Читати книгу - "Чтиво"

міст. Усюди його зустрічав великий натовп ентузіастів. Та до публічних виступів він звик не відразу. Спочатку запинався. Потім говорив занадто швидко. Тоді переконав себе, що публіка мало чим відрізняється від аудиторії студентів. Ця думка дозволила йому розслабитися, тож у кінці туру він навіть відчув легеньке розчарування, що все вже скінчилося.

Незважаючи на швидкість і силу змін у житті, він намагався утримувати баланс. Розкошів було зовсім мало. Він знайшов собі нову квартиру, більшу за стару, але набагато меншу, ніж він міг би собі дозволити. За наказом дочки придбав мобільний телефон і час від часу їздив на таксі замість автобуса, але не на роботу. Про те, що він не кинув роботу, згадував у кожному інтерв’ю. Викладання, казав він, завжди було його першим коханням. І казав він це не через користь. У цю брехню він і сам повірив, бо вона дозволяла йому переконати себе, що його цінності лишилися незміненими. Він і досі був Пфефферкорном, професором творчого письма. Чекаючи на розі на сорок четвертий автобус, він дивився, яке місце його книга посідає в списку бестселерів, і лише тоді, отримавши задоволення, дивився на першу сторінку. Вистачало одного погляду на заголовки новин. Зі світом усе було гаразд, тобто просто жахливо. Няня вбила довірених їй дітей, приклеївши їх до лопатей вентилятора на стелі і ввімкнувши його на повну. Сенатора звинуватили в тому, що він найняв повію, а тоді розплатився з нею величезними пакунками нуги. Президент Східної Злабії вижив після замаху на його життя, і Західна Злабія заперечувала свою причетність до цього. Міжнародне суспільство закликало обидві сторони до стриманості. Урешті-решт, то був бізнес. Жорстокість, бідність, корупція досі правили світом. Він заробив трошки грошей. То й що?

Пфефферкорн зустрівся з батьками свого майбутнього зятя. Вони зібралися на вечерю в ресторані, який обрала дочка Пфефферкорна. Це означало, що стейк подадуть у вигляді трикутника Ешера, і їсти його буде неможливо, бо він зникатиме щоразу, коли на нього націлюватимуть виделку.

Вони про все домовилися: Пфефферкорн візьме на себе половину витрат на весілля. Оскільки він був батьком нареченої, за традицією мав би заплатити більше, але батьки Пола були проти. Пфефферкорн, розуміючи, що вони не хотіли здаватися бідними чи корисливими, не наполягав. Його все влаштовувало, якщо його не виключали. Під час вечері він поглядав на годинник, у заздалегідь обраний час вибачився і пішов до туалету. Повертаючись, передав офіціанту кредитку, заплатив за вечерю і лишив щедрі чайові.

Глава двадцять п’ята

а одна тривога лишилася: Карлотта, з якою вони більше року не спілкувалися. Пфефферкорн припустив, що вона прочитала його роман. Щоб він раптом написав бестселер — це вже дуже доречний збіг обставин, і на її місці він не втримався б і обов’язково зазирнув би в книжку. А коли вона зазирне, то вже точно помітить, як цей твір нагадує «Гру тіней». Так, вона казала, що ніколи не читає незакінчених книжок Білла. Але хіба чоловік не розказує дружині про свою роботу, хоча б трохи? Білл щонайменше мав би посвятити її в сюжет. Тож Пфефферкорн зробив висновок, що вона знала, тому і не телефонувала йому. Кожен день, коли від неї не було дзвінка, підтверджував, що вона чекає слушного часу, щоб помститися йому: чекає, доки його слава сягне апогею, щоб біль від падіння був сильнішим. Він ніколи не вважав її жорстокою, і коли уявляв, що вона плете проти нього інтриги, дуже засмучувався.

Був лише один спосіб захистити себе. Рукопис Білла, надрукований на машинці, загорнутий у пластик і схований під раковиною в новій кухні Пфефферкорна, лишався єдиним існуючим примірником. Без нього нічого не можна довести. Тож він спалив його, кидаючи у свій новий комин по п’ять сторінок.

Він дивився, як чорніє і зморщується папір, і почувався трохи безпечніше. Але все одно не міг позбутися думки, що Карлотті відома його таємниця. Її презирства він боявся набагато більше, ніж будь-якого публічного викриття. Цікаво, чи не проґавив він свій останній шанс на щастя? Кілька разів він знімав слухавку, щоб їй зателефонувати, але так і не знаходив мужності. Будь чоловіком, наказував він сам собі. Але що б ці слова означали?

Глава двадцять шоста

уже скоро «Криваві очі» здійняли хвилі, почалися дзвінки з Голлівуду. Прислухаючись до порад свого агента, Пфефферкорн просив більше грошей, хоча двічі дозволив собі злітати в Каліфорнію, щоб зустрітися з галасливими чоловіками у водолазках. Йому сподобалися дорогі обіди, за які не доводилося платити. І кумедно, і сумно, що той, хто має більше грошей, нічого не платить.

— З тобою хочуть зустрітися,— сказала його кіноагент.— І пропозиція, схоже, непогана.

Перші два рази вона говорила те ж саме, але Пфефферкорн зібрав торбу і полетів до Лос-Анджелеса.

— А. С. Пепперс,— привітав його продюсер, скориставшись псевдонімом, який обрав Пфефферкорн, коли заявили, що його прізвище важко вимовити,— ви зірка.

Помічник продюсера, що сидів біля стіни, улесливо кивнув.

— Дякую,— відповів Пфефферкорн.

Зазирнула секретарка продюсера і сказала, що голові студії терміново потрібно поговорити з продюсером.

— Чорт забирай! — вилаявся продюсер підводячись.— Ну, лишаю вас у добрих руках.

Пфефферкорн сидів, доки помічники