Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

але я не знайшов ніяких посилань на проявлення героїзму, за які він би міг їх заробити. Все ж, дізнавшись про цю людину, я почав відчувати себе більш патріотично. Значна частина досьє практично не вміщувала у собі будь-яких деталей. Єдина річ, яка вирізнялася між іншими — це відрізок служби у вісімнадцять місяців, названий «спеціальним завданням». Доукс служив в якості військового радника в Ель-Сальвадорі; повернувшись додому, він пропрацював шість місяців в Пентагоні, а потім, вийшовши у відставку, ощасливив своєю появою наше благословенне місто. Поліцейський департамент Маямі, страшно зрадівши появі прикрашеного нагородами ветерана, відразу запропонував йому вельми вигідний контракт.

Значить, Ель-Сальвадор... Не будучи фанатом історії, я все ж пригадав, що події в цій країні були схожими на фільм жахів. Тоді на Брікелл Авеню проходили марші протесту. Я не пам'ятав їх причин, але це можна було без зусиль з'ясувати. Я знову запустив комп'ютер, вийшов в онлайн і, великий Боже, отримав те, що хотів. Ель-Сальвадор в часи Доукса являв собою цирк із трьома аренами, на яких постійно ґвалтували, катували, знущалися, вбивали і обзивали один одного непристойними словами. Чому ніхто не здогадався запросити в цей благословенний край мене?

Я отримав купу інформації, розміщеної на сайтах правозахисних груп. Вони дуже голосно, майже верескливо, повідомляли про те, що там відбувалося. Все ж, з галасливих протестів нічого не вийшло. В кінці кінців, це ж були лише правозахисники. Мабуть, це дуже розчаровує: навіть у PETA8 добиваються кращих результатів. Ці ж бідолахи проводили розслідування, публікували результати, що розповідають про зґвалтування, електроди та інші знаряддя тортур, як залізні стрижні в задньому проході, і супроводжували свої дослідження фотографіями, діаграмами та списками нелюдських монстрів, які приносили страждання широким людським масам.

У підсумку нелюдські монстри благополучно переселилися на південь Франції, в той час коли решта світу бойкотувала ресторани за погане поводження з курчатами.

Це вселяло в мене надію. Якщо мене коли-небудь схоплять, може я просто почну протестувати проти виробництва молочних продуктів і вони мене відпустять.

Імена та історичні реалії Ель-Сальвадора мало що мені говорили. Так само як і назви організацій. Судячи з усього, події в Сальвадорі перетворилися на бійку «всіх проти всіх», і хороших хлопців там просто не залишилося, лише кілька зграй поганих чолов'яг билися між собою, а простий люд опинився між двох вогнів. Сполучені Штати потайки підтримували одну із зграй, незважаючи на те, що вона, подібно іншим бандам, горіла бажанням стерти будь-яку людину в порошок. І саме ця зграя привернула мою увагу. Сталося щось таке, що звернуло хід подій на її користь. Виникла якась страшна обставина, про суть якої ніхто не говорив, але вона змушувала людей із ностальгією згадувати про залізні стрижні в задньому проході.

Чим би не був викликаний страх, але час його виникнення збігався із відрядженням сержанта Доукса до Ель-Сальвадору.

Я відкинувся на спинку свого похилого обертового крісла. Так-так-так, подумав я. Який же цікавий збіг. Приблизно одночасно в Сальвадорі сталися три події: туди прибув сержант Доукс, там з'явився якийсь новий страшний вид катування, і Сполучені Штати проявили таємну любов до одного з угрупувань. Яких-небудь доказів того, що три явища між собою були пов'язані, природно, не існувало, але я не сумнівався, що всі вони — три горошини в одному стручку. Мою впевненість підтверджувало й те, що двадцять з гаком років опісля ці горошини влаштували зворушливу зустріч у Маямі. Я говорю про сержанта Доукса, Чатскі і про того, хто змайстрував ту штуку на столі. Мені стало здаватися, що таблиця А нарешті зможе знайти своє місце в діаграмі Б.

Я відшукав свою крихітну струну. І якби я зміг відшукати спосіб, аби гарненько натягнути її...

Ку-ку, Альберт.

* * *

Звісно, мати інформацію на руках це одна річ. А знати, що вона означає і як її використовувати — історія зовсім інша. Та й все, що я знав це те, що Доукс був там, коли відбувалися всі погані речі. Він напевно не робив усе сам, і у будь-якому випадку вони були санкціонованими державою. Утаємничено тобто, що змушує мене в черговий раз запитати: яким чином це стало всім відомо?

З іншого боку, безумовно десь там існував хтось, хто все ж хотів притримати ситуацію у тиші. І на даний момент, цього когось репрезентував Чатскі, якому тепер у компаньйони приставили мою любу сестру Дебору. Якщо би я міг отримати з її боку допомогу, я був би здатним витягнути із Чатскі декілька деталей. Що вийде опісля — тоді і подивимось, але розпочинати можна було прямо зараз.

Все це звучало занадто просто, і, звісно, так воно й було. Я негайно подзвонив Деборі і вийшов на її автовідповідач. Я спробував її мобільний, але опинився у такому ж положенні. На протязі решти дня Деб «була поза офісом, будь-ласка залиште повідомлення». Коли ж я набрав її домашній номер того ж вечора — те саме. А поклавши слухавку і виглянувши із вікна своєї квартири — сержант Доукс стояв припаркованим у своєму найулюбленішому місці через вулицю.

Півмісяць вийшов з-за розтріпаної хмари і пробурмотів мені, але все це було даремно. Як би я не хотів вислизнути з квартири, аби розпочати пригоду на ім'я «Рейкер» — я не міг; не з цим жахливим каштановим Taurus, припаркованим прямо під носом, неначе придбана по знижці совість. Я відвернувся, шукаючи щось, що можна було б вдарити. Ось був вечір п'ятниці, а мене зупиняли від того, аби вийти і пробродити крізь тіні з Темним Мандрівником.. та ще й тепер на додачу я не міг додзвонитися своїй сестрі. Яким же жахливим може бути життя.

Я проходжав по своїй квартирі на протязі деякого часу, але дійшов лише до того, що покалічив великий палець на нозі. Я ще двічі подзвонив Деборі, і двічі її не було вдома. Я ще раз виглянув із вікна. Місяць трохи зсунувся в бік; Доукс — ні на дюйм.

Ну, добренько тоді. Повертаємось до плану Б.

Через півгодини я сидів на дивані Рити з бляшанкою пива в руці. Доукс прослідував за мною, і я міг безпомилково припустити, що він розмістився через вулицю в своій машинці. Я сподівався, що йому було все це приємно так само як і мені, що, якщо чесно, зводилось до критичної позначки. Чи оце і є ознака людяності? Чи справді люди настільки дріб'язкові і безмозкі, що з нетерпінням чекають п'ятниці тільки заради того, щоб, звільнившись від монотонного рабства, провести