця Даню. Він так і згнив у в’язниці. І тільки після його смерті почали подейкувати про причетність до цього відьми. Ті, хто підозрював її, загинули в аварії і суд так і не спромігся довести, що це був не нещасний випадок. Ніяких зачіпок, розумієш?

Була ще історія з авіалайнером. Відьма викрала його перед самісіньким носом у власника авіакомпанії, а той стояв, як вкопаний, і не міг ворухнутися. Казав: «ноги задубіли». Потім цей сердега таки отямився і викликав поліцію. А через кілька днів захурчав у психічку з діагнозом шизофренія. Зваж, раніше не скаржився на розумові розлади і в родині нікого з психічними відхиленнями не мав. І до цієї історії причетність відьми теж не доведена.

— Так, так. — протягнув Нек, задумливо дивлячись кудись повз Лукову голову.

— А скільки електронних паролів вона зламала і скільки грошей перевела на свій рахунок, якого ніхто не знає! Найцікавіше, що причетність відьми не можна довести до жодної з цих історій. Вона хитра. Що ти хочеш, відьма, — Лук розвів лапами. — Вона ніколи не сплачує рахунків, елементарно викрадає гроші в самих надійних банках планети, а присутні завмирають на місці, як приліплені, і оговтуються аж тоді, коли вона вже ген-ген як далеко-далеко.

— І що її ніяк не можна затримати?

Лук стенув плечима:

— А навіщо? Все-одно не доведеш, що вона відьма. Жодних зачіпок. Розумієш? Жодних. — вовк помовчав, — І ще одне: усі потерпілі описують її по-різному. Хто синьоокою білявкою, хто русявою з терновими очима, а хто рудою із зеленими.

— Може вона зовсім і не відьма, — сьорбаючи каву, припустив Нек, — а просто вправна аферистка.

Лук замахав лапами.

— Що ти, що ти!! Справжнісінька. Ти взагалі щось чув про таких як вона?

Нек дивився на друга не кліпаючи, Лук провадив своє:

— У селі на Гуцульщині, де проходило до вибуху моє досить щасливе дитинство, було багато відьом. Від їхнього погляду кисло молоко, цвів хліб і хворіли діти. При бажанні відьма могла вбити в лічені дні навіть цілком здорову людину, такого собі чоловіка боксерської зовнішності, заввишки два метри і широчезного в плечах.

Нек з цікавістю бликнув на Лука.

— Для цього їй не потрібні були зброя чи отрута. Людина за її бажанням раптом починала всихати і чахнути на очах. Це називалося «зурочити». Як це їм вдавалося — не знаю. Дехто казав, що вони спалювали фотокартки, або речі того, на кого падала їх немилість. Зняти прокляття могла тільки відьма сильніша тої, що наврочила. Між відьмами по кілька днів, а то й місяців точилася така запекла війна, з якої не кожна виходила живою.

— Я щось чув про це. — сказав Нек замислено.

— Я бачив одну таку війну. Це була бійня справжніх професіоналок. Думаю, в ній зійшлися найсильніші відьми.

Якраз стояла весна 6065, до кінця світу лишався приблизно рік. М-да, — задумливо протягнув Лук і замовк на кілька секунд, а потім сказав сам до себе, — Луче, Луче, не відволікайся, продовжуй.

Так от, була весна 6065. Я йшов у школу, вже поминув три двори. Біля четвертого — спинився. Увагу привернув якийсь непевний шум. Казали, що хазяйка двору Секлета — відьма. І от, уяви собі, дивлюсь я — з бовдура вилітає чорнюща ворона, а за нею вискакує не менш чорний кіт, завбільшки з людину. Мені стало страшно і цікаво, захотілось втекти — ноги не ведуть, спробував очі відвести — не можу. Стою, дивлюсь, що буде далі. Котяра цей вхопив ворону за хвіст і не відпускає, та ще й каже голосом бабки Секлети:

— Де скарби з труни діда Оверка?

Ворона відповідає:

— Швидше земля перевернеться, ніж я тобі скажу.

Потім по тілу ворони покотилися фіолетові і жовті вогники, немов електричні розряди, її почало трусити, кішку підкинуло метрів на 20 вгору. Обоє перекинулися на яструбів. Таких величезних птахів ти в житті не бачив. Вони вчепились одне в одного і у різні боки від них летіло пір’я і кров скапувала на дах будинку. Потім один з яструбів виклював око іншому. І я чув людський крик. Котрийсь із них перетворився у хмару, а інший — у вітер. Вітер дув так люто, що мене перенесло метрів на 30. З хмари заходився накрапати дощ і скоро на даху Секлетиної хати виникла величезна калюжа, до неї підбіг пес. Він пив воду і роздувався, ніби в нього з кожним ковтком вливалося з півмакітри. Собаку розірвало, вода хлюпнула з нього і перетворилась на полум’я. Рештки собаки і собі перекинулось на вогонь. Дві ватри палахкотіли, пожираючи одна одну. Врешті вогонь перейшов на хату і вона вибухнула яскравою загравою. В той день крім згорілої Секлети невідомо куди поділася і її сусідка Люся Гладких. — Лук скінчив оповідь і передихнув. — Знаєш, як в ті часи визначали відьму?

Нек похитав головою і питально глянув на товариша.

— Відьма ніколи не ходила до церкви, вона навіть не наближалась до неї ближче, ніж на сотню метрів.

— Цей спосіб застарів, Луче, церков у Сонячній Системі не залишилось, тому…

— Знаю, — нетерпляче перебив Лук. — Є ще безліч варіантів. Наприклад, припнути до колоди і кинути у воду, якщо не тоне — відьма. Або ось іще один, зовсім сучасний — ультразвукові частоти. Заговорить неодмінно — можеш бути певен.

— Тебе затримають за насильницькі дії над психікою. — сказав Нек.

— Ти правий, друзяко, але що вдієш? — понуро буркнув Лук.

— Мої знання про них скупіші, ніж твої. — повільно проговорив Нек. — Я читав про гоголівських відьом, але мені завжди здавалося, що це із області фантастики.