Читати книгу - "Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю"

Закони Ману

Зазвичай великі держави занепадають, коли люди впадають у гординю та показне марнотратство. Владу захоплює іноземний завойовник або представник революційних сил, що започатковує власну династію і зневажає здобутки попередньої. Мешканцям Паталіпутри, проте, не занадто часто доводилося бути свідками таких перетворень. Звичайно, правлячі династії змінювалися криваво, владу захоплювали, однак, душа міста і культурна спадщина залишалися недоторканними, адже їхнім підґрунтям була багатонаціональна культура, що живилася винятковим співіснуванням індуїстів і буддистів.

Спірним питанням залишається, наскільки сильно кастова система почала впливати на культуру й економіку Індії. Утім, офіційну основу для кастового устрою почали формувати моральні життєві настанови — Ману-Смріті, або Закони Ману. Період хаосу, що настав після правління династій Маур’я та Шунга, призвів до того, що порятунок почали шукати у традиційних соціальних нормах, у кастових правилах. Апелювання до традицій завжди було засобом здобуття влади для популістів, коли суспільство переживало часи депресії. У своїй теперішній формі сукупність правових норм Ману з’явилася у I ст. до н. е. З дванадцятьох розділів Законів Ману розділи з другого по п’ятий регулюють обов’язки каст і людей за різних життєвих обставин. Приписи були однозначні та суворі. Брамінам належало навчати, кшатріям — захищати громадян, вайшіям — торгувати та наглядати за худобою. Шудри повинні були служити іншим. У третьому розділі визначається, яким чином належить укладати шлюб «двічі народженому», тобто члену третьої найвищої касти. Йому забороняється одружуватися з жінкою, якщо та належить до нижчої касти, якщо вона не має братів або походить із такої родини, в якій немає дітей-хлопчиків. Також вона не повинна мати руде волосся. Так забезпечувалося укладання шлюбу з представником своєї ж касти. Якщо «двічі народжений» через нерозсудливість свою візьме шлюб із жінкою з касти шудр, його родину прирівнюють до рівня її касти. Брамін, що лягає в ліжко з жінкою-шудрою, після смерті потрапляє в пекло.

На думку Роміли Тапар, добре обізнаної в історії Стародавньої Індії, суворість наново записаних моральних законів пояснює невпевненість, що панувала після імперій Маур’їв та Шунга. У збірці Законів Ману виняткове становище брамінів щодо інших класів суспільства підкреслювалося також за допомогою мови. Санскрит був «вишуканим мовленням», йому приписували статус мови релігії та знань на противагу пракрта, мовам простого народу.

Санскрит став власною таємною мовою брамінів. Це схоже на те, як сьогодні інженери розмовляють технічною англійською, трилітерні абревіатури якої не зрозумілі для необізнаних. Хоча Паталіпутра ще довгий час залишалася батьківщиною винаходів, обмежене використання санскриту, призначеного тільки для брамінів, ускладнювало поширення нових ідей. Так, ще за часів династії Гуптів, що утворилася в IV ст. н. е., тут було винайдено десяткову систему числення, нуль і сучасні «арабські» цифри. Відомий астроном і математик Аріабхата обчислив значення числа «пі» з точністю до четвертого знаку після коми. Ватсьяяна написав класику еротичної прози «Кама-Сутра». У місті також придумали гру чатуранга, яка через Персію поширилася по всьому світу під назвою шахів. Утім, більшість математичних знахідок династії Гуптів були відомі лише у колах людей, що володіли санскритом. Останній став жертвою власної елітарності, коли перетворився на мову еліти, а ремісники і торговці не отримували можливості користуватися новими винаходами.

Паталіпутра була столицею імперії Гуптів аж до її краху в 540 р. Місто здебільшого перебувало в руїнах, коли китайський буддійський монах Сюаньцзан відвідав його у 637 р. У 1541 р. місто отримало сучасну назву Патна, коли афганський правитель Шер-Шах Сурі, можна сказати без перебільшення, відбудував його наново.

Попри все, багатьма століттями пізніше індійські цифри та інші винаходи потрапили туди, де їх сприймали із захопленням, — до горну нової культури, Багдада.

Багдад. Місто миру

Нам не слід соромитися визнання чи здобуття істини, хоч би звідки вона походила. Для шукача істини немає нічого кращого за саму істину, і не слід нехтувати істиною і зверхньо дивитися на тих, хто її висловив або передав: істиною нікого не можна принизити — навпаки, істина ушляхетнює кожного.

Аль-Кінді Місто тисячі і однієї ночі було в IX ст. визначним центром торгівлі та науки.

Коли великий візир Ізноугуд зажадав стати халіфом, він зазіхає на місце доброго правителя Гаруна Ель Пуссаха[2]. В одній з найвідоміших у світі збірці казок «Історії тисячі й однієї ночі» згадуваний халіф, вбраний у біле, розважається на вулицях Багдада, поряд із ним — вірний радник Бармакід. Прообраз халіфа, Гарун аль-Рашид, не був настільки приємним, як його змальований казковий образ, утім, Багдад однаково був визначним центром торгівлі, науки та мистецтва свого часу.

Гарун аль-Рашид навряд чи повірив би своїм очам, якщо побачив би власне місто сьогодні, після доби деспотичного правління Саддама Хусейна, після численних військових конфліктів і терористичних актів. За сумною іронією долі, 1300 років тому, коли Багдад було засновано, йому дали назву Мадінат аль-Салаам — «Місто миру». Пізніше Багдад змінив ім’я, взявши назву сусіднього селища.

Гарун аль-Рашид народився